Ванни і дівчата-«вінілки». Ужгородка фіксує в кадрі цілий блокнот фотоідей

Родом Вероніка з Ужгорода, нині студентка географічного факультету УжНУ, опановує геодезію, картографію і землеустрій. Мистецтвом знімкування захоплюється третій рік поспіль і впевнена: фотографія – це вже всерйоз і надовго.

Підштовхнула Вероніку фотографувати найліпша подруга, яка показала дівчині власні знімки. "Добре пам'ятаю, що там було зображено... – пригадує. – Cвітлинка чорно-біла, голуби. Хотілося дізнатися, як її зробити і що буде, якщо поекспериментувати. Вдома знайшлася "дзеркалка", тож одразу взялася за діло.  А як зраділа, коли зуміла налаштувати фотоапарат!".

Якраз була золота осіння по¬ра, тож дівчина вирішила не марнувати часу. Спершу зазнімкувала каштани. "Намагалася зробити перспективну світлину. Тоді в мене, звісно, нічого не вийшло. Теоретичних знань не мала, спиралася тільки на інтуїцію. Уже згодом взялася читати фахову літературу, а всі ідеї ми з подругою записували до блокноту. Шукала власну родзинку, свій стиль фотографування, аби вирізнятися з-поміж інших. Бувало, в кожному кадрі навіть драбину ставили... Але це було не те. Аби не бути схожою на інших, треба вигадувати незвичні й цікаві сюжети".

Ванни на вулиці, плюшеві ведмеді в лісі, вінілові платівки на обличчях... Вероніка розповідає: іноді їй кажуть, ніби цим уже нікого не здивуєш і що такого шаленства в інтернеті є вдосталь. Дівчина категорично не погоджується: наразі опановує все нові й нові жанри, її повсякчас цікавить, а як та чи та концепція втілюється в кадрі.

Півроку Вероніка працювала фотографом в Ужгородському міському перинатальному цент¬рі. Знімкувала урочистості з нагоди виписування мами з немовлям із медичного закладу. "Ведуча вітає батьків – окремо маму, окремо тата, медсестра передає їм у руки маля, вони проходять до фігури лелеки, потім спільний знімок з родичами і без... Ось такий вигляд мав мій трудовий будень, – розповідає Вероніка, – усього мало вийти зо два десятки світлин. Звісно ж, на вибір батьків. Є такі, що навідріз відмовляються фотографуватися, адже це коштує грошей. А декотрі радо погоджуються, здебільшого чомусь із Тячівського району". Самі пологи дівчина не знімкувала, хоч є батьки, які хочуть мати фотоальбом із усім процесом появи донечки чи сина на світ. Вероніка каже, для цього світлинарю треба мати сталеві нерви, та й надто це інтимна сфера.

Цьогоріч улітку дівчина завершила онлайн-навчання в одному з національних відкритих університетів інформаційних технологій й опанувала курси цифрової фотографії, фототехніки, слухала лекції про сучасне знімкування, має відповідні сертифікати. "За кордоном це звичайна практика, а для нас поки дивина. Реєструєшся, маєш власну залікову книжку, свою сторінку, – розповідає. – В онлайн-режимі читають лекції, дають практичні завдання, усе оцінюють. Можеш спілкуватися з одногрупниками чи консультуватися з викладачами. Інформацію можна знайти й самотужки, тут тобі надають лише трохи більше теорії. Але ж фотографія – це передусім практика. Варто не тільки читати книги, а й переглядати роботи інших світлинарів, спілкуватися з ними, переймати їхній досвід... Тільки вивчене напам'ять правило золотого перетину не зробить знімок вдалим. Треба розуміти й відчувати, що і як правильно скомпонувати".

Найбільше дівчина пишається участю в цьогорічній "Битві фотографів". Каже, хоч і не перемогла, проте увійшла до першої десятки – виборола 6 місце і здобула спеціальну відзнаку за завдання "Мрія" – оцінили легкість та еротичність світлини. "Це додало впевненості у власних силах і надихнуло рухатися далі, – зауважує. – Такі змагання, фотоконкурси дають змогу і повчитися, і  здібності проявити, мотивують, допомагають знайти концептуально нові сюжети... Особливо це важливо для тих, хто тільки-но відкрив для себе світ фотографії".

Вероніка вважає, що якість знімка залежить від техніки, а мистецтво – від світогляду самої людини. "Зовсім нещодавно я зрозуміла, що треба намагатися впіймати потрібний момент, який бачиш саме зараз, і не перебільшувати з комп'ютерною обробкою – таке надмірне втручання робить знімок штучним. Достатньо тільки відкоригувати трохи, прибрати подряпини чи якісь недоліки шкіри, якщо це портретне фото. Слід учитися робити шедеври з простих речей. Пробувала знімкувати й на плівку: мене цікавив увесь процес загалом. Проте в домашніх умовах допоки проявити її не вдалося".

Дівчина зауважує, що сучасні світлинарі намагаються вигадати щось якомога божевільніше, аби здивувати, шокувати людей. "Кожен шукає власну унікальність, вчиться... Гадаю, нині все поволі повертається до класики: мінімум комп'ютерної обробки, невеличка корекція, ніжні й легкі, цукрові тони... Ці знімки захочеться переглянути й років через двадцять, вони мають особливу атмосферу і не "виносять" мозку". Такою й має бути фотографія – справжньою".

Надія Вишневська

Теги: фотографія, фотоапарат

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати