Нова форма для нашої освіти

Інтегровані предмети, діти-візуали та гідна вчительська зарплата.

Нова форма для нашої освіти

Реформи сьогодні зачіпають багатьох, та чи не найбільше – педагогів. Тож у Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти за участі київських гостей обговорювали зміни в навчальних програмах. Зокрема нині багато питань виникає щодо сертифікації. Найближчим часом це буде відбуватися тільки за бажанням учителів. А що в перспективі?

Якому вчителеві довірити інтегрований предмет?

Головний спеціаліст Міністерства освіти і науки України Раїса Євтушенко зазначила, що в 5 – 9 класах склалася більш усталена ситуація. А от якщо мова про десятий клас і вище, то тут уже планують профільну освіту. Йдемо до того, щоб зменшити кількість обов’язкових предметів. Тож було прийнято рішення – інтегрувати їх.

Тобто якщо дитина байдужа до математики, то в старших класах вона не вивчатиме її в повному обсязі. А ще, наприклад, українська література викладатиметься в контексті зарубіжної, світової.

Зарубіжна як окремий предмет вивчається тільки в Україні, наголосила пані Раїса. А також нагадала, що цей предмет ввели тоді, коли вчителі російської опинилися без уроків, їм потрібно було дати години. Вона зізналася, що нові віяння сприймаються неоднозначно. Звучать закиди, що історія України та її літератури таким чином може розчинитися, втратити в якості.

Багато останнім часом мовиться про свободу вибору. До прикладу, вчитель матиме можливість починати історію з найдавніших часів і до сьогодні. Або ж навпаки – з ХХІ ст. і до сивої давнини. А загалом ідеться про те, який шлях обере старшокласник. Якщо гуманітарний – фізику, хімію і біологію він надалі вивчатиме не так ґрунтовно, як раніше, а вже тільки як один-єдиний предмет – природознавство. Під час цього навчального року відбуватиметься відбір освітніх закладів для проведення такого експерименту. Але питань залишається багато. Хто має готувати інтегрованого вчителя? Яким чином? Кому довірити такий інтегрований предмет – хіміку, біологу чи фізику?

Травма, завдана голодомором, і українська школа

Дослідниця Людмила Гриневич вважає актуальним вивчення теми Голодомору в школі. «Ця проблема може відлякувати, – погоджується вона. – Особливо, коли про неї говорити в школі. Тому при цьому ми повинні стежити за тим, щоб не формувати комплекс жертви».

Також Людмила Гриневич вважає, що дітям варто говорити і про геноцид інших національних спільнот, які жили на теренах України. Водночас не можна політизувати цієї теми. Адже зараз триває багато дискусій навіть щодо кількості загиблих у цей період. Ідеться про 3, 9 млн. Хоч дехто наводить зовсім інші цифри – як от 10 млн.

Кандидат психологічних наук Андрій Маслюк вивчав, як травма, завдана Голодомором, позначилася на майбутніх поколіннях. Зокрема як люди, народжені у 1950-х, сприймають слово «смерть». Він стверджує, що там, де ці події не замовчувалися, рівень самореалізації вищий, ніж у решти.

«Не вистачає ліків – набери в шприц національну ідею»

Доктор педагогічних наук Костянтин Баханов ще раз повернувся до нашої історії. Він нагадав, що зараз багато українців захищає свою Батьківщину, проте погано знає її історію. І коли до нього звернулися з питанням, що порадити почитати воїнам, у нього виникла неабияка проблема. І це при тому, що його домашня бібліотека нараховує близько чотирьох тисяч томів. Тобто проблема вивчення нашої історії залишається, особливо в школі. Але й до історії ставлення різне. К. Баханов розповів, що недавно біля однієї з аптек прочитав такий напис: «Не вистачає ліків – набери в шприц національну ідею».

А тим часом у історичному музеї він не побачив жодного школяра. То як тоді зацікавити учнів? Адже коли ми будуємо урок, думаємо, як зробити його цікавим. Намагаємося нібито подивитися збоку – що б могло зацікавити нас? Але ми в дитинстві й теперішня юнь – це зовсім різні речі, переконаний пан Костянтин. По-перше, сучасні діти – це, насамперед, візуали. Вони найкраще сприймають те, що бачать, а не чують. По-друге, вони не реагують на зовнішні чинники. Наприклад, нас дратує реклама, а їх – ні. А от цінність учителя вони визначають за тим, чи зможуть знайти підтвердження поданої ним інформації в інтернеті. Виходить, що вчитель як джерело інформації поволі втрачає свій авторитет…

Як правильно розставити акценти у шкільній програмі?

Цікавими були й думки педагогів. Зокрема як розглядати долю українця чи не українця в суспільній історії, якщо всі вони є громадянами України? Також звучали зауваження про те, що, вивчаючи тему того самого Голодомору, вчителям доводилося працювати без підручників, тільки на конспектах та електронних носіях. Але, попри технологічні новації, не всі мають нині ноутбуки, надто коли йдеться про закинуті села. Та й скільки часу варто відвести цій темі в шкільній програмі?

Вивчати її треба однозначно. Але в якій формі? У вигляді факультативу чи в іншому форматі? Також важливо, щоб при цьому не нав’язати комплекс неповноцінності школярам. А ще ця тема проблемна для Закарпаття, бо воно в часи Голодомору входило до складу іншої держави. Тим часом на цій території відбувалися свої соціальні катаклізми.

Також приваблює гасло про те, що вчителя треба піднести на новий рівень, дати йому гідну зарплату. Саме таку матиме вчитель, який викладатиме інтегрований предмет. Але що нас чекає потім? Полегшення для учня, який справді несе зі школи завеликий вантаж знань? Чи все ж поверхову освіту? Як правильно розставити акценти у шкільній програмі?

І найважливіше: чи не отримаємо величезний загін учителів, які залишаться без усталеної кількості уроків або зовсім без роботи? Як бути їм? Зайнятися некваліфікованою й низькооплачуваною працею? Вони ж інвестували гроші та час у своє майбутнє, здобуваючи вищу освіту. Чи податися продавати цигарки на базарі? Там, здається, і без них не протовпитися…

Тож запрошуємо до дискусії педагогів. Кому, як не їм, знати, чим живе зараз школа. Та й узагалі, як їй виживати?

Мар’яна НЕЙМЕТІ

15 травня 2017р.

Теги: освіта, форма

Рятівник дитячих сердець
Самшит на Закарпатті потерпає від небезпечного шкідника
/ 3Три століття Марії-Терезії
26-й випуск серії "Між Карпатами і Татрами" присвятили творчості Петра Скунця
Цьогоріч на Закарппатті має вродити все
/ 2Далеке і близьке життя Дезидерія Петнегазі
Закарпатці спільно зі словаками розробили концепцію велошляхів
Майже третина водопровідних мереж Закарпаття – в аварійному стані
Володимир Козловський: "Моя мета - потрапити на Олімпіаду в Токіо"
У деяких сім'ях пекли стілки пасочок, скільки членів родини
Зимовий туристичний сезон на Закарпатті вдався
Площа унікальної кизилової плантації, що на Виноградівщині, щороку меншає
Альфа і омега Августина Волошина
В Ужгороді видали "Словариць" з діалектним багатством Синевирської Поляни
/ 1"Жандарми зв'язували мені руки-ноги і, повісивши вниз головою, били кийками по підошвах..."
В Ужгороді готують книжку, базовану на альбомах, знайдених на горищі будинку в Ужгороді
В Ужгороді вийшла друком книжка про посилення репресій проти мешканців Закарпаття на завершальному етапі його радянізації
Петро Шолтес: "Малюючи, завжди імпровізую, а моїм пензлем керують муза, почуття, інтуїція"
/ 1Тарас Данилич. Митець, що вийшов із народу, але залишився разом з ним
/ 1"Я кохаю тебе!": пішохідний міст в Ужгороді береже сотні "закоханих сердець"
У Керецьках на Свалявщині відкрили галерею місцевих художників
На Закарпатті попросять віддати у музей кам'яну сокиру періоду енеоліту, знайдену у Виноградові
Закарпатські бджоли в історичному аспекті
11-й том обласної "Книги Скорботи" надійшов у навчальні заклади й біб­ліотеки Закарпаття
Як Микола Матола в умовах "дозованого повітря" формував літературні та суспільні процеси на Закарпатті
» Всі записи