Дволопатеве інь і янь

Росте «ровесник» динозавра і на Закарпатті. У самому серці селища Великий Березний розмістилась пам’ятка садово-паркової архітектури ХІХ ст. Місцевий невеличкий затишний дендраріум мешканці люблять за прихисток від спеки, відпочивають тут і насолоджуються природою.

Під парком — братська могила

Виріс Великоберезнянський дендрологічний парк на трагічному ґрунті. Відомо, що на початку XIX ст. від великої пожежі згоріло майже все селище, померло чимало людей, а надто стареньких і дітей. Тривалий період центр Великого Березного був згарищем, селитися там боялися. Тож на місці, де в братській могилі поховали односельчан, звели у 1856 році парк-пам’ятник. Насадили лип, ялин, ясенів, яворів, модрин і сосен… Уперше реконструювали парк лише через півстоліття. Однак вогні артилерії Першої світової війни понищили багато цін­них дерев.

Потому дендропарк реконструйовували ще упродовж 1920-1938 років. Тоді й з’явилися тут  дерева з усього світу. Нині на майже 3 га площі зібрана неабияка колекція різних порід: туя гігантська, яловець віргінський, сосна австрійська, псевдотсуга Мензіса, кипарисовик горохоплодий, тсуга канадська. Культивують у дендраріумі й екзотичні дуби. Зокрема, тут ростуть дуб болотний з Північної Америки, рідкісні декоративні ложковидні і гребінчасті дуби, дуб скельний. Є в парку й екзот юрського періоду – гінкго дволопатеве.

Китайські качині лапки – у нашому селищі

«Не всі в селищі знають, що в парку ростуть рідкісні дерева, але й ті, хто в курсі історії, може не відати, як вони називаються, – каже домогосподарка Марія. – Он біля паркану і в кінці парку, майже біля монументу, пустили корені оті два красені. Гінкго, здається. Дід мені колись розповідав, що дуже мало їх у світі лишилося. Такий скарб у селищі міг би стати нашою туристичною родзинкою… Але біля дерев навіть табличок із написами немає. Восени чудернацькі, ніби гофровані, листочки жовтіють-золотяться і опадають, то дітвора збирає собі, бавиться...»

Гінкго дволопатеве, чи Ginkgo biloba, називають найдавнішим видом дерев, які збереглися до сьогодні. 200-300 млн. років тому вони росли у Європі, Азії, Північній Америці. Про гінкго кажуть, що то живе викопне дерево, бо зосталося з часів мезозою і «бачило» динозаврів. Рослина ж, за словами науковців, є реліктом, бо це єдине унікальне дерево, що представляє один вид, один рід і одну родину.

Сама ж назва з китайської gin-kyo перекладається як «срібний плід». У сиву давнину монахи Піднебесної саджали дерево біля храмів, бо вважали: дволопатеві віялоподібні листки символізують дві категорії китайської філософії – інь та янь, уособлюють мудрість і довголіття. Проте до ХІ ст. гінкго називали не інакше, як «качині лапки» – зовні листя нагадувало китайцям лапки улюблених качок-мандаринок. Дещо пізніше рослину прозвали «дідом і онуком», бо садив її дід, а зібрати перші плоди з дерева міг лише онук.

Нині найбільші у світі плантації гінкго має Південна Каліфорнія. Культивують же дволопатевий релікт як паркову декорацію всюди. На Сході насіння качиних лапок вважають делікатесом і розводять як плодове дерево. Гінкго дволопатеве занесене до Червоної книги світу.

Ліки, делікатес і природний фільтр

Гінкго – це три в одному: і лікує, і смакує, ще й повітря добре очищає, бо рости може всюди. Плоди дерева успішно застосовують у медицині. А перші згадки про лікувальну дію листя гінкго вчені знайшли ще за 2800 років до н.е. у стародавніх медичних рецептах Китаю. Тоді чай із листя приписували при сильному кашлі. Нині ж медикаментами на основі листя і плодів дволопатевого лікують серцево-судинні та легеневі недуги, нормалізують мозковий і коронарний кровообіг, допомагають відновити у стареньких пам’ять, слух, мовлення, рух… Китайські медики запевняють: гінкго збільшує тривалість життя в кілька разів. Насіння цього дерева на Сході у супермаркетах і 

крамницях продають як срібний мигдаль чи білі горішки. Їх підсмажують, печуть або висушують, приправляють ними овочі, рис, гриби.

Особливо перспективне дерево для озеленення краю й країни в цілому, зокрема промислових районів із високим рівнем загазованості. Гінкго – довговічне (окремі екземпляри живуть 1500-2000 років), добре витримує отруйний смог і кислотні дощі, невибагливе до ґрунтів, не боїться ні бактерій, ні вірусних чи грибкових захворювань, ні комах.

Олена Панько

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати