Документи свідчать ... (17)

Протокол першої спроби заснування Міжнародної асоціації україністів

У „Довіднику з історії України” (Київ,  2001) про найвизначнішу міжнародну українознавчу організацію сказано: МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНІСТІВ (МАУ) – громадська наукова організація, заснована 28. 5. – 2. 6. 1989 на установчих зборах у м. Геркуланумі (Італія) за ініціативою Академії наук України, Українського інституту Гарвардського університету, Канадського інституту українських студій та Інституту сходознавчих студій при Неапольському університеті. Першим президентом  МАУ було обрано академіка НАНУ В. Русанівського”.

Нині МАУ об’єднує україністичні організації понад тридцятьох країн світу, в їх числі і Словаччину. Досі МАУ провела сім Міжнародних конгресів україністів, в кожному з яких брало участь 400-700 науковців. Від 2008 року МАУ очолює академік НАНУ Ганна Скрипник.

Та мало хто знає, що початки цієї могутньої  організації було покладено у нас в Пряшеві на хвилях „Празької весни” 1968 року, коли в Чехословаччині було скасовано політичну цензуру і відкрито двері на Захід.

Саме тоді в Москві було засновано Міжнародну асоціацію русистів і група членів кафедри української мови і літератури Університету ім. П. Й. Шафарика у Пряшеві вирішила заснувати аналогічну Міжнародну асоціацію україністів. Було створено підготовчий комітет майбутньої МАУ, який очолив Юрій Бача. До його складу входили: Петро Бунганич (зав. кафедрою), М. Мольнар (за Братиславу) та О. Зілинський (за Прагу). Мене як секретаря Дослідного кабінету україністики при кафедрі було обрано секретарем підготовчого комітету МАУ.

Я опрацював анкету з рядом запитань, спрямованих на доцільність чи недоцільність такої асоціації, яку ми розіслали на десятки адрес в Україні та за її межами. На анкету відповіло, здається, шістнадцять респондентів, з них лише один з України (В. Гошовський). Всі без винятку підтримали нашу ініціативу.

Щоб не нагнітати і до того напружену політичну ситуацію в тодішній Чехословаччині, ми вирішили сферу діяльності майбутньої Міжнародної асоціації україністів обмежити лише на соціалістичні країни. Для ширшого обговорення цих питань оргкомітет скликав на 22-23 червня 1968 року до Пряшева і Свидника науковий семінар на тему: „Розвиток україністики в соціалістичних країнах”, в роботі якого з доповідями взяли участь представники україністичних закладів Праги (О. Зілинський, В. Гостічка, А. Куримський), Братислави (М. Неврлий, М. Мольнар), Пряшева (Ю. Бача, М. Штець, П. Бунганич та інші члени кафедри), Нового Саду (С. Сакач, Д. Папгаргаї), Баня-Луки (М. Каган). Кожен розповив про україністику у своїй установі чи країни. Всі без винятку привітали ініціативу заснування АУС. До семінару було видано спеціальний бюлетень, складовою частиною якого були й відповіді на анкету. Оскільки вхід на семінар був вільний, то на нього прибуло майже півсотні зацікавлених гостей, в їх числі і кілька із західних країн: США, Канади та Німеччини, що прибули на Свято культури українців ЧСР.

На семінарі було вирішено справу заснування МАУ обговорити на VI Світовому конгресі славістів у Празі в серпні 1968 року, на якому передбачалась поважна група україністів з України та інших країн. Організацію празької зустрічі було доручено Оресту Зілинському.

На VI Міжнародний з’їзд славістів в Празі, який було відкрито 7 серпня 1968 року, прибуло 1500 науковців із 26 країн світу, в їх числі понад півсотні україністів, головним чином, з України. О. Зілинський  домовився з головою з’їзду Б. Гавранком про зустріч україністів – учасників з’їзду, який дав згоду на її влаштування. Її було встановлено на останній день з’їзду 13 серпня і залучено в його офіційну програму. На неї було запрошено всіх україністів. Прибули україністи дев’ятьох країн. Керівник 30-членної української делегації Іван Білодід заборонив своїм членам брати участь у зустрічі, а вислав на неї двох спостерігачів – Г. Вервеса та В. Русанівського, які категорично поставилися проти заснуванню Міжнародної асоціації україністів і на знак протесту залишили зал засідань.

Засідання, яким керував болгарський україніст С. Русакієв, продовжувало працю. Було вирішено, що підготовчий комітет і надалі продовжуватиме свою діяльність і в найближчому часі видасть публікацію про стан україністики в окремих соціалістичних країнах. Учасників було запрошено надіслати матеріали для такої публікації.

Та через тиждень після закінчення цієї невдалої спроби заснування Міжнародної асоціації україністів Чехословаччина була окупована радянськими танками. Про заснування МАУ не могло бути й мови. Навпаки, її ініціатори були суворо покарані.

Цікаво, що через двадцять років така ж організація, з точно такою назвою і програмою була заснована в Італії з ініціативи АН УРСР, а очолив її той же академік Володимир Русанівський, який в 1968 році угробив першу спробу її заснування.

