Провулок Кохання і «компот». Які назви мають вулиці Ужгорода

Наймасштабніша зміна назв вулиць була на початку 90-их

Нині в різних містах України активно обговорюється потреба перейменувати нарешті всі радянські вулиці. Лист із такою пропозицією у вересні надійшов від ЗОДА навіть Ужгородській міській раді, хоч у нас із цим ще, порівняно, добре. Справді, вулиці Радянську, Енгельса, Кірова, Героїв Сталінграда, проспект 60-річчя Жовтня, набережну Піонерську вже давно перейменували, і зробили це ще на початку 90-их років минулого століття.

Тодішній мер Ужгорода Еміл Ландовський каже, що такої масштабної зміни назв міських вулиць, як тоді, мабуть, зроду не було. «При міській раді ми створили цілу комісію, яка тим займалася. Очолював її нині вже покійний професор Іван Гранчак, від депутатів курував Павло Федака. Основною була та думка, що ужгородським вулицям слід повернути історичні назви. Тому багато де так і зробили. Не дуже чіпали вулиці, названі на честь письменників, науковців, композиторів. Прибирали тільки жорстко пов’язані з комуністичною ідеологією та діячами. Тоді ж повернули Капушанській її історичну назву, але згодом ветерани звернулися до наступного мера Сергія Ратушняка, і той, потураючи їхнім проханням, повернув їй радянську назву Перемоги. Нині офіційно вона називається вулицею Перемоги, хоча всі її знають все ж як Капушанську», – розповідає Еміл Федорович.

Ужгород і справді повернув собі кілька історичних назв вулиць, однак у більшості вони так і залишилися в історії. За інформацією відомого історика Йосипа Кобаля, назва однієї з центральних вулиць міста Корзо була лише неофіційною – насправді ж вона звалася Мостовою, Великомостовою і Рашина (на честь міністра фінансів Чехословаччини). Частина вулиці Волошина спрадавна була Маломостовою, а іншу частину називали Великою, потім – Казінці (на честь угорського письменника і чиновника, котрий багато зробив для відкриття українських та єврейських шкіл на Закарпатті), а пізніше – Ракоці. Від сучасного «Едельвейса» до фізичного факультету УжНУ вже була вулиця Соляна (на ній містилися склади з сіллю). А Ольбрахта називалася Підвальним Рядом.

Нинішня Духновича була Вовняною (тут влаштовували ярмарки, де продавали вовну), а площа, названа на честь князя Корятовича, раніше поділялася на площу Галькову (згодом Сечені) і вулицю Ринкову. Теперішня вулиця Гренджі-Донського іменувалася Сінною, поруч містилися Платанова і Циганська, яку згодом назвали вулицею Фараонів, бо вважалося, що роми до нас приїхали з Єгипту.

Сьогоднішня Берчені колись була Болотною, або Мочар’янською – на ній під час дощів утворювалося справжнє болото. Вулиця Довженка називалася Млинною (тому що поруч був млин), потім – Пивоварною (позаяк там збудували пивоварню), а ще пізніше – Самовольського. Вулиця Бращайків – це колишня Србова, Ракоці – Швегли, площа Петефі – давня Орлина, потім – Кошута, а відтак – Масарика. Православна набережна довгий час мала назву набережної Палацького.

Зі справді старих назв Ужгороду лишили хіба Капітульну (вулиця іменувалася так ще з ХІХ століття), Стрільничну (названа так через те, що в 1860-х на ній розташовувався військовий тир), Швабську (там жили шваби, тобто німці), Собранецьку (бо простягалася в бік словацького Собранце), Цегольнянську, Підградську (вона, здається, взагалі ніколи не змінювала своєї назви).

Невеликий конфуз стався з Мукачівською. Раніше це була вулиця Мункачі (на честь відомого угорського живописця Мігая Мункачі), проте помилковий переклад з угорської зробив з неї Мукачівську.

До речі, в Ужгороді чимало вулиць, у чиїх назвах «схований» напрям до інших населених пунктів: Требішовська, Пряшівська, Оноківська, Доманинська, Яроцька, Радванська, Горянська, Коритнянська, Минайська.

Найбільше назв – на честь письменників

Повертаючись же до радянських назв, слід зазначити, що в місті їх залишилося ще досить багато. Артилерійська, Колгоспна, Декабристів, Краснодонців (на честь членів «Молодої гвардії»), Гвардійська, Поліни Осипенко (жінка-льотчиця, герой Радянського Союзу), Рилєєва, Благоєва (політик, що розвивав марксизм у Болгарії), Туряниці (закарпатський комуністичний діяч), Тельмана (лідер німецького комуністичного руху), Лавріщева (герой Радянського Союзу), Боженка (польовий командир, який знищував УНР), Галана (радянський письменник і журналіст) тощо.

Є назви вулиць, взагалі незрозуміло кому присвячені, адже відомих Нікітіних, Щедріних, Філатових, Попових та Бородіних просто безліч.

Не менше назв на честь письменників та поетів: Грибоєдова, Шафарика, Достоєвського, Руданського, Федьковича, Котляревського, Тичини, Чернишевського, Тургенєва, Мирного, Стефаника, Юлії Жемайте тощо.

Чимало також є вулиць на честь науковців (Докучаєва, Тимірязєва, Мічуріна, Столєтова, Сєченова), композиторів (Бартока, Дунаєвського, Глинки, Чайковського), художників (Ерделі, Бродлаковича, Шолтеса, Панькевича, Бокшая, Кашшая, Коцки), військових (Нахімова, Можайського, Анкудінова, Людвіга Свободи). А от закарпатців у назвах ужгородських вулиць доволі мало. З історичних постатей – єпископ Бачинський, історик і фольклорист Венелін Гуца, політичні та культурні діячі брати Бращайки, етнограф Фогорашій, церковний історик Іоанакій Базилович, відомий скрипаль, граф Фердинанд Плотені, один з керівників Гуцульської республіки Дмитро Климпуш, перший мер Ужгорода Петро Сова тощо.

З тих, котрі жили ще недавно, назви вулиць присвятили, до прикладу, відомому лікарю-неврологу Дмитрові Снігурському, трагічно загиблому міліціонерові Миколі Баб’яку, фізику Іванові Запісочному, єпископу Іванові Маргітичу, ботаніку Степанові Фодору.

Нещодавно в місті змінили назву вулиці Уральської на вулицю Небесної Сотні, а скверу біля будівлі СБУ присвоїли назву Героїв Майдану.

А є такі, що можна язик зламати

Загалом Ужгород вирізняється досить креативним підходом до вибору назв вулиць. Є у нас такі, що, гадаю, ніде більше не знайдеш. Наприклад, не так давно кільком вулицям присвоїли назви міст-побратимів Ужгорода. Тепер у нас можна язик зламати, вимовляючи Дармштадтська, Сомботгейська, Корваллісська, Сатумарська, Кроснівська, Горсенська, Ульцинська. Лише Чеську Ліпу в міській раді не змогли переробити, тому вулиця називається просто – Чеської Ліпи.

Так само купою придумали назви для району, котрий вже давно в Ужгороді називають «компотним». Там є і Малинова, і Черешнева, і Сливова, і Грушева, і Яблунева, і Абрикосова вулиці. До компанії їм є в місті й Полуничний та Порічковий провулки. Щодо таких «групових» назв, то можна також відзначити район Червениці, де маємо вулиці Каштанову, Березову, Соснову, Кедрову, Виноградну, Лозову. А ще в нашому місті є так званий «кавказький» райончик з вулицями Грузинською, Вірменською, Осетинською і Дагестанською.

З цікавого можна згадати і той факт, що назви деяких наших вулиць взагалі й написані неправильно. Наприклад, Укропного провулка просто бути не може – хоча б через те, що такого популярного нині слова «укроп» в українській мові немає. Провулок мав би називатися Кроповим. Так само безграмотно записали назви провулків Вишненімецький та Нижненімецький, бо до німецького вони якщо й мають стосунок, то лише через словацькі назви населених пунктів Вишнє Нємецке та Ніжнє Нємецке. Тобто правильно слід було писати «вулиця Вишнєнємецька».

Та на цьому креатив людей, які в різні роки вигадували імена ужгородським вулицям, не закінчується. Чого варті лиш назви: вулиця Високовольтна, Канальна-насипна, Богатирська, Райдужна, Червона, Золотиста, Срібляста! Та в переліку всіх назв, мабуть, найоригінальнішими є наймення двох провулків: Зоряний і Кохання. Погодьтеся, так і тягне поїхати й подивитися, чому ж перший – Зоряний, а другий – Кохання.

Теги: провулок, компот, вулиці

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати