Друг Закарпаття Йосиф Сірка – 80-річний

Визначний українознавець, журналіст та філантроп Йосиф Сірка народився 29 жовтня 1936 року в с. Убля Снинського округу, де здобув початкову освіту. Середню – у Снині, вищу філологічну – у Києві.

Друг Закарпаття Йосиф Сірка – 80-річний

Визначний українознавець, журналіст та філантроп Йосиф Сірка народився 29 жовтня 1936 року в с. Убля Снинського округу, де здобув початкову освіту. Середню – у Снині, вищу філологічну – у Києві.

Після п’ятирічного навчання в столиці України він повернувся додому із солідними знаннями української історії, мови і літератури.  У 1960 р. почав працювати редактором в Українському відділі Словацького педагогічного видавництва у Пряшеві, пізніше – у редакції місячника „Дружно вперед“.

У 1967 році Й. Сірку призначено інспектором по культурі українців при Крайовому національному комітеті в Кошицях. 19 серпня 1968 року вирушив у туристичну подорож на Захід. Окупація Чехословаччини совітськими військами 21 серпня 1968 року застала його в Італії .Додому він вже не повернувся, а залишився в еміграції. Перший притулок надала йому українська  Мала семінарія греко-католицької церкви в Римі. Звідти він надсилав у мюнхенське радіо  „Свобода“ анонімні „Листи втікача із ЧСР“ про події у Чехословаччині, які виходили в ефір різними мовами.

Від 1 січня 1969 року Й. Сірка став штатним працівником української редакції „Радіо Свобода“ у Мюнхені.

1971 року йому вдалося отримати  стипендію, яка дозволила йому вчитися у Франкфурському університеті ім. Ґетте – на відділі  славістики та східноєвропейської історії. Крім російської та української мов він вивчав сербську, хорватську, словінську, старослов’янську мови, пізніше ще й польську. Паралельно він поглиблював вивчення україністики на філософському факультеті Українського вільного університету у Мюнхені.

В УВУ за працю „Розвиток української літератури в Чехословаччині 1945-1975“. Й. Сірці було дано титул „доктор філософії‟ (PhDr.). Його дисертація 1978 році появилася друком англійською мовою у Франкфурті-на-Майні, а через два роки, у дещо зміненій формі та поповненим змістом – українською мовою в Українському Вільному Університеті у Мюнхені.

Ці дві книги були першими науковими працями, які об’єктивно знайомили західного читача з національним аспектом в молодій українській літературі Словаччини та з  життям українського населення цієї країни. В них автор найбільше уваги приділив тим письменникам, які на початку 70-х років (в період т. зв. „нормалізації“) були вилучені з літературного процесу з політичних причин (не пройшли „чистками“). А не було їх мало: В. Ґренджа-Донський, М. Шмайда, І. Мацинський,

О. Фаринич, Ю. Бача, С. Макара, Й. Шелепець, В. Дацей, Г. Коцур, Є. Бісс, О. Зілинський, М. Мушинка та інші. В часі, коли їхні імена не сміли появитися ні в пресі Чехословаччини, ні, тим більше, у пресі України, Й. Сірка заговорив про них та їхню творчість на весь західний світ. Мабуть і на підставі його праць комуністичні політичні органи Чехословаччини в 80-х роках змушені були зменшити тиск  репресій проти „інакодумців“. Після „ніжної революції“ 1989 року усі вище названі репресовані письменники були реабілітовані. Отже, Йосиф Сірка своїми працями на ціле десятиліття випередив процес їх реабілітації.

Ширшим підсумком досліджень Й. Сірки на ниві літературних стремлінь русинів-українців Словаччини є його розвідка „Література південних лемків“ у монографії „Лемківщина“ (т. 1: Нью-Йорк, 1988). На цей раз він розглянув літературу Пряшівщини від найдавніших часів (XVI ст.) до 80-х років ХХ ст. І тут він головний наголос поставив на літературі післявоєнного періоду (1945-1985). Свій огляд автор закінчив висновком: „За післявоєнний період українська література Пряшівщини зазнала не тільки відродження, але й досягла кульмінації поетичними творами С. Гостиняка і Ф. Лазорика, прозою Ю. Боролича, Є. Бісс, В. Дацея і М. Шмайди… Проте це відродження й успіхи були припинені вилученням з культурного життя української людности Пряшівщини найкращих і заслужених літераторів що завдало величезної шкоди культурному розвиткові української людности Пряшівщини та привело її літературу до

стагнації ‟.

Від 1975 року постійним місцем роботи для Й. Сірки був Зіґенський університет, де він працював до відходу на пенсію 2001 року, тобто повних 26 років, пройшовши усіма щаблями педагогічної та наукової кар’єри: від лектора до доцента. Там він викладав російську мову,  літературу та історію, згодом – сербохорватську, польську, чеську, словацьку, а накінець заснував університетські курси української мови. Для своїх студентів він видав кілька підручників, між ними й підручник української мови.

В часі т. зв. „перебудови‟ (кінець 80-х років) Й. Сірка заснував при  Зіґенському університеті німецько-українське товариство  „Діалог“, спрямоване на глибше пізнання Радянського Союзу. Товариство через німецьку туристську агенцію „Intercontact“  організувало  туристичні подорожі, спочатку в Москву, потім у Ленінград, а накінець у Київ, Львів, Ужгород. У німців ці туристичні поїздки тішилися значній популярності. Не треба підкреслювати, що вони були ідеальним каналом для завозу в Радянський Союз забороненої літератури та матеріальної допомоги дисидентам, а звідти – вивозу самвидаву.

На моє питання, як нашому ювілярові вдалося уникнути ока КҐБ він відповів: „У 1979 році мені було надано громадянство Німецької Федеративної Республіки. Видаючи мені в’їзну візу, радянські паспортні органи транслітерували моє прізвище „Jozef Sirka“ як „Йоцеф Зірка“. В органах КҐБ я фігурував як „Йосиф Сірка“. Отже у Німеччині я виступав у двох особах – „Зірка‟ – „німецький підприємець‟ і „Сірка‟ – український націоналіст.

Після розпаду Радянського Союзу і виникнення самостійної України Йосиф Сірка продовжував завозити з Німеччини в Україну, зокрема в Закарпатську область, гуманітарну допомогу: харчі, одяг, взуття, медикаменти, комп’ютерну техніку тощо. Машинами він їздив туди понад сто разів. Ним завезена допомога становила понад два мільйони доларів.

Закарпаття йому є особливо близьке, бо там жив його син Володимир – „афганець‟, що пізніше загинув у автогаварії, а нині там живуть його внули.

Деяку гуманітарну допомогу він завозив і у Словаччину, зокрема в рідну Ублю та в одну з братіславських лікарень. Щедрими фінансовими ін’єкціями він підтримував українську пресу Пряшівщини в часі коли їй грозило заникнення.

Активну співпрацю з Україною та Пряшівиною він утримував і після відходу на пенсію 2001 року. Крім сімох книжок публіцистичних статей „Актуально“ (Ужгород – Львів, 2007-2016), він на власні кошти видав такі книжки: „Хто ми є і чиї ми діти?“ (Київ, 1991, співавтор Юрій Балега), „Сова Мімі“ – підручник української мови для найменших (Пряшів, 1992),  „Короткий словник говірки села Ублі“ (Пряшів, 1999), „Історичні аспекти двомовності в українській літературі ХІХ ст. на прикладі творчості Пантелеймона Куліша“ (Ужгород, 2008) тощо.

Ужгородський національний університет нагородив Й. Сірку почесним званням „Doctor honoris causa“.  Він – лауреат літературної премії „Карпатська Корона” (Сату Маре, Румунія, 2004), переможець Конкурсу ім. О. Гончара на найкращу публікацію в ж. „Бористен“ (Дніпровськ (2013). У Пряшеві він, на жаль, не удостоївся жодної нагороди. Мабуть Пряшівщина керується гаслом „Ніхто не є пророком у своїй країні“.

Від 2001 року Йосиф Сірка у канадському Торонто, точніше – в українському селищі „Полтава‟ недалеко Торонто. Щороку він приїжджає до рідного краю, де живе його рідня та близькі друзі. Його статті часто появляються і на сторінках української преси України, Канади, Словаччини, Чехії та зокрема в інтернеті.

Щиро вітаємо нашого земляка з 80-літтям, а до дальших років бажаємо йому доброго здоров’я та не висихаюче перо, власне – надійний комп’ютер.

Микола Мушинка

Частина книжкових публікацій Й.Сірки

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроекти
13 листопада 2016р.

Теги: Йосиф Сірка

/ 6Об’єднанням сил – проти дезінтеграції: відбувся VІІ з’їзд Союзу русинів-українців Словаччини
/ 1"Старий" новий рік у Пряшеві зустрічали з прем'єрою від Піддуклянського народного ансамблю русинів-українців Словаччини
/ 1Загадка життя українського володаря Маковиці – Івана (Януша) Острозького
/ 2У словацьких Кошицях українські "Карпати" з гостями вже вдесяте приносили радісну новину
Пісенна географія "Маковицької струни" русинів-українців у Словаччини розростається
/ 2У Братиславі відзначає своє століття найвизначніший чеський та словацький україніст Микола Неврлий
Українські "Карпати" зі Словаччини здійснили турне до Львова та Івано-Франківська
/ 9Блиск і вбогість української дипломатії: скандал у Словаччині
У Братиславі відзначили ювілей Івана Франка
Пласт відзначив чверть століття відновлення діяльності у Словаччині двадцять першим табором
До 70-ї річниці підписання Угоди про оптацію у Пряшеві зібралися делегати переселенці з усієї Словаччини
У Пряшеві читачі та письменники говорили про будування словацько-українських літературних мостів
У Словаччині відбудеться ІІ Літній фестиваль української культури під Спиським замком
/ 1У Пряшеві представили оригінальний документ 1646 року про акт підписання Ужгородської унії
У Свиднику впродовж трьох днів триватиме свято культури русинів-українців
Наукова конференція "Українці в історії та культурі Карпат" у Свиднику засудила штучні технології з поділу українства
Представники Союзу русинів-українців Словаччини зустрілися в Пряшеві з Митрополитом Чеських земель і Словаччини Ростиславом
Hа "Днях України 2016" в Кошицях відзначили Франка і Шевченка
Днями побачила світ репрезентативна монографія Мирослава Сополиги "Народна архітектура українців Словаччини"
У Пряшеві відбулись звітньо-виборчі збори Спілки українських письменників Словаччини
Документальна фотовиставка "Війна за мир" їде на "Дні України в Кошицях – 2016"
В рамках Року Івана Франка у Словаччині відбудеться вистава українського професійного театру
Микола Мушинка. Його знають майже на всіх континентах (До 80-х уродин)
У Пряшеві за участі закарпатців відкрили фотовиставку, покликану розказати про життя та боротьбу добровольців за Україну
"Маланчин вечір" відбувся у Кошицях вже 25-ий раз
» Всі записи