Документи свідчать... (15)

З архіву Миколи Мушинки

Денис Зубрицький
Денис Зубрицький

Два листи Дениса Зубрицького до Івана Панькевича

Ім’я Дениса Зубрицького (1895-1949) сьогодні відоме лише у вузькому колі дослідників закарпатоукраїнської культури міжвоєнного періоду. Та й за життя він не був у центрі уваги громадськості, оскільки, будучи греко-католицьким священиком, більшість часу присвячував педагогічній роботі – як учитель та директор Руської горожанської школи в Пряшеві. Численні свої статті та літературні твори підписував псевдонімом Торисин та різними криптонімами. При  тому йдеться про визначного представника «народовецької», тобто української орієнтації пряшівських русинів, який, незважаючи на те, що писав і публікував свої твори так званим «язичієм», орієнтувався на загальноукраїнську мову і культуру. До найвизначніших його літературних творів належать: «Наш Духнович» (1923), «Александер Павлович» (1925), «Християнська наука для дітей народних шкіл» (1925), «Образи із жизні Спасителя» (1934) тощо. Більшість цих книжок він видав у Пряшеві власним коштом. Був і непересічним малярем.

Денис Зубрицький народився 20 червня 1895 року в с. Дячів Сабинівського округу в сім’ї священика, однак від чотирьох років виростав з батьками спочатку в с. Порач (1891-1894), пізніше в с. Тельґарт (1894-1913). Після закінчення Пряшівської угорської гімназії (іншої в Пряшеві не було) він тут же поступив у Греко-католицьку богословську семінарію, а в 1918 р. став співзасновником Руської Народної Ради в Старій Любовні, яка вперше проголосила принцип приєднання «Угорської Русі» (включно з русинами Пряшівської єпархії) до Української Народної Республіки. Короткий час (1919) працював у Цивільній управі Підкарпатської Русі в Ужгороді.

У 1921 р. д-р Зубрицький став співзасновником Греко-католицької руської горожанської школи в Пряшеві, де йому довелося працювати на різних посадах та викладати різні предмети.

У 1924 р. він прийняв сан священика з рук єпископа Діонізія Нярадія. Через велику завантаженість вищу освіту не закінчив ні на юридичному факультеті в Кошицях, ні на філософських факультетах Карлового та Українського вільного університетів у Празі.

У 1920-1921 рр. Д. Зубрицький був редактором пряшівської газети „Русская молодежь”, а в 1924 р. співзасновником та редактором тижневика „Русское слово”, що виходив у Пряшеві до 1938 р. і був найпопулярнішою газетою у Пряшівщини. „Головні” та відповідальні редактори газети часто мінялися, однак „чорну” редакторську роботу в газеті майже весь час виконував „головний співробітник” Денис Зубрицький, ім’я якого не завжди значилося в газеті.

Мову газети він намагався наблизити до народнорозмовної мови населення, тому до «русского языка», яким газета друкувалася, залучав місцеву лексику, за що його часто критикували москвофіли. На їх критику Д. Зубрицький відповідав: „Не говорте мні, что мой язык іспорченый, что лем ваш язык русскій, а мой ніт. Дайте мені покой: вы говорте и пиште по-вашому, а я буду говорити и писати, як писал наш Духнович” (Р.С. 1924, ч. 15).

На сторінках „Русского слова” він друкував статті про Шевченка, Франка, Стефаника разом із зразками їх творів. Боровся за єдність русинів Підкарпатської Русі і Пряшівщини: „Мы русины от Попрада аж до Тисы лем єден народ. Мы єден народ был і в прошлых столітях, мы єден народ і днесь, єдна маєт быти наша народна душа, народноє воззреніє, культурне стремленіє” (РС 1925, ч. 9, ст. 1).

В політичному огляді Д. Зубрицький був пристрасним противником більшовизму і комунізму. „Комунизмус єсть страшноє стыдноє стремленіє, ибо из человіка сділаєт скота, звіря, бездушную машину. От комунизму сохрани нас, Господи! Из комунизма выросли большевики, анархисты, чрезвычайки, тероризм” (РС 1925, ч. 4, ст. 4-5).

Від самого початку діяльності на Пряшівщині Д. Зубрицький співпрацював з Іваном Панькевичем (1887-1958) – мовним референтом Шкільного реферату Цивільної управи Підкарпатської Русі; від 1924 року – учителем Руської гімназії в Ужгороді. Під його впливом Д. Зубрицький перейшов на українські позиції в національному питанні, а в своїй педагогічній роботі користувався його шкільними підручниками, писаними „панькевичівкою”, тобто українською мовою з етимологічним правописом. Д. Зубрицький брав  участь у діалектологічних експедиціях І. Панькевича на Пряшівщині і часто друкувався в його часописах, переважно у „Підкарпатській Русі”. До збирацької роботи він залучав і своїх учнів. З ініціативи І. Панькевича Д. Зубрицький разом з І. Невицькою та Е. Бігарієм заснував у Пряшеві Товариство „Просвіта”, як філію ужгородської „Просвіти” – з друкованим органом „Слово народа”.

Учнями Д. Зубрицького у Пряшівській горожанській школі були майбутні діячі української культури на Пряшівщині: Федір Лазорик, Йосиф Сопко, Андрій Кусько, Микола Рішко, Михайло Поповець, Іван Масиця та багато інших.

В архіві Івана Панькевича (який зараз є моєю власністю) зберігається тринадцять листів Д. Зубрицького до нього з 1925-го по 1930 рік. Нижче друкуємо два з цих листів, як наочне свідчення про інтенсивні зв’язки між Ужгородом і Пряшевом. Та ці листи цікаві ще з іншого аспекту. У Словаччині (та й на Закарпатській Україні) закоренилася думка, що в Українському вільному університеті в Празі вчилися виключно політичні емігранти з України, а „закарпатці” оминали його, не вважаючи себе українцями. Д. Зубрицький, колишній студент цього університету, заперечує цю думку.

Знаючи, що серед викладачів УВУ ім’я І. Панькевича користується значним авторитетом, він просить його посприяти його поновленню в УВУ. Він не вимагає ніяких пільг чи протекції, а хоче лише,  щоб визнали його іспити, складені раніше в інших вузах Чехословаччини. В одному з наступних листів Д. Зубрицький дякує І. Панькевичу за посередництво.

            Чимало уваги в цих листах відведено допомозі Д. Зубрицького при написанні діалектологічних праць І. Панькевича, переважно щодо говірок Пряшівщини.  В процесі листування вони стали близькими друзями, про що свідчить характер листів. У перших листах Д. Зубрицький звертається до свого адресата на „ви” - у подальших на „ти”. Де знаходяться відповіді І. Панькевича на ці листи, я поки що не знаю.

Після 1939 р. клерофашистський уряд Словацької республіки поставив перед Греко-католицьку руську горожанську школу, директором якої був Д. Зубрицький, ультиматум: Якщо школа до 1 вересня 1940 року не змінить мову навчання з руської на словацьку, уряд припинить їй будь-яку дотацію. Директор, щоб зберегти школу, змушений був прийняти цей ультиматум, однак добився узаконення в школі „карпаторуського язика” як другої мови навчання, головним чином, для навчання рідної мови та греко-католицької релігії.

До 1945 р. він залишився директором Греко-католицької горожанської школи в Пряшеві. Все це він детально описав у „Хроніці Руської греко-католицької школи”, рукопис якої зберігається в дирекції З’єднаної школи ім. Тараса Шевченка в Пряшеві. „Хроніку” я використовував у книзі „70 років Української (руської) гімназії в Пряшеві” (Пряшів, 2006, ст. 24-25).

7-го березня 1945 р. Греко-католицьку горожанську школу було перейменовано на Государственную русскую гражданскую школу. Весь її п’ятичленний педагогічний колектив на чолі з директором Д. Зубрицьким вищі органи звинуватили в колаборації з клерофашистським  урядом Словаччини і звільнили з роботи. Протягом 1945-1945 навчального року всі учителі були реабілітовані й повернулися у свою школу. Д. Зубрицького влада направила викладати російську мову у Словацьку педагогічну школу (препарандію) у Пряшеві. Для своїх студентів він у 1946 р. на власні кошти видав хрестоматію російської мови і літератури „Русское чтение – Ruská čitanka, якою користувалися й інші школи, включаючи Російську гімназію.

Після комуністичного державного перевороту в лютому 1948 р. Д. Зубрицького було відправлено на пенсію. Він помер 15 квітня 1949 р. і був похований на головному пряшівському цвинтарі, неподалік від могил сестер василіянок.                                                                 

М. Мушинка

 

Лист 1[1]                                                                                           

                                                                                            Пряшов. 23. І. 1926.

Глубокоповаженый Пане Докторе!

С подібною выговоркою оправдаюся и я. Робота, робота и знова робота, ну и житє-бытє-клопоты. От и причины, прочто мовчав так        довго на Ваше – про мене так цінне письмо.

Щиро дякую Вам, що Вы и серед премногої  работы мали часу мені написати чотиресторонный лист.

Мні мило памятати на Ваше посіщенє у Пряшові. Дай Боже, щоб Вы ще більше раз завитали до нас!

Мы думали тепер на память Павловича устроити щось, но вычерпаны  силы и диференціи межи конзерватистами и молодыми опустили сію красну нагоду.

Праві тепер кореспондую с Выдавничею  секцією Просвіты [2]  про експозитуру на празник книг у Пряшеві [3]. Се буде перве демонстративне появленє Просвиты на Пряшовщині [4]. Бы дальше! Бы Товариству требало особливо возвати наших учителів, священиків, щоб ступили до Товариства. Но думаю, уж и до сего прійде.

„Александер Павлович” [5] межи либеральными народовцями симпатична книжочка  и „дасться читати”, а конзерватисты  ничого не говорять.

Я щиро благодарный Просвіті за оправленє правопису моєй студіи. У школах наших на жаль уживаємо ще по 50 %-ів великорусскій правопись и так не маю ще у Вашом правопісі досить практикум [6].

За Вашу обіцану и цінну рецензію навперед дуже дякую [7]. Я послідні 2 числа не достав ще газ. „Подк[арпатська] Русь”[8]. Будьте так любезні пореклямувати у администраціи коли праві там будете.

Як буду мати часу, тепер у фебруарю-марцю,  напишу Вам щось до газеты.

А тепер, Пане докторе, дуже прошу Вас, будьте мені на помочи – коли можете – в слідуючом ділі:

 Я маю 3 семестры на фильозофіи у Празі на ческом универзитеті [9] (одбор мой: руській язык [10]– фільозофія). Теперь на 4. семестерь лично пойду до Праги в первых днях фебруаря записатися на украинскій универзитет [11],  вразом бы  хотів там выклопотати щобы зачислили мені на основі горожанського шкільного диплома [12] педагогическій испыт (тут і далі підкреслення Д. З.) и щоб  студію „Александер Павлович” зачислили       як письменный  фаховый испыт. Також попробую зєднатися до точно ще нужных семестров на основі 8 теольогичных, 6 юридических (маю 3 испиты) семестрів и горожаньского шк[ільного] диплома.

Дуже бы сте мині улегчили клопотанє, колибы Вы мене, Пане Докторе, письменно запротежовали перед міродаючими украинскими универз[итетскими] професорами, котрых Вы бизовно лично познаєте.

(Межи прочим чув ємь споминати дакого Артемовича [13]).

Так думаю, чтобы Вы мені послали для сих професорів написаны                    карточки, ци письма, яки на ковертах бы были адресовані про дотичних                        професорів. И я бы при представленю їм передав сіи письма.Запротежуйте мене, що бым достиг выгоды, бо вже 30 років; мало запізднив с студіями.

Дуже, дуже вдячный буду Вам, Пане докторе.

Случайны Ваші порады найвдячнійше прийму у сей справі.

На исполненє сего мого прошеня просив бы Вас чім скорше, бо в первых дньох фебруару вже думаю ити.

Що мене на доповненя диплому побуждає, є то, що так видитєся – наша горожаньска школа и препарандія переміниться задля шк[ільної] реформи на гимназіум, и тогды доповненя горож[анської] шк[оли] диплома [14] бы и так жадали.

Будьте мені на поміч як можете!

И на перед дякую Вам за труд, на якій Вас прошу и шлю Вам щире поздоровліня и од моєй Пані.

Остаюся с глубочайшим почтенєм Вас щиро уважаючій

                                                                                          Діонизій Зубрицкий

Prešov,

Masaryková u. č. 8.                   



[1] В листах зберігаємо мову оригіналу, керуючись тодішньою вимовою окремих голосних.

[2] Видавнича секція товариства „Просвіта” в Ужгороді.

[3] Товариство „Просвіта” в Пряшеві було засновано 1930 року.

[4] Величава „Перша Руська народно-культурна виставка”  у Пряшеві відбулася влітку 1927 року. В її відкритті брала участь і чотирьохчленна делегація ужгородської „Просвіти” (І. Панькевич, В. Ґренджа-Донський, Ю. Ревай та П. Кукурудза). Д. Зубрицький відповідав за літературний відділ виставки, інстальований в будинку його горожанської школи. В художній експедиції (в будинку єпархії) Д. Зубрицький вперше виставив свої власні картини (поряд з творами Маньковича, Рожковича, Змія-Миклошика, Бокшая, О. Мандич та ін.). Виставка стала поштовхом до заснування Руського народного музею у Пряшеві.

[5] Зубрицький Д. Олександр Павлович: описаніе его житя и характеристика его поезії. – 1925.

[6] Йдеться про працю І. Панькевича „Граматика руського язика для молодших кляс школ середних и горожаньских” – Мукачево, 1922.

[7] Рецензію було опубліковано в ж. „Підкарпатська Русь” (1925, № 10, с. 167-168).

[8] „Подкарпатска Русь” – науково-популярний квартальний, що виходив в Ужгороді під редакцією І. Панькевича (1923-26), пізніше – П. Яцка та А. Штефана (1926-1936).

[9] Карлів університет.

[10] Російська мова.

[11]  Український вільний університет.

[12] Диплом про кваліфікацію учителя горожанських (mešťanských) шкіл.

[13] Артемович Агенор (1879-1935) – український мовознавець, професор класичної філології в УВУ.

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроєкти
05 жовтня 2012р.

Теги: Зубрицький, русин, Пряшів

Коментарі

Костянтин Куцов 2012-10-05 / 22:04:44
"Через велику завантаженість вищу освіту не закінчив ні на юридичному факультеті в Кошицях" Пане Миколо, якщо Ви маєте на увазі правничу академію у Кошицях (ту котру закінчував Петро Сова) то вона давала лише середньо-спеціальну (аж-ніяк не вищу) освіту. Так само, як до прикладу, Мукачівська торговельна академія

Музей української культури вже 60 років є перлиною міста Свидник у Словаччині
/ 22У Пряшеві за участі Глави УГКЦ відбулася архиєрейська хіротонія та інтронізація Глави Словацької греко-католицької церкви
/ 5Архиєпископом і митрополитом Пряшівським іменовано ігумена Святоуспенської Унівської лаври УГКЦ
На Пряшівщині втридцятьдруге пройшли туристично стежками будителя Олександра Павловича
Свято "перогів" пройшло у музеї української культури у Свиднику
Пласт відзначив 95-ту річницю перших гуртків на Пряшівщині таборуванням
Український народний хор із Кошиць завершив цикл різдвяних концертів
Через проблеми з фінансуванням у Пряшеві можуть закрити клас для українських дітей в місцевому дитсадку
Після річної перерви у Кошицях у рамках Днів України відбувся концерт хору "Карпати"
Табір "Карпати-2022" у Словаччині знов приніс дітям і молоді багато знань і забави
Музей української культури у Свиднику запрошує на "рекордні" та антивоєнні "Вишиті обійми"
У музеї української культури у Свиднику пройде День народних традицій зі змаганням у приготуванні вареників
У таборі Пласту "Карпати 2021" у Словаччині знов зустрілася майже сотня дітей і молоді
/ 2Микола Мушинка. Боротьба за "минуле"
/ 1Миколу Мушинку з Пряшівщини нагороджено найвищим орденом України
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
/ 1На Пряшівщині на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача
Ювілей визначного україніста. До 90-ліття Михайла Романа з Пряшівщини
/ 1Перший лемко, творчість якого визнали в Європейському Союзі
/ 335 років відзначає хор "Карпати" у Кошицях
У Кошицях вітали з ювілеєм Левка Довговича
/ 3Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
/ 2Зеленський зустрівся з українською громадою Словаччини
Українці Словаччини зберуться на День народних традицій та "Пероги-2020"
У Кошицях молодь знову зустрілася на ювілейному 25-му літньому таборі "Карпати 2020"
» Всі записи