В Україні назрів «День гніву»

Дії влади, а влада, змушені визнати, попалася нам дієва, окрім всякого роду національних, освітніх "вдосконалень", скорочень, змін Податкового, Пенсійного законодавства, впливу на ціни, де зміни особливо відчутні, спричинили ще до одного роду змін – змін у громадських настроях. У душах людей щось таке народилося, що важко до кінця висловити словами, а дуже-дуже хочеться. Тому пошук форми  йде активно, пропозиції лунають різні, на всі хочеться пристати, однак найвеселіші потребують відповідної  підготовки, щоб вже напевне. Бо коли на початку весни Україною став кочувати  авто- Майдан, не відразу всі зрозуміли, що це так пару випускають, або просто за справу взялися тимурівці, які після зими ще не розмерзли, але вже дуже кортіло хворій бабці Україні допомогти. Ні, хлопці, тут короткими штанцями не відбудешся.

А ось недавно залунав в ітернетпавутині новий заклик. Нас кличуть на безстрокову акцію під назвою "День гніву". Кличе "Спільна справа", якою керує вже досить відомий в Україні активіст Олександр Данилюк. Саме його серед багаточисельних організаторів вважають найбільш харизматичною і креативною  особистістю листопадового податкового Майдану в Києві. Побачивши в інтернеті контактні телефони активістів, запропонували їм для перегляду сайт "ЧГ" (chorna-gora.at.ua), де вже кілька тижнів пропонуються цікаві передачі від "Спільної справи ТВ", ми швидко вийшли на самого Олександра, який відразу погодився на інтерв'ю в телефонному режимі.  Думаємо, що читачам буде цікаво послухати думку цього чоловіка, тим більше, що про акцію все більше і більше говорять у Виноградові, такому розчарованому, такому дезорієнтованому і нещасному... Але годі – давайте до справи, може  вона стане спільною? 

-  Ми раді Олександре вас вітати з Виноградівщини. Може ви не знаєте, але у нас досить активно підтримали Майдан підприємців, були організовані страйки, мітинги, поїздка активістів до Києва. Подія дала поштовх до організації незалежної профспілки підприємців. Однак після розгону Майдану - 2, хтось розігнав і наш запал, рішучість і ту надію на можливість протидіяти владі, яка народилася разом з Майданом.  Люди знову розчаровані, знову опустили руки, знову наодинці борються  за виживання.  Тому перше питання: Чому Майдан - 2 не виправдав надії людей?

-  Доброго дня вам, і вашим читачам. Ви, напевно, маєте на увазі, чому Майдан-2 не переріс у революцію?

-  Не тільки в революцію. Здається, владі вдалося нівелювати навіть ті ефемерні досягнення Майдану, щодо платників єдиного податку. Адже підприємців дістають через Пенсійний фонд, через інші малі й великі перепони і все більше їх або переходить у тінь, або просто припиняє роботу.

- Насправді, я хочу чітко підкреслити, наші вимоги були ультимативні. Вони є в інтернеті, в тому числі  на сайті так званої координаційної ради. Тому говорити про те, що ми пішли на якісь  компроміси, було б неправдою. Єдиною вимогою 22 листопада було повне ветування Податкового Кодексу президентом і це був єдиний шлях для нього, щоб уникнути іншої частини ультиматуму, яка стосувалася його особистої відставки, бо питання відставки Верховної Ради вже не піднімалося. Чому цього не відбулося? Тому що влада організувала групу провокаторів, які хто раніше, хто пізніше, якісно відпрацьовуючи ЗМІ, отримав в очах суспільства певну легітимність як люди, що мали право говорити від імені протестувальників. Вони пішли шляхом спотворення інформації про справжні наміри і справжню позицію протестувальників. І через фізичне перешкоджання проведення акції почали її зводити нанівець. Враховуючи те, що у них була підтримка підконтрольних владі ЗМІ і абсолютна підтримка правоохоронних органів, і різноманітних кримінальних елементів, зрозуміло, що, на превеликий жаль, наші сили були нерівними. Значна кількість протестувальників – це були самоорганізовані групи, які навіть якщо знали одна одну,  ще не мали якихось чітких взаємовідносин, взаємодовіри. Вони бачили, що відбувається щось не те, але усвідомити у такі стиснуті  строки, що відбувається, а головне, що робити – вони не могли.

-  А чи зараз враховані ті помилки і недопрацювання, позаяк готуються нові акції? І якщо враховані, то яким чином?

-  Ми прийшли до висновку, що діяли надто демократично і надто ліберально. Навіть усвідомлюючи, що поряд з нами знаходяться провокатори, ми давали можливість їм говорити, висловлювати свою точку зору. Це було неправильно. Зрозуміло, що для звичайного протестувальника, який не володіє всім обсягом інформації, у нього просто не має можливості в такий короткий термін розібратися хто є хто. У нас були абсолютно залізобетонні докази, що люди, які називалися координаційною радою, є провладними провокаторами. Вся ця група, речником якою був Володимир Дорош, який у 2004 році очолював Чернівецьку обласну організацію  "Молодь за Януковича", діяла проти Майдану. Людям можна було легко все це роз'яснити, показати, але в умовах, коли в людей є доступ до інтернету. А коли всі стоять на вулиці і "наша правда проти їхньої брехні", яку неможливо перевірити, то тут здоровий глузд відступає назад. Бо хто голосніше кричить і частіше, той виглядає більш переконливим. Тому зараз зроблені висновки, створено штаб із виключно перевірених людей. Інші організації, які хочуть долучитися, можуть долучатися, координуючи свої дії з нами, але визнаючи те, що акція спрямована на відставку президента і Верховної Ради, оскільки ми розуміємо, що з такою якістю як депутатського корпусу, так і самого президента, жодних змін позитивних в Україні бути НЕ-МО-ЖЕ. Наші вимоги щодо припинення антинародної, в першу чергу, соціально-економічної політики, нерозривно пов'язані з нашими політичними вимогами, які визначають те, що повинні відбутися чесні, демократичні, нефальшовані вибори. Під час яких український   народ дасть оцінку команді, яка сьогодні є при владі і тим самим закінчивши цикл повернення собі народовладдя. Тому що, якщо у 2004 році українці захистили своє право обирати владу, то вже час довести, що вони є дійсно сувереном у своїй державі, єдиним джерелом державної влади і вони можуть не тільки обирати, але й відкликати владу. А якщо ми зможемо обирати владу і відкликати, тоді ми розірвемо те порочне коло, в якому знаходимося.

-  Це гарні слова, які і прийнятні, і дуже змістовні, але дійсність доволі жорстока. І ті люди, які сьогодні при владі, довели свою рішучість і здатність діяти без всяких правил. Ми  це бачили в українському парламенті. Чи зможете ви і ваші соратники діяти адекватно? Чи є у вас можливості організаційні, фінансові і навіть людські, щоб протистояти тим же провокаторам, бойовикам, криміналу і  т. п.?

-  Я вас хочу запевнити, що саме те, що ми усвідомлюємо цю ситуацію, яку ви змалювали, ми й розуміємо, що відтермінування цього питання на потім тільки погіршуватиме ситуацію. Якби не було Майдану минулорічного, ми з вами жили б в зовсім іншій країні. Потрібно чесно сказати, що ми їх просто зупинили на марші, який завершився повністю сфальшованими місцевими виборами і відкинули їх назад. Тому якщо згадати їх плани по згортанню демократичних, економічних, соціальних  прав і свобод, які були минулого літа, і подивитися на те, що ми маємо сьогодні, то це абсолютно різні речі. Тому ми розуміємо необхідність цього протесту.

-  А можливості є протидіяти тим заходам, які можливо, та не можливо, а точно, буде вживати влада? Тобто спецнази, омони і т. д.

- Результативність будь-яких  протестів залежить від їх масовості. Якщо ми говоримо про те, що в Києві стоїть кілька сот тисяч чоловік, а з них кілька тисяч знаходиться постійно в наметовому містечку, то очевидно, що за таких умов влада не здатна протидіяти. А якщо будемо говорити про кілька сотень, як було восени, коли провокатори оголосили про припинення акції, але з наметового містечка, як ви знаєте,  мешканці не пішли, окрім двох десятків провокаторів, то тоді влада може діяти ефективно. Але якби ми знали, що наметове містечко буде знесене, у нас була можливість збільшити кількість людей до двох тисяч. Безумовно, що тоді владі було б набагато складніше провести цю операцію. А сьогодні все залежить від того, яка кількість громадян вже дозріла до того розуміння, яке ми маємо ще з минулого року. І якщо вони усвідомлюють необхідність протестних дій, то вони будуть між нами. Якщо ні, то абсолютно зрозуміло, що кількома сотнями людей ситуацію в Україні не змінити. Тобто ми абсолютно залежимо від готовності громадян відстоювати своє право на гідне життя і на те, щоб припинити ті абсолютно нищівні і катастрофічні процеси, які сьогодні здійснюються в Україні.

-  Ви, напевно, моніторите ситуацію з настроями у суспільстві. Чи є у вас якесь бачення того, наскільки готове суспільство реально підтримати цю акцію? Чи є якісь сигнали із соціума, які б вас хоч якось зорієнтовували на реальну кількість людей?

-  Безумовно, що на сьогоднішній день у нас зареєстровані десятки, а можливо й сотні ініціативних груп, які або планують їхати до Києва, або планують проводити акції на місцях. Про що можна сказати абсолютно впевнено: якби в Україні на сьогоднішній день був хоча б один, не дискредитований політик першої величини, то питання  повалення цього нелегітимного уряду  і взагалі цієї нелегітимної влади  не стояло б. Люди би вийшли всі разом і питання було б вирішено до червня місяця. Але, на превеликий жаль, за останні 6-7 років  рівень довіри в суспільстві до того чи іншого політика був втрачений. І сьогодні ми закликаємо громадян вийти не за політика, а вийти за себе, керуючись не емоційною складовою, а національною,  усвідомленням того, що це нові правила гри. Вони могли бути застосовані, з таким самим успіхом, до Віктора Андрійовича Ющенка після того, як він не виконав свої обіцянки у 2006 році, коли він фактично благословив  зраду Мороза і призначив Прем'єр - міністром Януковича. В той час був достатній рівень підтримки таких ідей в суспільстві і було би логічним провести дострокове відкликання Ющенка з посади президента, і провести дострокові вибори президента і Верховної Ради. Але навіть той розпуск парламенту, який був у 2007 році, був наслідком не громадянського тиску, а наслідком втрати довіри між Ющенком і Януковичем. Тобто йшлося не стільки про припинення незаконної діяльності Януковича, як про бажання зберегтися в якості гравця. Тому, якщо ми зможемо вперше в новітній історії України відкликати владу, а це абсолютно важлива складова прямої демократії, яку  необхідно в Україні посилювати, тоді ми не станемо заручниками існуючої низької якості  політиків. Сьогодні 99% громадян виступають проти голосування в парламенті чужими картками, всі розуміють, що це незаконно, злочинно, але що ми можемо зробити? А якби у нас був такий прецедент, то зрозуміло, що у нашій свідомості були б зовсім інші закладки. І ми розуміли б, що маємо 300 злочинців, які повинні бути відкликані. Ті з них, які голосували чужими картками, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Те ж саме стосується урядовців. Повинна бути проаналізована їхня діяльність не по результатам 5 років, а власне ми вже сьогодні бачимо, що це не просто не ефективне управління державою, а дуже часто відверте зловживання. 
 
-  Поряд з тим, що нам бракує лідерів, нам ще бракує ідеології, яка б нас об'єднала, про це теж дуже багато говорять. Однозначно, що ви формуєте свою певну ідеологію, але чи використовуватимете ви національні і  релігійні чинники у своєму ідеологічному баченні, звертанні до народу, щоб досягти тієї прямої демократії, про яку ви говорили?

-  За великим рахунком, по своєму формату "Спільна справа" є  демократичним рухом, виступає за принципи прямої демократії, тому громадянський рух, який об'єднує людей з різними світоглядними позиціями, не може займати ту чи іншу позицію. Наша позиція є такою, яка відповідає класичній демократичній моделі. Це коли ми дбаємо про захист кожної людини в незалежності від її світосприйняття, тому те, що ми можемо використовувати – це громадянський патріотизм, рівність, свободу і, можливо, ще братерство. Для нас це важливо, і ми про це  говоримо постійно. За великим рахунком той штучний територіальний розподіл, який був нав'язаний від початку незалежності в Україні, він абсолютно не збігається з тими штамовими інтересами різноманітних соціальних груп, які не залежать від того, чи людина живе в Донецьку, чи в Ужгороді. Тому нам необхідно зламати парадигму спекулювання на ідеологічних і особливо історичних питаннях, особливо спекулюванні на тому, чи потрібна взагалі українська державність. Це злочин піднімати такі речі. Якщо ми говоримо про нормальну політику, то очевидно, що у нас вона повинна бути переформатована. Палітра політичних партій, які будуть мати свої ніші і не залежатимуть від територій. Скажімо партії трудового напрямку, лейбористського повинні мати підтримку у профспілкових організаціях, у людей найманої праці. А якщо це партії, що орієнтуються на підприємництво, то очевидно, що це будуть  партії більш ліберального ґатунку. А класична консервативна позиція... Я сумніваюся, що вона знайде в Україні підтримку, бо, на жаль, в Україні немає що консервувати. Той стан, який є і той великий бізнес, який задоволений, на щастя або на жаль мало чисельний і не може розглядатися, як якась соціальна група, яка здатна в чесних умовах мати своє парламентське представництво або взагалі представництво у владі. Хіба що через інші партії. А зараз це повний абсурд, коли за партію олігархів, тобто партію Регіонів, яка має в парламенті найбільшу фракцію, голосують зазвичай найбільш соціально-незахищені верстви населення.

- Чи є у вас зв'язок з опозиційними політиками? Бо однією з причин того, що Майдан-2 не вдався поряд з іншими причинами називалася відсутність надійного зв'язку з політиками рівня Тимошенко. Мовляв, тоді б рух отримав додаткову підтримку, що привело  б до більш значимих результатів. Чи є зараз зв'язок з тим же Гриценком, Тимошенко, Яценюком і т . д.

- Ми підтримуємо контакти з переважною більшістю опозиційних політиків. Те, що стосується неучасті опозиційних політиків в минулорічних акціях, то це теж не відповідає дійсності. Ми неодноразово зверталися із закликом, щоб була розпочата відповідна мобілізаційна кампанія і з боку політичних сил. Але ви знаєте, потрібно бути чесним – політичні сили на сьогоднішній день не є тими структурами, які здатні мобілізувати громадян. Тому що громадяни не хочуть виходити і брати участь в передвиборчій кампанії. Це є проблема, бо вони не хочуть стояти поруч з проплаченими мітингувальниками, які тримають прапори політичних сил. Це є проблема і її не відкинути. Хоча не можна абсолютно відмовитися від допомоги політичних сил, особливо тих, що представлені в парламенті, бо по-перше, це їх обов'язок, вони повинні захищати своїх виборців, а по-друге, вони є структурованими, достатньо добре організованими і в них є дисципліна. Тому партії насправді є тим інструментом, який повинен взяти на себе організаційне і я б сказав, матеріально-технічне забезпечення. Навіть не стільки в матеріально-технічному, тому що люди здатні себе значною мірою забезпечити. Але те, що стосується організації, то тут допомога корисна.

-  А те, що люди здатні себе забезпечити, це принципові речі. Чи все-таки хочеться якихось закордонних спонсорів, про яких теж багато говорили?

-  Ми про це говоримо з листопада місяця минулого року. Якби Тимошенко нам запропонувала ті 300 тис. доларів на нашу діяльність, про які говорилося, то ми  б їх взяли і ми би цього не приховували. На великий жаль цього не відбулося і ми не вважаємо, що це добре. Ми вважаємо, що це погано, що Гриценко, Тимошенко, Катеринчук не підтримали нас в тому числі і матеріально. Але слава Богу є громадяни, які так само як ми, готові жертвувати не лише час і зусилля, але й свої гроші. А найбільший внесок, зроблений за весь цей час, це внесок волонтерів, які працюють у "Спільній справі" на абсолютно добровільних засадах. Хоча багато хто з них є високооплачуваними спеціалістами, яких би ми не за 300 тис. , не за багато більше на зарплаті просто би не втримали. Чесно кажучи, підтримка і матеріальна, і інша з боку людей була би значно більшою, якщо б не було цього посторанжоїдного синдрому, коли, звичайно Віктор Андрійович зневірив дуже сильно людей в тому, що можна комусь вірити. Але ми намагаємося будувати наш рух і наші акції таким чином, щоб не було потреби зачаровуватися. Ми насправді просто координуємо те, що хочемо робити самі і те, що  видається хочуть робити й інші люди. Ми хочемо побудувати таке суспільство, в якому політики будуть підзвітними, підконтрольними і відповідальними за свої дії. Не має значення, як відбудуться навіть вибори, якщо цього не відбудеться. Адже голосування, це практично Юріїв день, коли ми можемо поміняти поганих панів на хороших панів. А наша позиція така, що пани тут ми, а не політики. Безумовно, це не подобається в тому числі і багатьом опозиційним депутатам, які мають  певну класову солідарність і хочуть зберегти свої станові привілеї. Україна зараз переживає період, який більшість демократій пережили в 18-19 століттях, а в певних моментах переживає те, що Європа пережила в Середньовіччі. Тому, зрештою, ми воюємо за те, щоб визначати свою долю. А з огляду на те, як діє сьогодні ця влада, то значною мірою боремося за своє існування. Дії влади направлені якщо не на фізичне знищення, то принаймні на витіснення нас з цієї території  і на суттєве зменшення популяції. Сьогодні можемо абсолютно впевнено говорити, що дуже багато людей виїжджає, а народжуваність зменшується. І це зрозуміло, бо ми сьогодні протистоїмо тому великому бізнесу, який займається тим, що елементарно переробляє народні багатства України і відправляє їх на Захід. Вони не зацікавлені в принципі в добробуті громадян, тому що їм не потрібен внутрішній ринок. Для них люди, які живуть на цій території, це акціонери того товариства, в якому вони крадуть основні активи, мінімальним коштом цього товариства переробляють і відправляють де інде. Тому для них небезпекою є те, що в якийсь момент ці акціонери організуються і почнуть цікавитися, що ж тут відбувається і де взагалі наші дивіденди. Тому ідеальний варіант для нашого олігархату, щоб нас було не 46 мільйонів, а 24, щоб була можливість їх утримувати на хлібних картках  і на казках. На превеликий жаль, це ніяка не конспірологія, а наше сьогоднішнє життя.

(Закінчення в наступному номері)

Теги: майдан, податковий, підприємці, день гніву

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати