Змієвод

Не варто обійматися з гадиною

– Коли і як почалося захоплення хвостатими?

– Першу свою змію я одержав… нелегально. Це зараз більш-менш просто придбати плазуна. Мені ж у першій половині 90-х «тихцем» привезли з Києва ще геть маленького, практично, щойно народженого Boa constrictor imperator, тобто імператорський підвид удава звичайного. Спочатку він жив у зоокутку в ПАДІЮНі, а потім, коли там з’явився бар «Скалярія», перебрався туди. Тоді, до речі, це був мало не перший удав в Ужгороді, принаймні у публічному закладі. Крім мене, зміями у місті в той час займалася лише одна людина – фахівець-герпетолог Сергій Баюр, який потім виїхав з Ужгорода.

– Скільки змій у вас було за весь час?

– Власне моїх – близько шести видів: молочна змія, королівська каліфорнійська змія-альбінос, Boa constrictor, два види тропічних полозів, ну, може ще когось забув. Зараз, на жаль, не маю достатньо часу, аби клопотатися улюбленцями, тому з «рептильної» екзотики залишилися лише один удав та дві ігуани. Ну і ще – досить поширені водяні червоновухі черепахи та м’якотіла черепаха тріонікс.

Молочна змія (червона) і королівська змія-альбінос

Якби так багато сил і часу не забирала журналістика, то, напевно, віддався би захопленню живою природою повністю. Можливо, якийсь міні-зоопарк створив би. Та й сьогодні, зрештою, маю вдома двох собак, акваріум, є в озері кольорові японські коропи-кої та золоті рибки, колись і кішки були.

У студентські роки ми з дружиною жили в 4-му гуртожитку УжНУ, то в нас і там був собака на кличку Васька. Настільки розумний і близький нам чотирилапий, що після нього довгий час не хотів заводити іншого улюбленця. Тримав удома в тераріумі навіть велетенських павуків-птахоїдів та гігантських імператорських скорпіонів. Справді, дуже люблю усіх тварин. Проте не можу перетворювати хату, де, крім дорослих, ще й троє дітей, на звіринець.

Три з половиною метри Аннушки

– Я чула історію про те, що колись пітон вас мало не задушив в обіймах…

– Ні, не душив, але надзвичайний випадок справді був. Коли заарештували Сергія Гайового (одіозний і відомий ужгородський «авторитет». – Авт.), у нього в будинку залишилися без догляду крокодил та дві змії: півтораметрова Кароліна – королівська каліфорнійська змія і триметрова Аннушка – тигровий пітон. Хтось із тих, хто працював тоді в нього, попросив мене взяти змій на якийсь час до себе.

Пітон був великий і незвичайний, та й, зрештою, просто стало шкода тварин, які могли загинути без догляду. Кароліна тоді оселилася в моєму кабінеті в редакції газети «Ужгород», а для Аннушки я обладнав великий тераріум у «Акваріумі».

Протягом десь двох тижнів поступово відгодував пітона, який до того не їв більше півроку (змії, особливо великі, можуть не харчуватися дуже довгий час), білими лабораторними щурами. Але мені тоді забракло практики: можна скільки завгодно читати літератури, але є речі, про які дізнаєшся тільки з досвіду. Я подумав, що, напевно, змія вже сита, взяв щура, просунув руку у півтораметровий акваріум – у куток, протилежний від голови змії, але недооцінив, що такий величезний пітон має миттєву реакцію і, головне, він ще голодний. Тож змія у кліп ока розвернулася, пришпилила мені зубами цього щура до руки та обвила її кільцями свого тіла.

З Сергієм Гайовим і пітоном Аннушкою

– Страшно було?

– Страх у таких ситуаціях – неконструктивна річ, і мислення у критичних випадках у мене, навпаки, починає працювати швидше. Зрештою, просто нема часу на страх, коли в тебе на руці велетенська змія і цебенить кров. А у той момент я був сам у барі, приміщення зачинив зсередини. Коли спробував розмотати кільця пітона і відчепити пащу Аннушки, вона обмоталася і навколо другої руки. Отак я і опинився в безглуздій ситуації – із суцільним «клубком м’язів» вагою в понад 30 кілограмів на руках, опущених у тераріум.

Лише через якийсь час мені вдалося підважити плечем кришку тераріуму, яка, на щастя, була не закріплена, а лише притиснута важким каменем, і витягти з нього руки, обмотані змією. У такі моменти рекомендують засунути плазуна під воду, тоді він би мусив попустити кільця. Але такої можливості не було. Оскільки вільними залишалися тільки пальці на одній із рук, то єдине, що можна було зробити, – трохи натиснути змії на очі. Збагнувши, що щось не так, вона через якийсь час вийняла зуби з моєї руки і поволі попустила «обійми». А потім тут же, прямо на підлозі, з’їла ще двох щурів (сміється. – Авт.).

З дружиною Оксаною і Аннушкою

– А чому вона так вчинила взагалі?

– Змія побачила рух, почула запах і тепло, тому зреагувала на увесь набір факторів, які змушують працювати її харчові рефлекси. Коли ж я пробував звільнитися, то вона сприймала це просто як пручання жертви. Словом, усе відбулося цілком логічно. Саме Аннушка навчила мене розуміти змій. Згодом я часто випускав її з тераріуму «розім’ятися» у порожньому барі, і вона тоді вільно повзала приміщенням. Загалом, змії – істоти неагресивні за своєю природою, тим паче – неотруйні пітони. І проблеми в стосунках із ними виникають лише через те, що саме люди не розуміють, як треба поводитися. І винна в цьому не тварина – вона чинить так, як її створив Бог.

Син Богдан зі зміями

Ніякого молока!

– А отруйних змій ви ніколи не утримували?

– Саме через чітке розуміння звичок та поведінки плазунів у мене ніколи не було спокуси утримувати отруйних змій. Це ж небезпека, а ти не маєш права наражати на неї інших. Зрештою, багато цікавих і красивих саме неотруйних плазунів. Наприклад, були у мене абсолютно безпечні молочні змії, вони червоно-чорно-білим смугастим забарвленням повністю копіюють надзвичайно отруйного коралового аспида.

Одного разу одна з них виповзла з тераріуму в «Акваріумі». Ці змії маленькі, сантиметрів до 30, і ми протягом кількох годин не могли знайти втікачку. Зрештою, я сів і подумав: «Господи, допоможи мені її відшукати. Винна ж не вона, а я. І саме через МОЮ неуважність тварина може загинути». І в цей момент своїм поганим зором бачу, як на відстані кількох метрів, з-за обшивки на стіні, на рівні підлоги висовується малесенька чорна голівка завбільшки з ніготь мізинця. Більше того, коли я до неї наблизився, аби взяти, вона навіть не втікала.

Коли опікуєшся істотою, любиш її та відповідаєш за неї, то і Бог у цьому допомагає.  

– Дорого обходиться утримувати плазунів?

– Витрати мінімальні. Має бути ємність для тварини – тераріум, відповідний ґрунт, мінімальне обладнання для забезпечення потрібних температури та вологості. Харч – це здебільшого лабораторні миші чи щурі, яких вільно можна придбати. Коли тільки починав, то з цим було складніше, і я мусив сам створювати для підопічних кормову базу. Тоді у мене жили лабораторні гризуни, які розмножувалися. Чим менша за розміром змія, тим частіше вона мусить їсти, і навпаки. Аннушка могла з’їсти раз на місяць цілу курку, кроликів я не пропонував, бо мені їх шкода (сміється. – Авт.). Два тижні у них може піти тільки на засвоєння їжі. Тому великі змії один раз наїдаються і довгий час живуть без харчу. Плазуни п’ють воду, але в жодному випадку не молоко, як у нас полюбляють розповідати.

– Що б ти побажав у рік Змії усім закарпатцям?

– Бажаю щасливого наступного року, аби він був кращим, ніж попередній.

Також хочеться, аби ми всі знайшли своє місце на землі, відчули гармонію з навколишнім. Адже Бог створив світ гармонійним, і ми вже маємо в ньому все необхідне. Тому не треба нічого додатково просити. Хіба розуміння того, що ж саме він нам дав і як навчитися правильно цим користуватися. І, безумовно, бути вдячними…

Рік Змії у цьому – добра нагода…

Лариса Романюк

Теги: змії, змієвод, Олег Диба

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати