Борис Кузьма: "Мистецтво – це єдине, що не зачепила інфляція"

Чи існує все ж закарпатська школа живопису? Чи потрібні митцям пленери? Чому в нас зараз немає критики? Ці та інші питання ми поставили голові Закарпатської організації Національної спілки художників України Борису Кузьмі.

Борис Кузьма: "Мистецтво – це єдине, що не зачепила інфляція"

Пане Борисе, сьогодні багато альтернативних творчих спілок. То що таке для митця канонічна Спілка художників України?

— Перш за все, це досить висока планка. Обов’язкова вища освіта. Звичайно, коли йдеться про якийсь надзвичайний талант, ми робимо винятки. А ще участь у виставках – всеукраїнських, міжнародних. Це як вступ у вищий навчальний заклад, який зобов’язує і далі вчитися. Бо останнім часом існує тенденція: вступив у спілку, то далі й не треба нічого особливого робити. Тому ми змушуємо художників, особливо молодь, брати участь у виставках. Бо часто досить слабко мистецтво Закарпаття звучить, до прикладу, в столиці.

Позитивом є те, що сьогодні майже всі художники мають власні каталоги. У дні ювілеїв гроші на них виділяє влада. І нарешті маємо каталог художників Закарпаття, який користується великим попитом – і серед самих художників, і серед поціновувачів, мистецтвознавців, колекціонерів.

Але спілка – це зібрання не тільки художників, а й характерів. Не так просто задавати якийсь рух. Адже існує багато різних думок, різне бачення перспективи. Дуже гострою є, наприклад, полеміка про закарпатську школу живопису: чи є вона взагалі, чи розвивається, чи не втратила своє коріння? Чи добре, коли в неї вливаються якісь інші школи? А ще болюча проблема – брак мистецтвознавців. Останнім часом практично немає критики, а це спричинює нарцисизм у мистецтві. Так, існує і чорна заздрість. Вона породжує багато чуток, розмов. Але водночас є й могутнім стимулятором до розвитку. А з іншого боку, суспільство зараз настільки озлоблене, що спробуй когось покритикуй. Отримаєш у відповідь цілий шквал емоцій.

То, може, всі ці зауваження краще б сприймалися в контексті якогось закарпатського мистецького часопису?

— Був у нас задум мистецького журналу, який  виходив би на базі нашого спілчанського осередку, художнього музею та художнього інституту. Ця ідея ще не погасла. Але це знову ж таки кошти, оплата праці тих людей, які будуть над ним працювати. А журнал потрібен. Це й інформація про виставки, і критичні статті, і огляд всеукраїнських та зарубіжних подій.

А чи плідними є якісь тривалі мистецькі проекти?

— 25 років ми співпрацювали з Требішовським музеєм. А це 85 виставок – досить великий обсяг. Два роки тому цей термін закінчився. Постійно налагоджуємо контакти з Угорщиною, Румунією. Був такий гарний проект «Сусіди», який охоплював захід – Івано­Франкіщину, Закарпаття, Буковину. Але зі Львова він так і не дійшов до Ужгорода через те, що зняли львівського губернатора. І таких моментів багато. Життя стрімко змінюється, змінюються і обставини, в яких ми живемо.

Якщо література може бути і кабінетною справою, то художники багато часу проводять на пленерах. Ця традиція така ж тривка, як і колись?

— Закарпаття колись вважалося ледь не батьківщиною пленерного живопису. Може, тому й зародилося таке поняття, як «закарпатська школа живопису» – кольорове, насичене, з прекрасним композиційним вирішенням. Пленер – це творча лабораторія закарпатських митців. Але останні 4 роки влада не надала коштів на жоден. Так, проводяться пленери приватні, але вони не можуть охопити багатьох, не ставлять якогось завдання. А саме така пора, як осінь, коли такі яскраві барви, мала б наснажувати творчо, цей час треба використовувати максимально. Ось Мукачево має кілька пленерів. Один присвячувався архітектурі міста, інший проводився в мальовничому Рахові. Причому на нього з’їхалися художники зі Словаччини, Польщі, Чехії, Криму, Харкова, Львова. Завдяки такому спілкуванню якраз і пізнаються творчі й народні традиції.

А чи не на часі потреба створити якусь асоціацію творчих спілок Закарпаття?

— Колись, коли ще жив Віталій Дворцин, була така ідея. Вона мала б згуртувати творчих людей, таких як музиканти, театрали, художники, письменники. Це був би такий колектив, проти якого не попреш, слово якого б вагомо звучало в житті міста. Але зараз дуже багато подібних надбудов, хотілося б, щоб це не була така собі мертва структура. Думаю, що ця ідея десь у найближчому часі себе реалізує.

Чи великою проблемою для сучасного закарпатського художника є майстерня?

— Більшість наших художників забезпечена майстернями. Причому плата символічна – 1 гривня за 1 квадратний метр. У Києві, наскільки я знаю, просто фантастичні ціни за майстерні. Але, звичайно, ремонт, вирішення якихось побутових питань – все це за художниками. Бо тут теж виникає проблема: приміром, наші художники мають майстерні на горішньому поверсі під дахом. І от на одному з будинків люди поначіпляли собі антени, чим порушили теплоізоляцію. Ми зверталися в міськвиконком, але звідти отримували тільки відписки. Тому художники мусили зібрати кошти і латати все самі.

Останнім часом відбулася ціла низка резонансних подій з крадіжками картин. Що робиться для того, аби цьому зарадити?

— Так, відверті пограбування картин останнім часом зобов’язують нас думати про те, як зберегти ці надбання. Тому, коли помер Юрій Герц, ми вже наступного дня утворили комісію, яка зробила опис робіт. Ми запропонували також удові художника здати тимчасово картини на збереження в музей, де є для цього всі відповідні умови. Проводимо бесіди з художниками, їхніми родинами, щоб вони передбачили такі ситуації. Зрозуміло, що вмістити всіх робіт художників музей не може. Але колекції, в яких будуть представлені найвагоміші роботи, могли б зберігатися в музеях.

Ось чому ми хочемо відвоювати Жупанатську гору. Адже це міг би бути цілий мистецький комплекс, який би також при­ваб­лював і туристів. Разом із підвалами «Совиного гнізда» – це був би замкнутий, завершений простір. У «Совиному гнізді» могли б діяти керамічні майстерні, кузні, щоб це було живе дійство, за яким можна спостерігати. Щоб ужгородці могли приходити сюди родинами, з дітьми. Можливо, там розташувалися б і кав’ярні, але під егідою мистецького служіння місту. Але поки з боку міської влади ми натикаємося на непорозуміння.

То якою є закарпатська школа живопису, пане Борисе, чим вона живе зараз?

— Недавно ми зазнали болючих втрат. Від нас пішли народні художники В’ячеслав Приходько та Юрій Герц. Це два потужні корифеї, стовпи закарпатського мистецтва. Замінити їх нема ким. Ми це тільки згодом відчуємо, що вони значили для нас.

Мистецтво – це єдине, що не зачепила інфляція. Воно намагається якось виживати. І впливати на свідомість людей. Зокрема, ми, члени художньої ради, виступаємо проти свавілля бізнесменів, які порушують традиції міста.

А щодо живописної школи, то не треба жити ілюзіями. Треба жити в тому часі, в якому ти опинився. Дехто захоплюється: ой, 60­ті, то були такі роки! Або: ой, імпресіоністи! Але ми зараз не можемо ходити в капелюхах, курити дорогі сигари. Час інший, то й ми інші. Тому й закарпатська школа живопису не може залишатися застиглою. І традиційне, і модерне мистецтво повинне розвиватися, взаємозбагачуватися. Моя думка така: і авангард, і традиційне мають співіснувати, а не конфліктувати.  

А художник для того, щоб рости, мусить їхати на виставки. Хоча б у такі центри, як Дебрецен, Кошице, Львів… Бо все ж таки ще існує в нас певна містечковість. А ще Ерделі, який побував в Європі, все, що там здобув, приносив сюди. Але, слава Богу, й сьогодні є молоді закарпатці, які навчаються в художніх академіях Києва, Праги, Мюнхена. І я сподіваюся, що все зайве перемелеться і в нас з’являться нові талановиті люди.

Розмовляла
Марина БОДНА

 

 

13 жовтня 2012р.

Теги: Кузьма, художник, мистецтво

Коментарі

vlad.gabda 2012-10-25 / 11:00:08
Dorogie Druzja ja nikakogo otnosenija k tovarisju vladu ne imeu.

Michaylo Fedynyshynets - Владу Фільозофу 2012-10-22 / 21:24:47
Шановний,а чому ви вже в рот води набрали?

Michaylo Fedynyshynets 2012-10-21 / 20:57:24
І туйкы штиль!

Michaylo Fedynyshynets - Avtoru 2012-10-18 / 21:51:59
Ой, мені аж незручно стало! Сонце, я все глибоко розумію. До речі, мені здається, що Влад і Vlad - це дві різні особи.

Avtor 2012-10-18 / 20:30:08
Dorohi Michaylo i Vlad! Vi prosto molodci! Osoblivo meni spodobalosya pro stovp. І budte spokijni, avtoru tez material ne podobaetsa.

Michaylo Fedynyshynets - Владу 2012-10-18 / 16:18:53
Дотепно і влучно, особливо зі «стовпами». Знаєте, з певних причин я мовчав, але оскільки ви так культурно й оригінально попросили, то поплюю словами. В інтерв’ю мене байдуже зачепили три речі. По-перше, його банальна до не можу назва, яка до того ж і на йоту не відповідає реаліям. Мистецтво (звісно, маю на увазі високе) ніколи не було в пошані, не є і не буде. А тут такий пафос – єдине, не зінфлювало. Хоч стій хоч падай! Навести б доказ. Ну, приміром, на відкритті виставок чи в Музеї Бокшая, чи в скансені, чи в славнозвісній галереї «Ужгород» завжди здебільшого, мовити б, «знакомые все лица». Опісля ж відкриття – цілковитий штиль. Не двічі й не тричі переконався. Один, два, три, максимум десять відвідувачів на день (!). А нерідко – жодного(!). По-друге, цитую Borisa, «болюча проблема –брак мистецтвознавців». Смілива думка! Правда, виходить так, що Студентка ЗХІ, 1958-й, Інкогніто, Булеца, Табака, Мишанич, Сирохман, Приймич, Небесник, Гавроші, Приходько, Рижова, Біксей, Ножка – це не мистецтвознавці, а випадкові люди в культурному процесі, чи то пак процесії Закарпаття. Я щиро дивуюся, як за таке Кузьмі досі не влаштували «тьомную» чи імпічмент у Спілці. По-третє, ми – мастаки хвалити мертвих. Герц, Приходько, Дворцин – це добре, але де бодай одне прізвище живого старого або молодого генія? «Я сподіваюся, що все зайве перемелеться і в нас з’являться нові талановиті люди», – так оптимістично завершується розмова. З’являться? Якщо їх нині нема, то й завтра не буде. Хіба що на пленерах у пробірках Кузьма вирощуватиме і мистецтвознавців, і нових талановитих художників. Доста?

Влад 2012-10-17 / 21:26:05
Оце,так! надзвичайно інтелектуальна полеміка двох стовпів крайової кульури.

Michaylo Mejsarosh 2012-10-15 / 20:56:18
Podobajetjsja te, shcho "nepodobaetjsja" napisyano nepravilno.

vlad.gabda 2012-10-15 / 19:08:10
nepodobaetjsja

чужинець 2012-10-15 / 01:44:57
Таким "актуальним" питанням років п"тнадцять як мінімум. А реальність кризи виражаєтся не в інфляції (бо ціни на Закарпатських класиків дійсно упали, Боря просто сам не зрозумів, що з гордістю сказав), а у скороченні культурних асигнувань та програм у світі в порівнянні з минулими роками, скороченню "списку імен" на яких є попит та ситуація пост-пост-модерну всередині самого мистецтва, тобто світової культурної кризи, яка ввійшла в повну фазу на зламі століть.

Michaylo Fedynyshynets 2012-10-14 / 21:25:54
A meni podobajetjsja koment Gabdi i foto Borisa.

vlad.gabda 2012-10-14 / 10:55:32
podobaetjsja

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 5Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи