"Я на сторожі коло їх поставлю слово..." Василь Німчук зустрічає своє 80-ліття

Василь Німчук – член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, а ще закарпатський киянин. Це яскрава зірка на небосхилі мовознавства. Вчений, який завжди чесно відстоював інтереси української мови.

Народився Василь Німчук у с.Довге на Іршавщині. Це село, яке дало псевдонім філософу і письменнику Василю Довговичу (Довганичу), котрий тут отримав свою першу парафію. І так само, як В.Німчук, він був членом-кореспондентом академії наук, тільки Угорської. Довге надало прихисток дочці Івана Франка в часи переслідувань. А її синів виховувала закарпатська поетеса Марійка Підгірянка.

Великі любові дитинства Василя Німчука – малярство та спів. Вони залишилися на все життя. Але чи думав він тоді, коли пішки або вузькоколійкою добирався до школи у с.Білки, що обере саме шлях мовознавства?! Бо доля закинула спочатку на фізико-математичний. Чи тому, що ці науки здавалися поважнішими. Чи тому, що там вчилися найкращі приятелі. Але вже на першому курсі відчув, що це не його. Але що робити? Треба було на своє місце знайти розчарованого філолога. А це виявилося дуже навіть нелегко. На щастя, проректор університету І.Колюшев пішов йому назустріч – дозволив перевестися на філфак.

Саме тут він зустрічає свого вчителя Степана Бевзенка. На той час Степан Пилипович був уже автором відомого підручника з історичної морфології. Діалектологія та історія мови – це ті зацікавлення науковця, які згодом перейшли у спадок і його учню. Студентом Василь Німчук досліджує говірки свого села. В «Діалектичному збірнику» УжДУ публікує свою першу наукову статтю.
А от вчителювати йому судилося недовго. Гірське село на Воловеччині затримало його в себе тільки до листопада. Надалі вступає до аспірантури. Тепер його наукова робота ширша – про говірку верхньої течії річки Боржава. До дослідження вперше залучає і ономастичний матеріал. І першим у повоєнній славістиці говорить про карпатоукраїнські та південнослов’янські мовні паралелі й збіги.

А от по закінченні аспірантури взяв участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, оголошеному Інститутом мовознавства ім. О.Потебні АН УРСР. Починає працювати тут молодшим науковим співробітником.

Важлива подія, яка відбувається невдовзі, – IV Міжнародний з’їзд славістів 1958 року в Москві. Це вже час «відлиги», а отже, і м’якшого клімату в національній політиці. Мета форуму – виробити в майбутньому загальні для цілого слов’янського світу правила видання пам’яток. В.Німчук працює над підготовкою житомирських актових книг. Також запалився ідеєю видати найвідомішу лексикографічну українську працю середньовіччя «Лексикон» Памва Беринди. Це й поклало початок серії «Пам’ятки української мови». До того ж кожне з таких видань супроводжувалося ґрунтовними науковими дослідженнями. Згодом наш земляк уклав хрестоматію пам’яток Х—ХІІІ ст. А це близько 60 давньоруських текстів з ґрунтовними коментарями. Під час цієї роботи зібрав велику картотеку, яка лягла в основу його монографії «Давньоруська спадщина в лексиці української мови».

Директором Інституту української мови НАН України Василь Нічмук став у 65 років. Тут довелося займатися і адміністративною роботою. Але саме у цей час з його ініціативи починає виходити академічний журнал «Українська мова», головним редактором якого він є і донині. У 2004-му відновлено видання «Лексикографічного бюлетеню».

Ще один важливий момент – ініціатива, що стосувалася поновлення праці над виробленням нового українського правопису. Тут довелося відповідати на численні провокативні закиди. Але вчений розумів, що загал просто необізнаний з історією рідної мови. Тому укладає «Хрестоматію українського правопису ХVI—XX ст.». Тексти, вміщені тут, переконують у доцільності тих чи інших правописних норм української літературної мови, які запропоновані мовознавцями. Ще один крок назустріч – монографія «Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст.». Тут вчений намагався довести, що реформування правопису 1933 року мало намір «наблизити» українську мову до російської. А це руйнувало систему нашої рідної мови.

Проект правопису був прихильно прийнятий на Міжнародному з’їзді славістів в Одесі. А тим часом тривають дискусії, в тому числі і в діаспорі, яка згоджується пристати на нові норми, якщо проект буде прийнято. Але цей процес, як не прикро, затягнувся… А скільки праць ще не опубліковано! Тож сьогодні бажаємо Василю Васильовичу щасливого багатоліття в науці. Адже нині мова, як ніколи, потребує чесного захисту.

Мар’яна Нейметі

Теги: Німчук

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати