Документи свідчать... (1)

Від редакції:

Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, академік Національної академії наук України, майже кожну свою доповідь (а виступає він часто) ілюструє рідкісними документами, здебільшого з власного приватного архіву. Ці документи він часто знаходив між паперами, призначеними до макулатури, купував від колекціонерів або здобував як дарунок від власників. Отак на його квартирі зосередились цінні архівні матеріали визначних діячів науки і культури (І. Панькевича, Ф. Заплетала, В. Лібовицького, Станіслава Дністрянського, Софії Дністрянської, С. Рудницького, І. Голубовського та інших). Востаннє він частину свого архіву представив на святкуванні Дня Соборності України 23 січня ц. р. в Генеральному консульстві України в Пряшеві.

На жаль, з цими документами знайомиться дуже вузьке коло людей, переважно спеціалісти. А вони заслуговують на те, щоб з ними познайомилась широка громадськість. Тому після виступу М. Мушинки в Генеральному консульстві ми попросили його підготувати для наступних випусків нашої газети цікаві документи. Він охоче погодився. Віднині,  шановні читачі, в кожному числі „Нового життя” Ви будете мати змогу прочитати цікавий документ.

Тут і далі автор зберігає мову оригіналу. З технічних причин в кириличних текстах твердий знак (ъ) в кінці слова пропускаємо, а „ять” (™), згідно з вимовою, заміняємо літерами і, ї.

                                                                                                             М. Ілюк

Лист Еміліана Невицького до Флоріана Заплетала

від 8 вересня 1921 року

Зверху в рамках надрукований заклик О. Духновича: „Подкарпатскіи Русины оставьте глубокій сон!”

                                                                                             Уяк, 8-го вересня 1921.

(Зверху рукою Ф. Заплетала олівцем написано: Došlo 14. IX. 1921)

Высокоповажаный Пане Капитан!

Маю честь на Ваш ц[інний] лист з дня 21-го серпня в слідуючих одповісти:

У нас перша „Русска Народна Рада” основана мною 8-ого новембра 1918 р. в Любовні (Спишська ж[упа]). Предсідателем еи быв о. декан Михаил Михалич, бывшій Якубянскій гр[еко]-кат[олическій]  парох. – Мене выбрано проводником Рады.

Головні резолюціи поміщені в преключеном тут першом манифесті (зри І.). Наша Рада стояла непохитно на основі самоопреділенія народов, жадала на всю етнографічну територію Подкарп[атськой] Руси полну національно-политичну свободу. З Мадярами не мали ни найменшого контакту. Противно, хотячи П[од]к[арпатских] Русинов высвободити из-под мадярського ярма, стояла в противенстві з Ужгородською „Радою Угорских Русинов”, узнаваючи еи мадярофильскою. – Прото выдано протест (зри ІІ.). Одночасно протестовано и против Дворчаковской „Vichodno slovensko-й Рады (мадяронской). –

19-го новембра тогож р[оку] перенесено Р[усску] Н[ародну] Раду до Пряшова. Выбрано першим предсідателем Антона Бескида, другим остав о. декан Михалич, я быв проводником. – Акцію розширено. Подержано нісколько орґанізуючих віч: в Бардыеві, в Свиднику, в Стропковах, в Межилаборцу и в Гуменном. Серед народу збуджовалося заинтересованья до народного діла. Одушевленье селянов было незвычайно великое не только на Спишу, в Шаришу и в Зеплині, але и в найдальших закутинах Мармароша. Селянство взагалі о Ужгородской Раді  и чути не хотіло, боячися мадярского дальшого панованья над собою.

Большинство народу стояло тогды за Украиною. Но Р[усска] Н[ародна] Рада сего принципіально не выповіла, придержуючися засады, что доля Подкарпатских Русинов мае быти рішена на мировой конференціи.

Что Р[усска] Н[ародна] Рада стояла a priori против злуки з Мадярами, доказом сего есть хотьбы и тот факт, что наша Рада не выслала ни одного своего репрезентанта на конференцію подержану Ужгородською Радою в Будапешті 10. ХІІ. 1918., хотя и она была туди запрошена. 21-ого ХІІ. 1918. соединилася Пряшевска Рада з Галицким „Русским Совітом Лемковщины” в т. зв. „Карпаторусску Нар[одну] Раду”. Предсідателем выбрано Ант[она] Бескида и о. Михайла Юрчакевича (предсідателя „Русск[ого] Совіта Лемковщины”). Ціль соединенья сих двох Рад была: уможливити приключенье Галицкой Лемковщины к нашой територіи  и з нею разом – еслиб це было можливо  к Закарпатской Руси, – присоединити як автономну територію к Ч[ехо]сл[овацкой] республиці. На том работало тогды Предсідательство соединеной Рады в Празі, где велися важні переговоры в ділі нашой автономіи на случай нашого присоединенія к Ч[ехо]сл[овацкой] республ[иці].

11-ого І. 1919. выїхав Др. Антоній Бескид в Париж яко репрезентант нашой Рады.

31-го І. 1919. принесла Пряшовска Рада великоважное рішеніе нашого присоединенія (як автономной русской части) к Ч[ехо]сл[овацкой]

Республиці. (Зри „Голос Р[усскаго] Народа” ч. 6).

Наконець 8-ого мая 1919. р[оку] – понеже  „Ужгородска Рада”, а також  „Хустска” (стояча тогды на принципу соединенія з Украиною) признали потребу соединенія П[од]к[арпатской] Руси з Ч[ехо]сл[овацкою] республикою, – соединилися всі три Рады в Ужгороді в одну Центральну, з одностайною политичною програмою.

О чем Вы – Пане Капитан – віроятно уже поинформованы. Прото о сем ділі обширнійше писати не уважаю потребным. –

И так подав я охотно короткий начерк исторіи Пряшевской Рады.

Где-что можете основнійше выстудіовати из долученого тут друкованого материялу, який я Вам охотно перепущаю до вольного ужитку. Звертати его мені назад не потребуете, зачім я маю дома больше екземпларов. Жалую, что из „Голоса Р[усскаго] Н[арода]” не можу больше переслати, бо они до мене по причині неточного курсованья пошты и зелізниці не дойшли.

Коли я ще повинностію своею уважаю выразити свою щиру радость

над тым, что Вы – пане Капитан – так искренно взялися до обработанья сего діла, для нас Русинов дуже важного и корыстного.

Оставаю з искренным поважаньем:

о. Емиліан Невицкий 

Довідка:

Еміліан Невицький (чоловік письменниці Ірини Невицької) народився 20.6.1878 в с. Шеметківці Свидницького округу. Походив із старовинного священичого роду. Теологічну освіту здобув у Пряшеві та Будапешті. Після висвячення на греко-католицького священика (1903), служив у Чічаві (1903-1909) та Удолі (1909-1922). В 1922 році, уникаючи арешту, емігрував у США, де продовжував у душпастирській та політичній діяльності. В 1938 році заснував Комітет оборони Карпатської України. Помер 30.12.1939 року в Майнерсвілі (США).

Флоріан Заплетал – чеський військовий та громадський діяч, історик та мистецтвознавець – народився 10.6.1884 р.  в Бохоржі біля Пржерова (Моравія). Вищу освіту з історії здобув у Празі (у проф. Т. Ґ. Масарика), з мистецтвознавства у Відні (у Макса Дворжака). В 1914 році добровільно здався до російського полону й залучився до антиавстрійського політичного руху як редактор газети „Čechoslovák“. Після війни був секретарем губернатора Г. Жатковича в Ужгороді (1920-21). Саме на цій посаді нав’язав стосунки з Е. Невицьким. Ф. Заплетал допоміг йому виїхати в США, спочатку лише на пару тижнів (збирати гроші для політичної діяльності), а потім – на постійно.

Повернувшись з Ужгорода в Прагу, Ф. Заплетал став директором Інституту Визволення (Pamatník Osvobození). Після Другої світової війни його було звільнено з Чехословацької армії та відправлено на пенсію. Ф. Заплетал довгі роки збирав матеріали для монографії про історію і культуру Закарпатської України, яку так і не написав. Умер 16.10. 1969 р. в Празі.

Я був у близьких стосунках з Ф. Заплеталом від 1967 року, тому частину свого багатого архіву він заповів мені. Між матеріалами цього архіву є і вищенаведений лист. В ньому Е. Невицький розповів про заснування Руської Народної Ради в Старій Любовні, яка вже 8 листопада 1918 року висунула ідею об’єднання Закарпатської України, Пряшівщини та Лемківщини із Західноукраїнською Народною Республікою та розглянув дальший розвиток подій в нашому краї.

Микола Мушинка, «Нове життя», № 3/2012

Підпис до фото:

Ксерокопії листа Еміліана Левицького до Флоріана Заплетала.

Теги: Невицький, Заплетал, Мушинка

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати