Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії

Але життя ставить усе більші вимоги до виховання молодого покоління, підготовки високоосвічених спеціалістів, творчих особистостей. Тому розробляються нові програми для поліпшення якості освіти. Про нововведення у школах ми розмовляли з представницями методичного кабінету управління освіти Ужгородської міської ради. Та спочатку нагадаємо, яким було шкільне навчання ще до здобуття Україною незалежності.

Валентина Пономарьова працює вчителькою в Ужгородській ЗОШ І–ІІІ ступенів 42 роки. Вона проводила уроки ще в часи Радянського Союзу, пізніше – в добу становлення незалежної України, тож може порівняти колишню систему освіти з нинішньою.

Школи ім. Леніна, Ленінські суботники, Ленінська кімната і Музей атеїзму

Школа працювала під постійним впливом і командуванням партійних органів. Не було абсолютно ніякої свободи та демократичності. На всі свята координація йшла під особливим натиском партії. Постійно відбувалися змагання між школами, конкурси. Влаштовувалися політичні бої в Палаці піонерів. Були, зокрема, змагання за присвоєння школі імені Леніна.

«Наша школа була єдиною на Закарпатті, що виборола таку честь. Для того, щоб навчальний заклад називався ім’ям Леніна, він мусив мати найкращі показники за всіма параметрами: перемагати на міських, обласних конкурсах, олімпіадах, а особливо на конкурсах, що мали політичне підґрунтя, – розповідає вчителька зарубіжної літератури Валентина Пономарьова. – У школі був також музей ім. Леніна. До нас приводили учнів з інших навчальних закладів на екскурсію».

Особливу увагу в радянські часи приділяли Ленінським суботникам, які щороку організовували перед 22 квітня – днем народження вождя. Це теж були змагання між школами по області. Давали перехідний прапор за найкращі успіхи у навчанні та вихованні.

Ще одним обов’язковим елементом у процесі виховання наших учнів було відвідування Музею атеїзму, що містився у стінах Покровської православної церкви. Проіснував він 21 рік, до 1990-го. Тут школярі ознайомлювалися з історією виникнення релігії, із працями «основоположників наукового атеїзму» тощо.

«Показувалося бідне життя віруючих людей, яким Бог не допомагав, хоч до нього зверталися, – і, звичайно, хороше життя при Радянському Союзі, де завдяки владі, без допомоги богів, суспільство розвивалося», – згадує Валентина Гнатівна.

Виховні години в ті часи пов’язували з усілякими святами: то свято інтернаціоналіста, то – антифашиста, то свято праці… І обов’язково по школах давали вимпели переможцям змагання за комуністичну працю, а також тим, хто виділявся успіхами в навчанні. Вимпели вивішували на видних місцях. Для старшокласників обов’язковими були комсомольські збори.

Навчальний день мав свій чіткий графік. У школі проводилися дисциплінарні лінійки. Уроки починалися о 8:30, але за півгодини перед тим учні з учителями фізкультури виходили на зарядку. Позитивним було те, що на великій перерві учні початкових класів пили молоко, для них були безплатні обіди.

Коричнева або синя форма, піонерський галстук чи комсомольський значок – дрес-код радянського учня

Шкільна форма – важливий атрибут того часу. Штани для дівчат були заборонені. Ученицям дозволяли ходити у платтях коричневого або синього кольору з білими комірцями і манжетами, на плаття вдягали чорний фартушок. Це була буденна форма. Урочистий шкільний одяг відрізнявся тільки білим фартушком замість чорного. Хлопці теж ходили у формі синього чи коричневого кольору. Учні 4–7-их класів належали до піонерської організації і обов’язково носили червоні галстуки, а старшокласники ставали комсомольцями і мали на грудях відповідні значки.

Класний керівник контролював носіння шкільної форми, а також піонерського галстука чи комсомольського значка і, якщо учень приходив до школи в неналежному вигляді, обов’язково повідомляв про це батьків.

«На Великдень усі школи ходили в Комсомольський парк»

Уроки історії і факультативи з історії не обходилися без вивчення праць Маркса, Енгельса, Леніна. Щотижня класний керівник повинен був проводити так звану політінформацію для своїх учнів, ознайомлюючи їх зі світовими новинами, звичайно – з позицій радянської ідеології. А до кожного свята програма розроблялася за допомоги партійного керівництва.

«Велика робота лягала на плечі класного керівника. Зарплата вчителя не була високою. Починали з дуже малої оплати. Наприклад, за класне керівництво спочатку платили копійки, потім – 5 карбованців, далі дійшло до 10 крб., – розповідає пані Валентина. – Тоді на класного керівника покладалося багато обов’язків, хоча тепер – теж не менше. У великі релігійні свята – такі, як Різдво, Великдень, учні мусили приходити до школи. У Великодню неділю всі класи в повному складі йшли до Комсомольського парку на народні гуляння. Класний керівник звітував, скільки було дітей і чому хтось не прийшов».

Демократична середня освіта. Яка вона тепер?

У 90-их роках, для різностороннього розвитку дитячої особистості, з’явилися нові предмети – такі, як охорона здоров’я, етика, правознавство, охорона праці.

«Не тільки педагог відповідає за дитину, а й сім’я. За радянських часів цей обов’язок був покладений більше на вчителя. Тепер легше стало працювати, бо зник пресинг, коли на тебе постійно давили і тримали у відповідних рамках, казали, що тобі можна робити, а що – ні. Наприклад, дуже змінилася програма навчання з мого предмету, – каже Валентина Гнатівна. – Але позитив у 70–80-их роках таки був – тодішні учні багато читали, бо не було інноваційних технологій. Нинішні школярі мало цікавляться літературою. Відбувається збіднення душі. Якщо й читають, то тільки уривки творів з Інтернету, а там у текстах, на жаль, дуже багато помилок. У ті часи в класі були одиниці тих, хто не прочитав твору, нині ж – одиниці тих, хто читає».

У життя прийшли інформаційні технології, нові предмети, настала демократія. Тепер учні, як і педагоги, перестали боятися висловлювати свою думку, з’явилася внутрішня свобода. Учні з кожним роком змінюються, тому потрібно оновлювати й саму систему освіти.

Сучасні зміни в середній освіті

Перші «дванадцятирічки», олівець замість ручки, «опорні» школи для талановитої молоді та інші плани – відбувається реформування середньої освіти. Зміни починаються від початкових класів. У багатьох ужгородців постає запитання: в чому суть використання олівця замість ручки і чи з цього потрібно починати реформу в загальноосвітніх школах?

Проект «Нова українська школа» повинен діяти впродовж десятьох років. Його мета – покращити якість освіти. Уже створено десятирічний план реалізації, що включає в себе три фази. Дебютний етап програми розрахований на втілення в період 2016–2018 років. Саме тут є пункт, що стосується використання олівців під час навчання каліграфії.

Ручка чи олівець?

«Така методика для нас є новою, але вона буде ефективною для учнів. Психологи довели, що дитині олівцем легше навчитися писати. Є такі школярі, які, зробивши помилку, дуже хвилюються, а є й такі, котрі до цього ставляться нейтрально. Дитина, навчаючись каліграфії, зможе самостійно і з легкістю виправити написане, якщо вже зробила помилку. Учень першого класу сам вибирає, чим йому краще користуватися – ручкою чи олівцем. Є зошити з правопису, де штрих-пунктирно надруковано букви, і в цьому разі школяреві зручніше обвести літери ручкою. Тобто в дитини з’являється вибір, – розповідає методистка методичного кабінету управління освіти Ужгородської міської ради Ольга Юрик. – Що стосується червоної ручки, то з нею завжди ажіотаж. У методичних рекомендаціях сказано, що тільки в першому класі, і тільки в адаптаційний період, який триває до двох-трьох місяців, залежно від особливостей дитини, вчителю не рекомендується використовувати червону пасту. Однак там же вказано, що для виставлення оцінок у щоденник і при перевірці зошитів може обирати будь-який колір. Тобто є певна колізія».

Пані Ольга зазначає, що це тільки зовнішній бік, і вважає, що зміни мають бути у зовсім іншому – в підходах до викладання, у ставленні до дитини. Дуже чітко проглядаються такі дві речі: мотивація – тобто навчання має бути цікавим для дитини і корисним; психологічний комфорт для дитини – друга важлива складова.

Навколо домашніх завдань точиться багато розмов. Важливо не перевантажувати школярів домашніми завданнями на вихідні та на святкові дні. Навіть якщо є завдання з робочого дня на робочий день, то вони мають бути різного характеру і під силу учням. Тепер на цьому теж поставили акцент, хоч існували певні вимоги і в попередні роки.

Основні зміни в початковій школі спираються на розвантаження навчальних програм, забезпечення психологічного комфорту для учнів.

Паралельно зі структурними змінами будуть удосконалювати методики викладання у школі, підвищуватиметься кваліфікація вчителів, переглядатимуться навчальні плани, програми, орієнтовані на початкові класи, задля розвантаження учнів.

«Опорні» школи для талановитих дітей

Ще одним із важливих пунктів першої фази втілення програми є створення «опорних» шкіл І–ІІІ ступенів. На ці навчальні заклади виділятимуть кошти для їх модернізації. Суть створення «опорних» шкіл у тому, щоб кожен талановитий школяр мав сприятливі умови для розвитку своїх розумових здібностей.

«Початкові класи учень може пройти в рідній місцевості, незалежно від того, село це чи місто, а потім – продовжити навчання в модернізованій школі, – коментує завідувачка методичного кабінету управління освіти Ужгородської міської ради Ірина Даньків. – Створення «опорних» ЗОШ допоможе віднайти талановитих дітей, посприяти їхній реалізації. В Ужгороді цей проект не діятиме, адже всі навчальні заклади є осучасненими».

ІІ і ІІІ фази реалізації проекту «Нова українська школа»

Другий етап втілення змін у школах запланований на 2019–2021 роки. Мають бути затверджені базові стандарти середньої освіти, навчання відбуватиметься за новими підручниками, сформують нову систему підвищення кваліфікації вчителів, за якою перевірятимуть знання педагога з його предмету, методики викладання та психології.

«Стоїть питання: чи мусить педагог проходити сертифікацію, чи ні. Це – за бажанням, і мотивацією для цього має бути збільшення заробітної плати на 20%», – пояснює Ірина Даньків.

Велику увагу під час другої фази змін у навчальному процесі приділятимуть іноземним мовам. Триватиме формування «опорних шкіл».

Третя фаза розрахована на 2022–2029 роки. Тут основну роль відіграє випуск перших дванадцятикласників.

Автори нововведень наголошують, що Україні потрібна системна реформа освіти, яка має бути предметом суспільного консенсусу, розуміння того, що освіта – це один з основних важелів цивілізаційного поступу та економічного розвитку.

Яна Тегза

Теги: школи, реформа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати