Ірина Дуда творить на полотні вишивані дива

Їх енергетика приголомшлива! Пастельні троянди й яскраві фіалки, струнка скрипка й живі клавіші роялю, чарівні жіночі силуети й кокетливі капелюшки – унікальні образи, що світяться тонким ароматом і випромінюють справжнє тепло. Й нічого дивного. Адже, як стало зрозуміло після розмови з пані Іриною, коли вона тільки задумовує свою вишивку й шукає приємний серцю сюжет, уже тоді закохується в цю творчу роботу й у кожен стібок вкладає часточку душі. Уявляєте, скільки любові та емоцій вшиті в кожну картину! 

Пані Ірина закохана у вишивку змалку. Років у 12–15 запам’ятала батьківський заповіт: ніколи не чини іншому того, чого собі не бажаєш, – та потроху вчила різноманітні стилі й техніки вишивки: хрестиком, прямою і косою, об’ємною та двосторонньою гладдю, бісером... Освоєння нових видів ніколи не припиняла, адже переконана, що пошук у творчості – це та рушійна сила, яка врешті привела до створення абсолютно нового стилю вишивки картин. 

Особливими є і сюжети, обрані Іриною Тиборівною. «Мене завжди цікавили біографічні твори, зокрема про життя різних жінок: сильних і ділових, як я називаю їх «жінок-воєвод» та звичайних, адже, це жінки, які мені близькі». Згодом з’явилася квіткова колекція. Королівські півонії, весняні первоцвіти, айстри. На одній з найскладніших робіт розквітла розкішна гілка бузку. Величезна картина вишита дрібнесеньким хрестиком. У ній використано – лише уявіть це — 58 відтінків ниток! 

Побачивши цей Іринин дивосвіт, колектив Закарпатського театру драми і комедії, запропонував їй незвичний сценарій виставки. До кожної роботи авторка підібрала вірш і музику, а сцена спалахувала зображеннями її вишитих світів. Оплески, квіти, зізнання: «Я була дуже щаслива в той день! Й не уявляла, що стільки небайдужих людей зустріну, з якими зможу поділитись своєю мрією! Вдячна колективу театру, Сергієві Добошу і Вікторії Алмаші, рідним і колегам – усім, хто в той день був поруч. 

Розмовляю з пані Іриною, і уява малює затишну кімнату, в якій сидить над п’яльцями вишивальниця – ніжна, зворушена, закохана в трьох своїх найрідніших чоловіка Едуарда та двох синів. Ірина Дуда творить світ навколо себе своїм серцем. І саме це і є її головним покликанням. А мистецтво її ніжної уяви, вишивка, – це береги, повз які тече річка її любові, живлячись цією живою водою.

А вільним вітром над цією безкраїстю лине музика. Моцарт, Чайковський, Рахманінов… Клавіші пізнають її тендітні руки – вона, випускниця Ужгородського музичного училища та Дрогобицького державного педагогічного університету, нині — викладач гуманітарно-педагогічного коледжу Мукачівського держуніверситету, грає часто, вчить інших любити музику і світ. І як сама жартує: «Вже не одну з подруг «підсадила на голку»… Бо ж так хочеться навчитись вишивати, як вона! З плавними, непомітними переходами багатої гами кольорів на полотні. З вишуканістю і поміркованістю жіночої мудрості у житті. Вона й сама така, як і її вишиті картини – очі з глибоким оксамитом погляду, лагідні рухи, м’який силует і … відчуття сили. Сили, яка звучить, коли ти поруч з нею. Ось і для синів уже вишила весільні рушники!.. «На Бога! На Сонце! На День Золотий! На ніжність! На усміх! На погляд ясний! На Долю щасливу, квітуче життя – мережила мати синам вишиття…».

Оксана Головчук