Нижче як документ доби подаємо протокол цієї історичної зустрічі, написаний безпосередньо на ній і досі не публікований.

Зустріч україністів – учасників VI Міжнародного з’їзду славістів у Празі, 13 серпня 1968 р. в 14. 30 год. Філософський факультет Карлового університету, авд. 92.

Присутні: ЧССР – О. Зілинський, А. Куримський, З. Ґеник-Березовська, К. Ґеник-Березовський, Я. Моравець, В. Жидліцький, В. Гостічка, М. Савицький, Р. Шішкова (Прага); М. Мольнар, М. Неврлий (Братіслава); Ю. Бача, П. Бунганич, О. Рудловчак, М. Мушинка (Пряшів);

СРСР – Г. Вервес, В. Русанівський;

Угорщина: Е. Бойтар, Л. Деже;

Румунія: М. Павлюк, І. Ребошапка;

Болгарія: С. Русакієв, Л. Мінкова;

НДР: П. Кірхнер, Е. Реіснер;

НФР: О. Горбач, А. Г. Горбач, В. Микитюк;

США: І. Фізер, М. Фізер;

Канада: Б. Климаш, М. Климаш, Б. Медвідський. 

Зустріч відбулась з ініціативи празьких україністів зі згодою голови VI Міжнародного з’їзду Б. Гавранка. Відкрив її О. Зілинський, який запропонував  присутнім обмінятись думками про те, як була представлена україністика на VI з’їзді, поговорити про стан україністичних досліджень в окремих країнах і обговорити можливості взаємної співпраці. До першого пункту він навів конкретні дані про те, як була представлена україністика на попередніх славістичних з’їздах і висловив свій суб’єктивний погляд, що сучасне представлення україністики на з’їзді, незважаючи на наявність кількох цінних доповідей радянських вчених, не може бути задовільним ні щодо кількості виступів в порівнянні з попередніми з’їздами, ні у співставленні з славістичними дисциплінами інших країн (богемістикою, полоністикою, болгаристикою тощо).

Після вступного слова О. Зілинського головою зборів було обрано проф. С. Русакієва з Болгарії, який подякував чехословацьким україністам за скликання такої цінної зустрічі україністів кількох країн і висловив переконання, що вона допоможе взаємному пізнанню і налагодженню тісніших контактів.

Вервес: Ми не компетентні обговорювати на цій зустрічі питання, як була представлена україністика на з’їзді. Для цього існує Міжнародний комітет славістів та його складова частина – Український комітет славістів. Я хочу задати питання: чи проходять зараз також засідання інших членів з’їзду – богемістів, болгаристів, полоністів і чи там також роблять оцінку з’їзду? Я думаю, що на цій зустрічі розмова повинна йти ось як: ми дуже раді і щасливі, що українська культура викликає інтерес і поза межами України і обговорити те, чим ми, представники Радянської України, могли б сприяти цим намаганням. Всякі інші плани ми відкидаємо.   

Моравець: Я не розумію, задля чого було скликано цю зустріч. Вона взагалі не підготовлена і не може ні до чого привести.

Вервес: Ми з болем у серці мусимо сказати ще одну річ: виявляється, що тут зійшлися учасники з’їзду, щоб засудити українську радянську делегацію, яка брала участь у з’їзді. Ми з таким судом ніяк не можемо погодитися.

Зілинський: Тут виникло прикре непорозуміння: я ніколи не думав знизити результати радянської делегації і зовсім не думав на сьогоднішній зустрічі робити якийсь аналіз чи оцінку окремих виступів або цілої делегації. І вже зовсім тут не йдеться про якийсь суд. Ми просто зійшлися, щоб по-людськи поговорити і взаємно пізнати себе. А що торкається регулярності чи нерегулярності наших зборів, то можу сказати таке: вчора я говорив з головою Міжнародного комітету славістів і він повністю підтримав нашу ініціативу і без застережень погодився на те, щоб така зустріч відбулась.

Мушинка: Ми фактично ще не розпочали розмову і вже виникають штучні намагання зірвати нашу зустріч. Тому пропоную взагалі не говорити про з’їзд, а обмежитись лише на інформації про стан україністики в окремих країнах. Ми, в Чехословаччині, досить добре обізнані з україністикою в Україні, оскільки одержуємо їхні книжки, журнали, бібліографічні покажчики, частіше їздимо туди тощо. Але зовсім мало знаємо про україністику в Польщі, Румунії, Угорщині, Болгарії, Німеччині чи в інших країнах. Думаю, що було б добре, якби представники окремих країн розповіли нам про свої досягнення і про труднощі, з яким вони зустрічаються. На цій ділянці ми, напевно, знайдемо спільну мову.

Бача: Мені здається, що найбільшим недоліком сучасної україністики за межами України є недостатня інформованість і брак безпосередніх контактів. Ми це відчуваємо давно, тому в  червні скликали в Пряшів та Свидник міжнародний семінар про розвиток україністики в соціалістичних країнах. На цьому семінарі вперше було піднято питання про створення міжнародної асоціації чи міжнародного комітету україністів соціалістичних країн. Там же було постановлене детальніше обговорити цю справу на з’їзді славістів. Така асоціація на добровільних началах би об’єднувала україністів різних країн, видавала б якийсь інформаційний бюлетень, звіти про діяльність різних установ, бібліографію, організувала б наукові конференції, семінари, допомагала б організувати літні курси української мови і т.д.

Русанівський: Якщо йдеться про асоціацію, то я хочу поставити два запитання. На якій науковій базі вона буде існувати і хто буде її фінансувати? Все те, що тут говорив товариш Бача, робить вже зараз Український комітет славістів. До речі, від наступного року розпочнуться і в Україні літні курси української мови для учителів і славістів з-за кордону. Існує Товариство зв’язку з українцями за кордоном, яке організує поїздки по Україні. Чи є потреба створювати ще якусь асоціацію? Я не бачу в цьому жодного сенсу.

Бача: Я постараюсь відповісти на поставлені питання: логічно було б, щоб центром асоціації, яку я згадав, була Україна, але вона може існувати і поза межами України. На мою думку, жодна з названих установ не виконує завдань, які б могла виконувати асоціація україністів. Я думаю, що якби таку асоціацію було засновано, то фінанси б знайшлися. Врешті-решт, їх треба не так вже багато: бюлетень можна видавати ротапринтом, причому один номер могли б підготувати і видати україністи однієї країни, другий – іншої. Все це справа домовленості.

Вервес: Я просто мушу деякі справи пояснити: товариш Бача не знає про роботу в Україні і преться в одкриті двері. В Україні існує Академія наук, яка об’єднує 57 інститутів, з того 7 гуманітарних, існує 9 університетів і 38 педінститутів. Видається кілька наукових журналів (перераховує), збірників, нещодавно видано бібліографічний покажчик у чотирьох томах, в Чехословаччині виходить журнал „Дукля”, отже, я не розумію, для чого треба створювати ще одну організацію і видавати якийсь там бюлетень. До речі, напередодні нашого від’їзду ми отримали з Пряшева листа з матеріалами про асоціацію за підписами чотирьох членів „підготовчого комітету”. На нього ми дамо відповідь окремо. В той же час в газ. „Нове життя” було опубліковано статтю, в якій наведено, що існує вже домовленість між радянськими і чехословацькими вченими про заснування такої асоціації. Я перепитав десятки наших вчених і ніхто нічого не знає.

Бача: Жодної такої статті і таких слів у „Новому житті” і в жодному іншому друкованому органі опубліковано не було.

Жидліцький: Наша зустріч справді належно не підготовлена, тому ми не розуміємо один одного. Нам треба організацію, яка б об’єднувала закордонних українців, тому що досі Україна приділяла цій ділянці дуже мало уваги.

Зілинський: Му дуже високо оцінюємо бібліографію, видану харківським видавництвом, але ж вона, як і інші радянські бібліографічні покажчики, подає лише літературу, видану в Україні і нема в ній жодного посилання на україністичні праці, видані за межами України.

Вервес: Ми ж не можемо друкувати інформативні матеріали антирадянського значення і пропагувати твори різних буржуазних націоналістів.

Моравець: Я вважаю зайвим вести дискусію в такому плані, тому відходжу з засідання.

Вервес: Нам, радянським представникам, тут теж нічого робити. Ми вважаємо, по крайній мірі нетактовним, що наші гостинні чехословацькі друзі запросили нас сюди для того, щоб вказувати нам наші недоліки. Ми теж залишаємо зал. Однак будемо раді привітати вас у нашому Києві, щоб домовитись про взаємну співпрацю і допомогу вам.

(Моравець, Вервес і Русанівський залишили зал)

Зілинський:  Мені дуже прикро, що ми не могли знайти спільну мову з радянськими товаришами, але кожний з вас, напевно, відчуває, що винуваті тут не ми.

В другій частині бесіди виступили товариші: Неврлий, Бача, Горбач,

З. Березовська та інші. Майже всі визнали потрібним заснувати міжнародну україністичну організацію. Була висловлена думка, що підготовчий комітет мав би і далі проводити роботу по заснування такої асоціації. Найближчим завданням підготовчого комітету мало б бути видання інформативного довідника про сучасний стан україністики в окремих країнах. З цією метою секретар підготовчого комітету Мушинка звернувся до присутніх надіслати йому відповідні матеріали.

В заключному слові О. Зілинський висловив переконання, що хоча зустріч не виконала мети, яку перед собою поставила, все ж таки вона була корисною і повчальною.

Товариш С. Русакієв подякував всім за участь.

Зустріч закінчена о 16.30.

Протокол записав М. Мушинка

Частина учасників семінару „Розвиток україністики в соціалістичних країнах”. Перший ряд: М. Мушинка, О. Зілинський. Другий ряд: І. Среманяк, С. Гапак, П. Маркович. Третій ряд: П. Мурашко, В. Жидліцький, А. Пестременко

Фрагмент „Протоколу”

Теги: україніст, МАУ

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати