Таки патріарх, і таки династія

Через руки професора Михайла Фатули пройшло понад 60 тисяч хворих.

Таки патріарх, і таки династія

Наш край має своїх патріархів у медицині. Серед них – легенда закарпатської терапії, талановитий кардіолог, професор Михайло Фатула. Цього заслуженого лікаря України, академіка АН вищої школи України, вітчизняного основоположника теорії «сольової гіпертонії» знають далеко за межами області.

Тичина й вовки

Народився Михайло Іванович у Вовковому на Ужгородщині. Село колись мало поетичнішу назву – Вовковиї. Зрідка тут можна було натрапити й на вовків, але чуток про них ходило більше, ніж самих звірів. З цього приводу Михайло Фатула згадує один випадок. Він учився у Середньому, доводилося долати 5 км. Після війни, в 1945-му чи в 1946 році, на Закарпатті перебувала делегація письменників із Києва. Серед них – і Павло Тичина. Зустріч із літераторами організували і в Середнянському клубі, запросили й учнів. Слухачі незчулися, як стемніло. Була зима, вовки тоді більш активні. Учитель узявся провести Михайла, щоб хлопчина не боявся. Думав, кілька десятків метрів, ну ще кілька, а дійшов аж до Вовкового.

Середнянська школа й досі в пам’яті Михайла Івановича. Він навіть книгу про неї написав, «Зустріч через 60 років», де намагається не оминути жодного свого педагога. А найперше мова про директора Андрія Когутича. Навчався він у Карловому університеті, повернувшись додому, організовував школу-інтернат у Часлівцях на Ужгородщині. У 1946-му став директорувати в Середньому. А ще мав статус судді всесоюзної категорії зі спортивного туризму. Біля школи облаштував розарій.

А от Катерина Ярошенко приїхала з Чернігівщини. Східняків тоді часто направляли на Закарпаття. Але напередодні провели суворий інструктаж – мовляв, будьте пильні, бо там бандерівці. Тож у перший робочий день учителька стояла в класі насторожена й гарна. Минули місяці безсонних ночей, поки заспокоїлася.

Були й інші чудові вчителі… Колишні учні Середнянської школи зустрічалися тут, прийшли сюди навіть через 60 років. Щоправда, з їхнього класу залишилося вже тільки троє.

Своя, закарпатська лихоманка

Михайло Фатула вступив на медфак УжДУ. І як тут знову не згадати про викладачів? До прикладу, про Василя Слишка, який у 1949-му створив кафедру загальної терапії з курсом інфекційних хвороб. У повоєнні роки медицина краю була мобілізована на боротьбу із зобом. УжДУ організовує експедиції, якими керує Василь Миколайович. Брав у них участь і Михайло Фатула. Пригадує, що збиралися о 6-й ранку, бо о 7-й уже робили подвірні обходи. І так до восьмої вечора. Але вдалося зібрати багатий клінічний матеріал. Згодом закарпатські медики В. Слишко, С. Добош та А. Сочка навіть виробили принципово новий підхід до лікування цієї недуги.

А ще В. Слишко вперше на Закарпатті виявив вогнище геморагічної лихоманки. Особливо вона ширилася серед лісівників та прикордонників. А її збудником є віруси, які переносять польові миші, забруднюючи продукти харчування. Але ж область була, до всього, ще й західним кордоном СРСР. Тож у 1952-му з Москви, з Інституту вірусології, сюди спрямували групу спеціалістів. У підсумку хворобу подали навіть у Великій медичній енциклопедії під назвою «Закарпатська геморагічна лихоманка». Щоправда, ім’я В. Слишка там загубилося. Більше того! Автора дослідження звинуватили, буцімто це він навмисно заразив прикордонників. Довелося йому після цього Ужгород покинути. Так от, у книзі про вчителів та колег Михайло Фатула намагається повернути це ім’я в науку.

Боротьба з цингою та зустріч зі стародруками

Але були й інші досвідчені педагоги. Василь Кушко – серед фундаторів медфаку. Під час війни почав вивчати біохімічні зміни в організмі при накладанні на поранені кінцівки кровоспинного джгута. Роботу з цієї теми Василь Михайлович згодом продовжив у Інституті фізіології Академії медичних наук СРСР. А ще під час війни науковець досліджував вміст вітаміну С в рослинах. Навіть запропонував виготовлення концентратів із болгарського перцю. Адже тоді лютувала цинга – і на фронті, і в тилу. Пізніше в УжДУ почалася інтенсивна робота з вивчення цієї теми. В. Кушко також домігся, аби ботсад перевели на баланс вишу, що зберегло тутешні будови.

Ще один незабутній вчитель – Пилип Березанцев. Мав досвід роботи військового лікаря (воював у Першу світову) й сільського дільничного, коли треба було боротися не тільки зі звичними хворобами, а й із тифом. Михайло Фатула згадує, що готувалися до занять за підручником Пилипа Івановича «Фармакологія з рецептурою», який був написаний українською мовою й до 1954-го перевидавався 7 разів!

Степан Добош закінчив медичний факультет Карлового університету в Празі, перший директор Закарпатського курортного відділення. Вивчав він і вплив ужгородської та келечинської мінеральних вод на організм людини. А ще був неперевершеним діагностом! А от Федір Керекеш, теж випускник Карлового університету, заняття проводив зазвичай біля ліжка хворого. Завдяки йому на факультеті відбувалися зустрічі з митцями – Г. Глюком, Ф. Манайлом, А. Кашшаєм... А нудні політінформації він умів обернути в захоплюючі розмови. На одній із них студенти-медики вперше познайомилися зі стародруками, які зберігалися в фондах бібліотеки УжДУ.

У книзі «Спомин із відстані часу…» М. Фатула згадує й інших колег. Анатолій Циб – фахівець з онкології, згодом створив у Обнінську Всесоюзний центр онкології, розробив схему профілактики та діагностики чорнобильців. Іван Логай – багаторічний керівник Інституту очних хвороб ім. Філатова в Одесі. А як не згадати Олександра Фединця, який за операційним столом провів 65 років і виховав багато хірургів.

Але часи, коли М. Фатула навчався в УжДУ, були непрості.  «У кімнаті жило 28 студентів – біологів, медиків, філологів та інших, – розповідає Михайло Іванович. – Після другого курсу нас, медиків, поселили у дві кімнати, де мешкало всього 10 чоловік. За ці роки ми здружилися. Сутужно було з продуктами. Кожен привозив із дому, що міг. Володя Сокирняк із Хмельниччини – мішок цукру, якого вистачало на семестр, Василь Куцин із Тячівщини – яблука, Павло Попович – бринзу, я – картоплю, інші – ще щось. Так ми й жили».

«Чомусь найбільше я боявся пологів»

Тож знання в УжДУ Михайлу Фатулі дісталися добротні. А тут настало випробування практикою. Працював спочатку дільничним у с. Лохово на Мукачівщині. Молода дружина викладала математику. Під опіку лікаря потрапили й 14 довколишніх сіл! Ми зараз говоримо про сімейну медицину. А тоді доводилося лікувати і дорослих, і дітей, і навіть пологи приймати. Покликати до хворих могли і вдень, і вночі. Всілякі сюрпризи траплялися. Там недалеко Бобовище зі знаменитими винними льохами. Тож якщо гарячі хлопці хильнули зайвого, тут і до бійки недалеко. Якось уночі на підводі привезли двох таких. Спочатку боявся, як із тими ранами впорається. Але медсестричка заспокоїла, що все буде гаразд. І так ось довелося вперше зашивати рану.

Чомусь найбільше боявся пологів, кровотеч. Бо ж будучи студентом, готувався на окуліста. Більше того, в університеті очні хвороби їм викладав і сам Філатов! Він часто приїжджав на Закарпаття, відпочивав у санаторії «Карпати», а заодно вже й читав лекції, причому дуже цікаві! Дошка, маленький стіл, а на ньому неодмінний атрибут – ваза з квітами! На дошці Філатов малював крейдою різних кольорів. Це вражало! Велике око й різнокольорова його будова.

Молодого лікаря з неабиякими здібностями організатора не могли не помітити. І вже через три роки Михайла Івановича переводять на посаду завідуючого терапевтичним відділенням Хустської районної лікарні та районного терапевта. Тут він пропрацював одне десятиліття.

Тут усе солоне – вода, їжа, ґрунт!

Зовсім випадково зайнявся й наукою. Як районний терапевт щороку оформляв звіти про роботу. Кожна дільниця давала дані. І от одна з них у Данилові дуже здивувала. У них показники з гіпертонії у 3 – 4 рази перевищували ті, які подали інші села. Михайло Фатула подумав: та ні, не може такого бути, це якась підробка. Але вирішив все з’ясувати. Дільничний провів його в Олександрівку й каже: «Ну от, зараз прийдуть хворі, побачите самі». А в селі дуже радіють, коли прийде лікар із вароша. Тож хворих набралося багато. І чи не в кожного другого – підвищений артеріальний тиск! Виявилося, що тут усе солоне – вода, їжа, ґрунт. Бо ж тут були колись соляні штольні. Від Солотвина пасмо – завширшки чи не з кілометр тягнеться під землею аж до Словаччини. І проходить воно через це село. Та так, що в Олександрівці сіль майже виходить на поверхню. Там навіть колись колодязь був, до якого ще у XVIII столітті за ропою з діжками приїжджали.

Почав Михайло Іванович робити аналізи картоплі, огірків, яблук, молока. Вис­новки опублікував. Це була одна з перших у колишньому Союзі статей про взаємозв’язок солі й гіпертонії. Бо раніше вважалося, що цей стан виникає найчастіше від перевантаження нервової системи. Сміливою гіпотезою М. Фатула викликав увагу, а згодом завоював авторитет у таких корифеїв медицини, як академіки І. Шхвацабая, Є. Чазов. Під їхнім керівництвом на базі Інституту кардіології АМН СРСР Михайло Іванович підготував і успішно захистив кандидатську дисертацію на цю тему.

У 1967-му М. Фатулу запросили на роботу в УжДУ. Тут він пройшов усі щаблі – від асистента до завідувача кафедри факультетської терапії, яку очолював протягом 21 року. Докторську дисертацію захистив у 1990-му. Але Хуст його пам’ятає й досі. До Михайла Івановича вже майже півстоліття приїздять пацієнти з усього району. Тільки тоді він лікував підлітків, а тепер це люди в літах. За приблизними підрахунками, через його руки пройшло понад 60 тисяч хворих.

Плач, зойки такі, що можна було збожеволіти

1986 року М. Фатулу відрядили до Прип’яті для виконання завдань із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Був початок серпня. І тут несподівано, попри відпустку, його викликають у ректорат. Пояснюють – група закарпатських медиків виїжджає в Чорнобиль сьогодні. Розмова відбувалася близько одинадцятої, а виїхати мали о другій. Нібито на три дні. Всю ніч їхали автобусом, вранці прибули на місце. Змінили групу земляків, яка там була тиждень. Колеги застерігали, що не можна ходити по траві. Але чому, не пояснили.

Перші три дні після аварії із Прип’яті вивезли все населення. Потім продовжилася евакуація селян. Виділяли кожній родині вантажівку для речей. Господар, наприклад, каже: «Я хотів би цю шафу з одягом із собою забрати». Дозиметрист дивиться – ні, не можна, доза велика! І наприкінці виходить, що й це не можна, і те. Плач, зойки такі, що можна було збожеволіти, пригадує Михайло Іванович. Ще й худобу довелося відпустити. Вона негодована, реве. Корів нікому доїти. І це все на фоні неймовірної природи!

Сталося так, що відправили їх на три дні, а вони залишилися на 21. Нахапалися радіації, звичайно. Тож повернувся Михайло Фатула в Ужгород, пішов на роботу, але через два тижні зрозумів, що не може ходити. Розповів про це ректору С. Лен­дєлу. Він подумав, як би з цього вийти. А потім вирішив: «Знаєте, я вас відправлю в наукову відпустку на півроку». І М. Фатула почав лікуватися. Раз на рік – у Пущі Водиці, в Інституті клінічної радіології. Якось виплутався. А от дозиметристи, з якими ще десяток років листувався, на жаль, уже померли.

У його родині – самі медики

За плечима й величезна наукова робота – понад 170 публікацій. А ще 9 навчальних посібників. М. Фатула зареєстрував 12 винаходів. Серед них і метод лікування травами – разом із Оксаною і Тарасом Ганичами.

Зараз Михайло Іванович радіє кожному талановитому студенту. Є багато таких, які намагаються здобути ґрунтовні знання й вивчити іноземну мову, а потім їдуть працювати за кордон. І країна поволі втрачає свої найкращі кадри.

Михайло Іванович не любить гучних слів на зразок «патріарх», «династія». Але так воно є. У його родині – самі медики. Це й донька Ірина, і син Юрій, який, до речі, не лише відомий хірург, а й дослідник маловідомих сторінок історії нашого краю. Дитячим кардіологом працювала невістка Єлизавета. Лікарями стали онука Анна з чоловіком Валерієм. І, як не крути, він – родоначальник династії лікарів.

Мар’яна НЕЙМЕТІ

19 вересня 2017р.

Теги: династія, патріарх, Михало Фатула

/ 4Лохина не для лохів. Киянка вирощує на Закарпатті американську "родичку" закарпатських яфин
Малий ростом чоловік живе без комплексів
/ 1Закарпатський письменник здобув літературну премію CEI Fellowship
Гірськолижники та сноубордисти провели вже третій навчально-тренувальний табір на Великоберезнянщині
У День Незалежності в Ужгороді на Народній щогодини лунатимуть фанфари та "цвістиме" 7-метровий тризуб
Побувати всередині органа
Живописець, графік, педагог і священик. Шандору Петкі виповнился би 100
Історію предків із Тячева в малюнках розповів британський художник
Черговий випуск серії "Між Карпатами і Татрами" присвятили прозі Миколи Зимомрі
Закарпатські гірськолижники та сноубордисти готуються до зимового сезону в Кострині
/ 25Не зупиняючись на досягнутому. Письменнику Василю Мулесі виповнилося 60
/ 1Віктор Мельник: "Головне, аби в країні настали мир і стабільність"
Персики на виноградівській Чорній горі родять із червня до кінця вересня
Останніми роками на Закарпатті модно називати дітей на честь святих
/ 3Трьохсотлітній Боронявський монастир має свої таємниці
Закарпатська "Лужанська-7" стала переможцем всеукраїнського конкурсу торгових марок
/ 1Михайло Сачко: "Заспівати можна й під фанеру, а в танці тебе видно як на долоні"
Різьбяр із Ужгорода презентував власні роботи в Одесі
У 88 – на трудовому посту
Такий бажаний "безвіз". Що, де, як і коли
Рятівник дитячих сердець
Самшит на Закарпатті потерпає від небезпечного шкідника
/ 4Три століття Марії-Терезії
26-й випуск серії "Між Карпатами і Татрами" присвятили творчості Петра Скунця
Нова форма для нашої освіти
» Всі записи