"Но, бабі, чо будєте дєлать? – "Будєме спевать". "Словенка" святкує 20-річчя

Вагомий вплив на розвиток культури зробив і робить народний вокально-­хореографічний ансамбль «Словенка». Він є постійним учасником мистецьких фестивалів у Словаччині, Угорщині та на Закарпатті — «Словенска веселіца», «Словенский бетлегем» та «Фашенговий плес». Цього року «Словенці» виповнилося 20 літ з часу заснування. Художнім керівником колективу із самого початку та, власне, ініціатором його створення є викладач вокально-­хорового відділу Середнянської дитячої школи мистецтв Софія Симочко, яка працює тут із 1970 року, а його учасницями — школярі та викладачі. На зустріч 73-­річна Софія Миколаївна прийшла з повною валізою, а от про те, що в ній — розповім пізніше.

Довідка

 Софія Миколаївна Симочко народилася 26 березня 1939 року в с. Великий Бичків Рахівського району. У 1977 році закінчила Івано-­Франківський державний педагогічний інститут імені В.С.Стефаника та здобула спеціальність «учитель музики і співів». З 1970 року і по цей час Софія Миколаївна працює на посаді викладача хорових і теоретичних дисциплін Середнянської дитячої музичної школи, яка у 1995 році була реорганізована у дитячу школу мистецтв. У 2000­му рішенням атестаційної комісії обласного управління культури їй присвоєно найвищу педагогічну категорію та педагогічне звання «викладач­-методист». З вересня 2008 року С.Симочко очолює вокально­-хоровий відділ Середнянської ДШМ.

Пані Софіє, як зародилася ідея створення вокального ансамблю саме зі словацьким репертуаром?

— Це досить довга історія. Як викладач із вокалу я була керівником учнівського колективу «Надія», який виступав на різних святах та місцевих фестивалях. Багато в чому нам допомагав тодішній керівник агрофірми «Леанка» Хачатур Петросян. Ну і якось так сталося, що «Надія» переросла в «Леанку». А згодом я почула, як дівчата наспівують собі тихенько пісеньки словацькою мовою. Запитала: звідки знаєш словацьку? А ти, а ти? Мені відповіли: моя мати чи батько були словаками. І тоді подумала: чому б нашому колективу не співати словацьких народних пісень?! І вийшло дуже гарно.

Хто допомагає ансамблю, адже на поїздки треба чимало грошей?

— У 90-ті роки в селищі Середнє був створений місцевий осередок обласної культурно-освітньої організації «Матіца словенска», яку очолив Йосип Гайніш. Нині «Словенка» активно співпрацює із цією організацією. Якось пан Йосип запропонував поїхати з ансамблем на міжнародний фестиваль у Словаччину і заспівати словацькою. Окрім нас, там були колективи з Канади, Польщі, Хорватії, Бразилії, Угорщини, Румунії, США. На їхньому тлі наші дівчата виглядали дуже добре, хоч ми ще не мали хореографічної постановки та й костюми були дуже простенькі. І коли нас запросили до виступу, один із членів журі запитав: «Но, бабі, чо будєте дєлать?» — «Будєме спєвать». Ми заспівали, і нам тоді так аплодували, що не забувається й досі. Виявилося, що всім сподобалася стародавня забута словацька народна пісня «Горєла ліпка, горєла…». Наш колектив єдиний, хто нагадав про неї. На тому ж фестивалі нам повідомили, що виступатимемо у гала-концерті, і потрібно було швидко вирішувати, яку пісню співатимемо. Але поки ми сперечалися, нам сказали: «Бабі, ваш час війшов». Із цього фестивалю ми взяли для себе добрий урок.

А що було далі?

— На другий фестиваль, котрий проходив у Мартіні (Словаччина), ми вже поїхали більш підготовленими. Наш репертуар нараховував більше двадцяти пісень. Нас тоді дуже налякали, що маємо показати весь репертуар. Музиканти-акордеоністи за одну ніч мусили вивчити всі пісні напам’ять, адже мали грати без нот. Наступного дня режисер Ігор Ковачовіч здивовано запитав: «Ви це вшетко спеватє?». І наосліп тикав пальцем у великий список. Але ми не підвели...

У 2008 році в с. Чергов Требішовського району (Словацька Республіка) на святі винобрання  виступ «Словенки» сприйняли дуже тепло. Взагалі наших дівчат всюди зустрічали з радістю. У рамках того фестивалю була організована презентація народних страв. Учасники ансамблю між виступами варили український борщ та частували  ним усіх гостей свята. На цьому ж фесті наші дівчата представляли костюми відомої французької актриси російського походження Марини Владі.

Бачу, в «Словенці» одні дівчата, чому?

— Так спокійніше. Спочатку в гурті були хлопці, але дівчата виявлялися більш працьовитими. Та й у парних танцях нам конкурувати з іншими досвідченими колективами не варто було.

Як склалися творчі долі ваших артистів?

— По-різному. Хтось закінчив школу мистецтв і вступив в Ужгородське училище культури, хтось обрав іншу спеціальність. Деякі дівчатка виходили заміж та йшли в декретну відпустку. Для ансамблю це не дуже добре. Адже я чотири роки з ними займаюся, можна сказати, ставлю їм в уста вимову, а вони потім мені махають ручкою, і я знову підбираю інших. Так, до прикладу, учасниця ансамблю Габріелла Молнарова — нині  відома теведуча у Словаччині.

А як ви формували репертуар колективу?

— Найперше досконало ознайомлююся з фольклорним матеріалом,  обробляю його, враховую особливості звучання хору з огляду на його робочий діапазон, текстові ремарки, композиційні особливості тощо. Дівчатка із «Словенки» теж активно займаються вивченням словацького фольклору, народних традицій словаків Карпатського регіону.

Хто з хореографів працював із «Словенкою»?

— Першим хореографом був Іван Попович. А далі з колективом у різні часи працювали такі відомі хореографии, як Йозеф Буріч із Братислави (Словаччина), заслужений працівник культури України Іван Пастеляк з Ужгорода, хореограф Михайло Шютєв, які створили вокально-хореографічні композиції «Міслі, мілій, міслі», «Танец рада мам» «А я така чарна» та інші. Багато в чому допомогла хореограф Єлизавета Сівак. Сьогодні хореографію у «Словенці» веде дуже талановита викладачка Оксана Хижун.

Пам’ятаєте перші постановки ансамблю?

— Серед перших вокально-хореографічні композиції «Мамко моя, мамко», «Танец рада мам», «Гей, дала сі чіжмі плацать», «Гоя, Дюньдя, гоя», «Котра дівка до співання» та інші. Нині репертуар складається з вокально-хореографічних композицій на словацькому фольклорному матеріалі, словацьких народних танців, закарпатських народних пісень, духовних творів для жіночого хору. Твори, які використовуються під час формування репертуару, в основному побутують у місцевості Земплін (Східна Словаччина), в Ужгородському районі, де компактно проживають словаки (в Середньому).

Знаю, що за свою творчість ваша «Словенка» отримала чимало почесних відзнак і нагород.

— За 20 років їх стільки, що можна музей створювати. Софія Миколаївна почала витягувати з сумки цілі стопки нагород, вітальних листівок, подяк, відгуків про колектив у словацькій пресі. У 1997-му, до прикладу, колективу було присвоєне почесне звання «народний». У березні 2002 року ансамбль став лауреатом 1-ї премії Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Українська родина-2002» (Київ). У грудні 2005-го нам вручили відзнаку Міністерства культури і туризму України у номінації «Кращий аматорський колектив художньої самодіяльності національних меншин України» та диплом всеукраїнського свята «Сузір’я дружби». Всього й не перерахуєш…

І наостанок, пані Софіє, над чим сьогодні працює  «Словенка»?

— Одне можу сказати, нині ми працюємо над нашими новими постановками та готуємось до відзначення ювілею.

Надія ФЕДОРЧУК

Теги: Словенка, Словаччина, пісні

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати