Документи свідчать... (4)

З архіву Миколи Мушинки

Документи свідчать... (4)

Перша закарпатоукраїнська газета міжвоєнного періоду, яку ніхто з її дослідників не бачив

         Першою газетою, що виходила на Закарпатті „руською народною мовою” після Першої світової війни був тижневик „Карпато-руський вЬстник”. Виходив від 23 грудня 1918 до 3 лютого 1919 року в Ужгороді у видавництві Юлія Фелдешія, який був його „отвічательним редактором”. А „головним редактором”, тобто людиною, що творила зміст газети, був письменник Антоній Бобульський. На переломі 1919-1920 років вийшли всього-навсього три числа цієї газети. Ці унікальні числа швидко загубилися. Наскільки мені відомо, сьогодні не має їх жодна бібліотека України. Не мав їх в руках навіть нестор закарпатоукраїнської журналістики Аркадій Животко, який в бібліографічному довіднику „Преса карпатської України” (Прага, 1939) дав газеті таку характеристику: „Карпато-Русскій ВЬстникь” – Еженед. внЬпарт. Газета. Ред. Ант. Бобульскій – Юл. Фелдешій. Ужгород. 1914”. (с. 4). На ці дані посилаються всі інші дослідники газети. В даній характеристиці є дві кардинальні помилки. 1. Газета виходила під назвою „Карпато-руській” (тобто „український”) не – „Карпато.-Русскій” („російський”) вістник”. 2. Почала виходити не в 1919, але в 1918 році.

         Василь Габор в монографії „Українські часописи Ужгорода 1867-1944” (Львів, 2003) газету зараховує до „часописів, які не вдалося розшукати і переглянути, включених в покажчик на основі праць відомих дослідників української преси” (с. 6). Автор про дану газету пише: „Карпато-Русскій ВЬстник. ЕженедЬльная внЬпартійная газета [...]. Дослідники по-різному подають написання назви часопису та його вихід у світ. Так, А. Животко, М. Лелекач й І. Гарайда та М. Мартинюк вказують його як „Карпато-Русскій ВЬстникь”, Й. Камінський – „Карпаторусскій ВЬстникь”, І. Ліхтей – „Карпато-русский ВЬстникь”. М. Лелека й І. Гарайда подають відомості, що вийшло у світ тільки три числа часопису [...]. Й. Камінський вказує, що часопис виходив  з осені 1918 до квітня 1919 р., а М. Мартинюк хибно наводить 1919-1925 рр. його виходу” (с. 172-173). Навіть такий бездоганний знавець закарпатоукраїнської літератури як Іван Хланта у своєму бібліографічному покажчику „Літературне Закарпаття у ХХ столітті” (Ужгород, 1995) називає першу закарпатоукраїнську газету „Карпаторусским вестником” (с. 62).

         Чому така плутанина?

Справа в тому, що під цією назвою пізніше виходили два інші часописи, обидва москвофільського спрямування, зазначені в бібліографічному покажчику А. Животка: „Карпаторусскій ВЬстникъ” (орган Республіканської Земледільської партії на Підкарпатській Русі – редактори: Й. Камінський, К. Бескид та І. ЛоскутМукачево – Ужгород, 1921-24) та „Карпаторусскій ВЬстникъ” (офіційна газета Підкарпатського Земледільського союза – ред. А. Бродій – Ужгород 1924), який перетворився в орган Автономного земледільського союза під назвою „Русскій вЬстник” (1924-1938).

         В бібліотеці чеського дослідника Флоріана Заплетала (1884 – 1969) збереглися всі три примірники даної газети. Після його смерті вони разом з іншими матеріалами із його спадщини дісталися мені. Отже я є мабуть єдиним власником перших чисел першої української газети Закарпатської України і можу подати про неї об’єктивну характеристику на підставі автопсії, тобто безпосереднього бачення.

         Газета виходила (мала виходити) „в каждую неділю” під назвою „Карпато-руський ВЬстникъ”. Над назвою першого числа зазначено: „Год изданія І, – Унгваръ, 23 децембра 1918. – Нумеръ 1”.

         Її відповідальним редактором, як було сказано вище, був Юлій Фелдешій, народжений 7 вересня 1875 року в м. Собранце у Східній Словаччині – власник друкарні з кирилицею та гражданським шрифтом в Ужгороді ще з 1907 року. Як і всі інші національно свідомі патріоти Закарпаття він вважав себе русином, а свою національність і релігію „руською”, (подібно як Духнович, Павлович, Шашкевич, Вагилевич, Головацький, Шептицький, Костельник, Франко та інші). В 20-х роках став чільним представником опозиційного до чехословацького уряду „Автономного земледільського (землеробського) союзу” і перейшов на русофільські позиції. В 1935-38 роках був навіть сенатором празького парламенту. В 1939-их роках перейшов на угорські позиції і став депутатом угорського парламенту. Радянські органи в 1944 році його, як активного проугорського політика, арештували. В 1947 році він помер у радянській тюрмі м. Самбора підчас слідства.

         Подібна доля була і в головного редактора газети Антонія Бобульського, народженого 5 серпня 1877 р. в Галичині (Краків), який закінчив гімназію в Перемишлі, а від 1896 року в Ужгороді працював разом з Ю. Фелдешієм в друкарні Бартоломія Еґера, пізніше – в друкарні Ю. Фелдешія. Після заникнення „Карпато-руського вЬстника” в 1919 року він у 1921-1924 роках відновив цю газету під назвою „Карпаторусскій вЬстник”, тобто перейшов на русофільські позиції, однак в літературі  застосовував елементи закарпатоукраїнської народнорозмовної мови. В 1930-х роках став директором друкарні свого колеги Юлія Фелдешія. Видав цілу серію книг „для народу” (здебільшого під псевдонімом „Дідо Микула”), які тішилися значною популярністю. Зокрема успішними і на Пряшівщині були його п’єси: „Уйко з Америки”, „Чиї доляри?”, „Верховинськая кровь”, „Пастырская игра”, „Месія”, „Німая невіста” та інші. В часі війни, ні після війни він участі в літературному та громадському житті не брав. Умер всіми забутий в Ужгороді восени 1951 року.

         „Карпато-руський вЬстникъ” 1918-1919 років беззастережно стояв на „руських” не („русских”) позиціях. В перших двох числах передові статті друкувалися церковнослов’янською кирилицею. Всі інші статті (а в третьому числі і передова) друкувалися гражданським шрифтом. В жодному із трьох чисел „Карпато-руського вЬстника” не знайдемо ні прикметника „русский”, ні прикметника „русинський”. Редакція послідовно застосовувала довоєнні правописні норми, вживані в Галичині, на Буковині, а частково і Східній Україні. Правда, від другого числа заголовок газети було змінено на „Карпато-рускій вЬстникь”: Редакція до прописної літери „С” („РУСКІЙ”) всунула малий „ь” (м’який знак), даючи читачам знати, що вона стоїть на „руських” не на „русских” позиціях. Всі назви майбутніх проросійських орієнтацій в усіх трьох числах наведені з прикметниками „руський” який тоді (як і пізніше) вважався синонімом прикметника „український”: „руський народ”, „руська мова”, „ми діти одной Карпато-руськой матери”, „наш народ має русинами називатися”, „Мараморошска руська Рада”, „Руська Краина”, „Руська Рада в Будапешті”, „Ужгородська Руська Рада”.

         Описуючи промову сиготського адвоката Івана Гощука, на установчих зборах „Мараморошської руської (української) ради”, (ця офіційна назва Ради вживається в газеті послідовно 18 грудня 1918 року, в якій він закликав русинів залишитися в складі Угорщини, редакція, згідно з протоколом, без найменших коментарії залишила вигуки публіки: „Не треба нам нічого од мадярів”, „Най живе Україна!”, „До України!”, „До України ідемо!”. Карпатська Русь 1918 року була предтечею Карпатської України 1939 року.

         Без найменших коментаріїв у другому числі опубліковано „Закон Х года 1918 об автономіи (самоуправленіи) руського народу, живучаго на УгрощинЬ” з 8. (21) грудня 1918 року”.

         А на останній 8-ій сторінці третього числа редакція опублікувала таке оголошення: „Просиме смиренно читателей, абы не чудовалися єсли новинку в своєм часі не достануть. Причина сего, же почту и желізницю застановили. Єсли сей стан не смінится, смушени будеме на разі и новинку застановить”.

         Як бачимо, стан не змінився і газету було призупинено. Мабуть перебої на пошті та залізниці спричинилися до того, що перша карпатоукраїнська газета не потрапила в жодну публічну бібліотеку.

 

*       *       *

Нижче передруковуємо вступну статтю першого числа „Карпато-руського ВЬстника” в оригіналі і переписі гражданським шрифтом. Кириличне Ь, згідно з вимовою, транскрибуємо як і або ї; е – як е або є, оу – як у, ъ в кінці слова пропускаємо.

                                                                                                    М. Мушинка

Воскресеніє Карпатскои Русі

 

         Смертельным довгім сном погружена Карпатска Русь, освіщена ясными лучами восходячого солнца несподіванно зорвала рабскі оковы и на нову жизнь воскресла.

         Витами тя з радостным сердцем Мати наша мила и святити будеме на вікі день преславного твого воскресенія. Оно вернуло нам мир, дало свободу, независимость и самостоятельность. Воскресна сила твоя покорила непрїятелей, усмирила ненавість, вернула свободу віроисповіданія, обложила ганьбою тіх, котрі старалися понизити нас и сровнала богатых с бідными. От того часу сталисьме ся ровными сынами нашой матери, Карпатской Русі.

         Штобы наша радость была постоянною, треба вперед вольноє дышаніє Карпатской Русі забезпечити. Сесе наступить сильнім попираньєм демократичных идеи теперішнього правительства, котроє признало нам право само-розпорядженя и стараєся долю нашу поліпшити.

         Ружьє в наших руках! Кождый русин, богатый ци бідный однакоє право получил. Наш демократичный закон противляєся всьому, што бы шкодило роботаючему народу к єго розвою и жизни.

         И для того час возбудитися  сдовгого сна и проуказати, же и мы люде!

Воля наша, котру ни солодкоє слово, ни утісненьє або поданьє руки, ни преплата сокрушити не могуть, най служит за примір всім, котрі пред воскресенїєм Карпатской Русі нас не чествовали. От днесь уже всьо ділати будеме по нашим смислам и не дозволиме, жебы противники мішалися до наших діл. Сесе не для того пишу, аби народ сбунтовался противо тіх, котрі, як потребу чувствовали ласилися, познійше высміяли, ани противо тіх, котрі не узнавали труд робітника и затаили плату єго, но для того, абы другїй раз не слухал на них, не віровал им и не убоялся. Панованьє тіх людей и так со днєм панованя Угорской народной министеріи и воскресенія Карпатской Русі повалилося и они сталися малими живущими, котрі – єсли будеме вірно служити демократичным идеям – николи больше не поднесутся. Наша повинность чувати над розвоєм демократичным, єсли хочеме частливо, спокійно и без панщини жити.

         Надіємся, што наш народ недозволит нарушати прав своих и возбудится на нову жизнь, а єго пробужданїє станется славою. До роботи братя! Слава наша розойде ся по світі и мы счастливі будемо на віки.

         Да живет Карпатска Русь!

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
14 березня 2012р.

Теги: Русь, руський, Бобульський, Фелдешій

Коментарі

Костянтин Куцов 2012-03-15 / 09:38:02
Пане Миколо! Дуже змістовна стаття, що розповідає про один із найменш відомих закарпатських часописів. Однак дозволю собі вказати на одну неточність, якої Ви припустилися.Друкований орган партії "Подкарпатскій ЗмледЬльскій Союзъ", що виходив у 1921-1924 рр. мав назву „Карпато-Русскій вЬстникъ” (ред. Йосип Камінський та ін.), а назву "Карпаторусскій ВЬстникъ” (ред. Костянтин Бескид та ін.) від 1924 р. мала офіційна газета крайової філії Аграрної (Республіканської Землеробської) партії, у 1927 р. її назву було змінено на - "ЗемледЬлская политика" (нумерацію річників при цьому було продовжено)

Корятович 2012-03-15 / 06:25:58
Навіть на еміграції, у США, най старша і най більш впливова газета 'Свобода' була заіснована і називалася: 'Свобода часопис'ь для руского народу в'ь америц'ь и орхан'ь руского народного союза. По моему, після основення газети у 1893, то так вона називалася приблизно 20 років. 'СВОБОДА заснована у 1893 році в США. Вона є найстаршою у світі україномовною газетою що видається безперервно. Електронний архів Свободи відкритий для вільного користування - це унікальне джерело інформації з історії українства.' Всі примiрники можна тут читати в цьому архіві: http://www.svoboda-news.com/index.htm

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи