Солодка експансія. Закарпаття заполонив мед з Китаю

— Вертаюся з базару, — каже він. – Це просто в голову не вкладається. Меду на кожному кроці, і силують його утричі дешевше від ціни, за яку продається такий же місцевий продукт. Та й виноградівського меду на базарі не знайдеш. Я цього року так і не наважився взяти його від бджіл. Навпаки – ще треба підгодовувати. Бо в таку спеку та безводдя, що були цього року, про хороший взяток не було чого й думати. Це притому, що тримав пасіку біля Тиси, а про верхню частину — Широке, наприклад, — нема що й казати – там влітку воробок не мав де дзьоб змочити. Через виняткову спеку, низьку вологість меду не було, його собівартість піднялася, і тому продають по 90—120 гривень за кілограм. Аж тут дивлюся — його пропонують усього за 50 гривень, чи й дешевше. Поцікавився, звідки? Виявилося, що наші базари заполонив мед із Китаю...

Справді, проблема з китайською експансією набрала катастрофічних для нашого бджільництва масштабів. Китай за останні роки нарощує валовий збір меду. 250 тисяч тонн цього продукту минулого року було відправлено на експорт із цієї азійської країни. Північні її сусіди намагаються зупинити медову атаку всіма законними засобами, проте в тих державах, де успішно діє система «відкатів», тобто процвітає корупція, жодні державні ембарго китайцям не страшні. На китайському кордоні кілограм меду можна купити за один долар. В умовах, коли карпатський мед коштує у 12 разів дорожче, неважко порахувати, яким є «навар». Перепадає й перекупникам, і тим чиновникам, хто контролює процес.

Чому ж у Китаї мед такий дешевий і чому його так багато?

Це — дивовижне явище, як і більшість фактів, пов’язаних з життям бджіл. Ці невтомні комахи живуть і на півдні, в тому числі й у Китаї. Проте, виявляється, бджоли південних широт не збирають мед. Мало того, якщо туди перенести, скажімо, карпатських бджіл, то через два роки вони теж не збиратимуть його, а тільки будуть роїтися і жити «в своє задоволення». Двох сезонів їм достатньо, щоб зрозуміти – у Китаї нема зими, тому й накопичувати мед не потрібно. Уперті китайці, вирішивши розвивати у себе бджільництво, через кожні два сезони закуповують бджолині сім’ї або маток у північних країнах і таким чином підтримують постійний медозбір. Причому в наростаючих масштабах. Настільки наростаючих, що китайці мусять шукати всілякі шляхи для легального й нелегального експорту меду. За останні роки зафіксовані десятки міжнародних скандалів між Китаєм і США, а також Канадою, європейськими країнами через агресивність у просуванні цього продукту і порушення правил на міжнародних ринках. Але хіба їх зупиниш? Особливо коли їхніми союзниками є вже згадана корупція та недобросовісність деяких наших підприємців. (Хоча в самому Китаї за шахрайство і хабарництво карають дуже жорстко). Так, у 2006 році репутація українського бджолярства зазнала фатального удару. Тоді Канада закупила велику кількість українського меду, а виявилося, що наші «бізнесмени» їм підсунули китайський продукт. Звісно, після цього недовіра до українських партнерів поставила хрест на наступних проектах. А в умовах жорсткої ринкової конкуренції споживчий ринок миттєво займають інші.

Спитаєте, що ж у китайському медові такого «китайського»? Звісно ж, якість…

Досвідчений пасічник з Гуцульщини Василь Калинич теж спостерігає перенасичення дешевим медом франківських базарів. — І так само на Івано­Франківщині місцевого меду цьогоріч майже немає,— розповів він по телефону. — Далася взнаки та ж спека.

Але попри те, що китайський мед на базарі є, до Василя Калинича приходять покупці, питаючи місцевого «дорогого» меду. Один з них навесні закупив дві трилітрові банки дешевого меду і поставив їх у підвал на зберігання. А мед через деякий час почав окислюватися й бродити! Не допомагає й холодильник. Мед гусне, але не кристалізується, і банально скисає. Самі китайці поки що не можуть нічим зарадити. Вся справа у «національних» особливостях медозбору. Карпатські бджоли заносять нектар у вулик, заповнюють ним стільники і ще два-­три дні, інтенсивно махаючи крильцями, висушують продукт, аж поки він не втратить вологість. І тільки тоді його запечатують. Такий мед може зберігатися вічно і не псуватися. Наші бджолярі зазвичай відкачують зрілий мед у перервах між двома взятками. Наприклад, після відцвітання малини і перед цвітінням липи. А у південних країнах іде безперервний процес збирання меду. Причому інтенсивність роботи така, що у бджоляра часто не вистачає стільників. Становище ще більше ускладнюється високою вологістю повітря, коли бджоли просто не можуть навіть посиленою вентиляцією знизити вологість нектару. У таких умовах бджолярі­комерсанти відкачують фактично рідкий нектар, а щоб не допустити його неминучого бродіння, додають в бочки з нектаром хлорамфенікол. Цей антибіотик на певний час пригнічує бродіння. У міру накопичення такого нектару його поставляють на переробне підприємство, де промисловим способом знижують вологість до 18%. Є відомості, що вже використовується і синтетична діастаза. Однак і застосування хлорамфеніколу, і промислова обробка безсилі у боротьбі за якість. Поки що. Хто знає, що ще придумають підприємці з Піднебесної. (Адже вдається їм виготовляти штучні яйця, які зовні та й, кажуть, за смаком не відрізняються від справжніх, знесених куркою. Не кажучи, що й фальшива курка давно подається в китайських ресторанах – м’ясо з сої, шкірка теж із якогось продукту, кістка — з бамбукового пагона).

Але повернемося до теми. Як уникнути імпортного меду? На переконання бджолярів, краще купувати мед від пасічника, якого знаєш. Або ж — сертифікований продукт у магазині.

Щодо китайського меду, то його розпізнати «на око» важко. Поки що існує очевидна ознака – він дешевий, і його занадто багато.

Василь Горват