Знайомство з прокурором

Прокурор Виноградівського району Валерій Черничко

-   Відрекомендуйтеся, будь ласка, нашим читачам.

- Прошу?..

- Будь ласка, представтеся: прізвище, ім'я, по-батькові.

- Ви прийшли до мене. Я прокурор Виноградівського району.

- Це чудово, але такі правила. Ви представляєтеся  нашим читачам і ми продовжуємо розмову.

- Шановний, ви прийшли до мене і хочете дізнатися про основні моменти мого життя, то задавайте мені запитання і будемо розмовляти.

- І так, - Валерій Валерійович Черничко.

- Так.

- Чомусь я повинен вас називати.  Наприклад, ми - Мочарник Володимир Іванович – редактор газети "Чорна Гора".

- А я прокурор Виноградівського району.

- Добре. Валерію Валерійовичу, будь ласка, кілька слів про себе.

- Я народився в Ужгороді в 1978 році. Там пропрацював до теперішнього часу, а зараз вже працюю у Виноградові.

- А ким ви працювали в місті Ужгороді?

- Заступником прокурора міста Ужгорода.

- А що ви закінчували?

- Я закінчував Ужгородський національний університет, юридичний факультет.

- І після закінчення юридичного факультету відразу стали заступником?

- Ні.
 
Після цього ми трошки з Валерієм Валерійовичем порозмовляли про своє, щоб скинути ту напругу, яка чомусь виникла із самого початку.

- Після закінчення університету я кілька років пропрацював слідчим у міліції. Після перейшов працювати у прокуратуру, працював помічником в транспортній прокуратурі. А згодом став заступником. На посаді заступника міського прокурора пропрацював 8 років.

- Ваше призначення у Виноградів ви сприймаєте як, як підвищення, як пониження, як шанс долі?

- Я перебував в резерві на прокурора. Відповідно, в подальшому, мої документи були направлені для  призначення  на цю посаду. А на рахунок чи це шанс, чи підвищення, чи пониження – це робота. А робота приносить мені задоволення. Це захист інтересів громадянина, це захист інтересів держави, підтримання державного обвинувачення в судах. Якщо людина скоїла якийсь злочин, ми робимо так, щоб вона більше не могла чинити  злочин. Тому ця робота мені  дуже подобається і я задоволений, що працюю в прокуратурі.

- Валерію Валерійовичу, все-таки зараз у нас такий період становлення держави. Період достатньо емоційний, непростий. Органи по-різному працюють. До прокуратури різне ставлення, є громадські опитування, які ставлять прокуратуру на певне місце по недовірі і т. д. Ця ситуація не бентежить?

- Я не розумію, яка ситуація?

- Ситуація, коли в суспільстві існує недовіра до прокуратури.

- З чого ви виходите?

- Із соцопитувань, які проводяться. Із публікацій в ЗМІ, коли говориться про те, що працівники прокуратури   використовують свої посади...

- Я не бачив таких опитувань і тому не можу вам відповісти на запитання.

Ситуація знову трошки напружилася. Ми стали наводити деякі факти із виноградівського життя, які прокурор не захотів коментувати.

- Які пріоритети у роботі Валерія Валерійовича?

- Виконання наших основних конституційних функцій. Це об'єктивне і виважене підтримання державного обвинувачення в судах, захист інтересів кожного громадянина, який звертається до нас, який потребує нашої допомоги і  відповідно інтересів держави.

- Не так давно відбулися вибори. Це певне випробування для всіх органів державної влади. Чи були якісь звернення в прокуратуру з приводу порушень?

- Так. Звичайно були звернення, але закон дуже обмежує органи прокуратури, щодо розгляду тих звернень. Тому всі звернення, які стосуються виборів, якщо в цих зверненнях не містяться якихось даних про скоєний злочин, відправляються на розгляд комісії, відповідних виборчих дільниць. Тому фактично всі звернення були відправлені в комісії і вони приймали по них рішення на своїх засіданнях. Серйозних порушень, серйозних нарікань на порушення закону у нас не було.

- А які були?

- Я не можу вам зараз надати цю інформацію, бо її зараз немає переді мною.

- Не потрібно всі – один-два випадки.

- Немає під руками. Якщо хочете офіційно – звернетеся і ми надамо вам інформацію.

- Валерію Валерійовичу, як ви відноситеся до свободи слова?

- У нормальної людини лише нормальне буде відношення до свободи слова.

- Але ви не просто нормальна людина, ви нормальний прокурор.

- А що, у прокурора повинно бути якесь інше відношення до свободи слова?
 
- Тобто  як ви відповідаєте?

- Я ж вам пояснюю, нормальне відношення. Свобода слова повинна існувати і це однозначно.

- Скажіть, будь ласка, чи повинна прокуратура сприяти журналісту у виконанні його професійних обов'язків?

- Звичайно, в межах закону.

- А ось, наприклад, є посадовець, до якого ти приходиш із  конкретними запитаннями по його конкретній роботі, а він говорить: я не буду відповідати на ваші запитання. Як діяти газеті у таких випадках?

- Хто конкретно?

- Давайте не будемо говорити про "конкретно", а просто, є ось така гіпотетична ситуація і як в ній діяти журналісту?
 
- В кожному конкретному випадку необхідно вирішувати питання. Дивлячись якого рангу... Я маю на увазі не якого рангу. Людина має свій графік, розумієте? Вона, наприклад, може призначити зустріч на певний час, тому що є робота, і відповісти на запитання.

- Тобто вона практично має говорити?

- Шановний, що ви хочете від мене почути, що кожна людина, до якої ви прийшли, має обов'язково надавати інтерв'ю? Так ви розумієте, що в людини є свій розпорядок...

- Валерію Валерійовичу, ми не говорили про кожну людину, ви якось дивно нас розумієте.

- Бо ви мене провокуєте.

- Я вас спитав чи повинен посадовець говорити, а не що він все повинен кинути і з нами говорити. Звісно, ми за узгодження часу і місця зустрічі. Йдеться про те, чи він повинен це робити, чи не повинен?

- Звичайно, всі повинні висвітлювати свою роботу, повинні спілкуватися з пресою, розповідати, що нами зроблено, які є досягнення.

- Тобто говорити з пресою, це право посадовця, чи це обов'язок посадовця?
 
- Це є право. Наприклад, у нас у законі написано, що ми зобов'язані інформувати Раду два рази на рік про стан злочинності, це вже є наш обов'язок, який передбачений законом.

- А Закон про пресу не зобов'язує посадовця час від часу через пресу інформувати платників податків, тобто народ, про свою роботу, адже більшість цих посадовців живе з тих податків, які платить народ?

- У нас залишилася хвилина на розмову. Давайте, якщо ще є якісь запитання, то давайте.

- Тобто це є обов'язок?

- Хвилина. Ми вже пройшли це запитання.

- Ви сказали, що це право, ви наполягаєте?

- Шановний, ну давайте не будемо...

- Добре, у вас зараз часу немає, ви мені установили ліміт. А коли ми зможемо з вами провести більш детальну розмову, коли у вас буде більше часу і ви не будете так поспішати?

- Давайте через два тижні, коли в мене буде приймальний день.

- І скільки у нас буде часу?

- Визначимося по ходу.

- Мусимо вам зізнатися, що весь час таке відчуття, якби ви згори і недосяжно, а ми тут вам заважаємо, під ногами плутаємося.

- Та перестаньте, я ніколи себе не ставлю вище інших людей.

- Ви так говорите, але у нас трошки дивні відчуття після цієї розмови. Але все одно дякуємо. Успіхів у роботі.

Після розмови пан прокурор просив показати йому наше інтерв'ю перед публікацією, щоб "дещо відредагувати". Ми сказали, що не сподівалися знайти в прокуратурі помічника редактора для газети або навіть шеф редактора, але пообіцяли інтерв'ю показати. Однак наші спроби це зробити наштовхнулися на хронічну зайнятість і відсутність  молодого прокурора (постійно в Ужгороді), а прохання через секретаря та заступника (залишили телефон) призначити час для ознайомлення з матеріалом, теж ні до чого  не привело. Тому, як бачите, ми змушені були без "прокуроської правки", зате чітко дотримуючись диктофонного запису, видати матеріал у ефір. Повинні ж ми познайомити наших читачів з їх прокурором. Тому просимо любити і жалувати.

Володимир Мочарник

Теги: прокурор, Виноградів, Черничко, преса, посадовець

23 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати