Митний генерал, який розбудовує Закарпаття

БУДЕ КІННИЙ ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ КОРДОН

— Валерію Івановичу, починали ви на Рахівській митниці. Нині вже й не всі пам'ятають, що така була...

— Її вдруге створили в 1992 році, бо ще з 1946-го діяла як пост Чопської митниці. Проіснувала 4 роки — після розпаду СРСР по всьому периметру держави як гриби повиростали митниці. Але вдосконалювалися законодавство, організаційна структура, а штати були чималі, грошей не вистачало і митниця стала постом "Рахів", який зараз належить до Виноградівської митниці.

— Ви працювали на різних кордонах - угорському, румунському, словацькому. Вони чимось різняться?

— Різна специфіка. На румунському кордоні на території Закарпаття — обмежена зовнішньоекономічна співпраця з Україною. Переважають контакти на рівні громадян, адже 46 тисяч українців проживає на території Румунії, 40
тисяч румунів у нас. І у пунктах пропуску доводиться мати справу .не так з вантажами, як з людськими проблемами. З Угорщиною та Словаччиною навпаки, більше йдеться про товарообіг, економічні зв'язки.

Ніяких безпосередніх контактів Закарпаття не має ще з однією сусідньою державою — Польщею. Тому зараз виношується ідея відкриття хоч одного пункту пропуску на території Закарпаття — Волосате — Лубня. Планується, що він буде туристичним — перетинати можна буде на велосипедах, пішки і на конях. Я поки що не знаю на Україні жодного "кінного" пункту пропуску через кордон. Польська сторона довго зволікала з відкриттям ПП, мовляв, це заповідна зона, але такий пункт об'єктивно необхідний. За нашими підрахунками на будівництво потрібно близько 2,3 млн. грн.

— З колегами-митнинами з яких держав працювалося найкомфортніше?

— З румунами спочатку було дуже важко працювати — на контакт не йшли, все під жорстким контролем Бухареста. Але коли відкрили пункти пропуску у Рахові і Тересві, ми постійно зустрічалися на лінії митного і прикордонного контролю, спілкувалися, розповідали про себе, розпитували. Коли ж відзначали 50-річчя Рахівської митниці, сам
уповноважений з прикордонних питань Румунії був присутній на нашому урочистому зібранні. Потім ще приїздив начальник митниці з Сігета і вже почалася нормальна співпраця.

Добре, що керівництво Держмитслужби підтримує митниці Закарпаття у розвитку контактів з митниками сусідніх держав. Не кожна область має такі зв'язки, наприклад, коли я працював начальником Чопської митниці, з угорським колегою ми завжди зустрічалися, обговорювали проблеми, контактували й працівники кожної зміни. Були у нас і товариські футбольні матчі, зокрема, на День митника. Навіть дружили сім'ями.

СЛОВАКІВ ПІДІГНАЛИ, А МИ ПРИЛАШТОВУЄМОСЬ

— Останнім часом на переговорах зі Словаччиною активно дискутується, що потрібно проводити спільний митний та прикордонний контроль. Це ж питання стало каменем спотикання і на засіданні міжурядової українсько-угорської комісії - угорці навідріз відмовились проводити огляди спільно. Наскільки, на ваш погляд, це доцільно?

— Це у нас вже було і нині позитивно вплинуло б скорочення часу для оформлення вантажів, транспортних засобів і громадян. Але нині наші сусіди в ЄС і там вже інша політика. Коли їм вигідно — йдуть назустоіч нашим ініціативам, а де не вигідно — кажуть, Брюссель не дозволяє. Скільки можна було б зекономити коштів тільки на розбудові митних пунктів! За ті кошти, які зараз Євросоюз виділив Словаччині, можна було б зробити і їхню
сторону, і нашу на ПП "Ужгород-Вишнє Німецьке", адже пункт пропуску мав би розбудовуватися одночасно з двох боків. Якби ми разом почали реконструкцію наступного року - було б краще, бо зараз робимо тимчасовий варіант, а наступного року, якщо втілюватимемо другу чергу, знову доведеться переробляти.

Зараз підготовлена документація реконструкції пункту пропуску "Ужгород-Вишнє Німецьке" і у нас, і у словаків на рівні проектних організацій її зістикували. Але Словаччина вступає у Шенгенсь-кий простір і її "прискорили" - зобов'язали до 15 червня закінчити реконструкцію своєї частини пункту. От і вийшло, що 10 смуг на словацькій
стороні впираються у наші дві.

Зазначу, що Єврокомісія вже переконалася, що кошти технічної допомоги ми вміємо ефективно використати — перший пілотний проект — реконструкцію пункту пропуску "Тиса" зробили за 18 місяців, освоїли 3 млн. євро. Торік у вересні почали роботи по ПП "Ужгород", у грудні цього року, згідно з меморандумом України та ЄС, будівництво має завершитись. З підрядником ми навіть домовились зробити все на 2 місяці раніше, щоб не будувати взимку.

БЕЗ ДОРОГИ ПУНКТ БУДЕ МЕРТВИМ

— Як же виходите з ситуації, яка склалася з реконструкцією ПП "Ужгород"?

— Розробили свою документацію і за рахунок коштів, які вишукуємо, робимо стик і вийдемо на 4 смуги для легкових машин і дві для вантажних. Вся реконструкція пункту пропуску розділена на 2 етапи: перший — будівництво вантажного терміналу (3 млн. євро) і друга — реконструкція існуючого пункту (5 млн. євро). На все вже виготовлено державну документацію, вона пройшла експертизу. Роботи йдуть за графіком, "вжв освоєно більше 600
тис. євро. На двоповерховій будівлі вантажного терміналу дах починають робити, практично завершено спорудження боксу поглибленого огляду транспортних вантажних засобів.

Проте може вийти так, що пункт пропуску зведемо, а експлуатувати не зможемо, бо нема під'їзної дороги. Спроектована вона з виходом на обТзну трасу навколо Ужгорода. Довжина - 1км 115 м. За попередніми розрахунками для будівництва треба біля 17 млн. гри.

— Приїздив на Закарпаття міністр транспорту Микола Рудьковський, йому пояснювали цю ситуацію з дорогою. Кажуть, нардеп-регіонал від області Едуард Матвійчун докладає титанічні зусилля для вирішення питання. А результат?

— Керівництво краю, Держмитслужби практично вичерпали всі свої можливості — область заплатила 265 тис. грн. за виготовлення технічної документації, готова заплатити за відведення земельної ділянки. Держмитслужба виділила майже 2 млн. грн. - побудували окрему електролінію, газопровід, виділені кошти на будівництво лінії сучасного оптоволоконного зв'язку. Держмитслужба виділила майже 7 млн. грн, на будівництво складів для конфіскованих товарів, авто, стоянку для затриманих машин. А щодо спорудження дороги, то була постанова Кабміну, де визначено фінансування, але 300 тис. грн. передбачено на 2008 рік, а 10 млн. на 2010 рік, тоді як будівництво вантажного терміналу закінчуємо у цьому році. Як будемо виглядати на міжнародному рівні - Європа подарувала 3 млн. євро, ми їх освоїли, а вантажний термінал не працює? До того ж, це ставить під загрозу виділення 5 млн. євро на другу чергу реконструкції.

Назбиралася ціла тека паперів - листування групи народних депутатів, звернення депутатів облради. Голова ОДА Олег Гаваші був з цього питання у прем'єра, доручення ходять по міністерствах і відомствах з уже третьою резолюцією першого віце-прем'єра Азарова "розглянути і вишукати джерело фінансування". А ті відповідають
- наприклад, Департамент доріг: оскільки це дорога до митниці, то хай вона і фінансує. Але митна служба не може робити за межами пункту пропуску — все, що можливо, і так зробили. Мінфін каже: ми згодні, але знайдіть від кого узяти, а вам додати. Словом, руху багато, а результату поки немає.

— У зв'язку з будівництвом дороги чи не буде проблем з перенесенням пам'ятника радянським воїнам поблизу кордону?

— Коли опрацьовували перший варіант реконструкції пункту пропуску, то дорога з вантажного терміналу мала виходити якраз до пам'ятника "Україна-визволителям". Але затвердили інший — з під'їзною дорогою, яка йде в другий бік. Це потрібно і для розмежування руху легкового та вантажного транспорту.

— Існує думка, що проблеми з дорогами і митницями вирішаться незабаром у зв'язку з необхідністю підготовки до "Євро 2012"...

— Очевидно, буде розроблена відповідна державна програма. На Закарпатті не заплановано проведення матчів, але через наші "ворота" проїздитиме пів-Європи, і не тільки на змагання, а й для будівництва об'єктів. Треба буде оперативно пропускати вантажі. Джерела фінансування програми підготовки до чемпіонату, думаю, будуть різні -
приватні, державні, закордонні інвестиції, кошти програм ЄС. Напевно, щось перепаде і для нашого краю.

ЯКА ДЕРЖАВА — ТАКА І МИТНИЦЯ

— Після "помаранчевої революції" було багато розмов про те, що треба міняти імідж митників, ставлення до них суспільства. Чи, на вашу думку, це відбулося?

— Я сподівався, що після "помаранчевої революції", як коли в тихе озеро кинеш камінь - круги йдуть по воді, так і з Майдану, круги підуть і дістануть аж нашого кордону і митниці. Але, як казав Ленін, не можна збудувати комунізм в окремо взятій державі, так і на митниці не може бути ідеальний лад, коли така ситуація в державі загалом. Митниця потрапила в цей вир і хоча навіть нормативними документами передбачено, що наша структура не повинна втягуватися в політику, але в суспільстві все так "закручено", що хочеш-не-хочеш результати або дії
окремих політиків відбиваються і на нашій роботі. Вважаю, начальнику митниці треба дати більше повноважень. Але підбирати керівників за моральними, професійними і людськими якостями. А не як зараз - за приналежність до партії, угрупування. Є професіонали, порядні люди у кожній галузі і в кожному регіоні, але вони бачать, що
немає соціального замовлення у суспільстві на таких керівників.

— Два роки тому, коли оголосили ліквідацію Карпатської митниці і створення Ужгородської, саме вам доручили цим займатися. Як з погляду нинішнього дня можете оцінити результати реформування?

— Висловлю виключно свою, суб'єктивну думку. З погляду керівництва Державної митної служби, створення регіональних митниць, а зараз їх 6 на всій території України, очевидно доцільне - для кращої координації, управління. Форма вже є, але зміст, механізм для одержання планованого результату, до кінця ще не відпрацьовано - в цьому недолік всієї реорганізації. На мій погляд, якщо створювати регіональну митницю, то Закарпаття - область невелика і, можливо, регіональну тут створювати не варто, але у нас три великі митниці зі своєю історією, традиціями, напрацюваннями, тому механічне підведення їх під Львівську регіональну митницю не зовсім, розумію. По-живому різати не можна. Також іноді відбувається дублювання. Наприклад, прийшла перевірка з
Львівської регіональної митниці, а потім з цього ж питання перевіряє Державна митна служба чи навпаки.

Крім того, останнім часом пішла якась така "мода" — якщо вивчають якесь питання, то спочатку збирають чутки, а потім ідуть на митницю і навіть начальника про це не повідомлять. Або акт перевірки роблять під замовлення, не спілкуючись з керівництвом, не дають можливості нічого пояснити, заперечити. Мали б узагальнювати досвід, виявити позитиви і негативи, надати допомогу.

З БУДІВНИЦТВОМ — УСЕ ЖИТТЯ

— Ви керували реконструкцією пункту пропуску "Тиса", зараз розбудовуєте другі найбільші "західні ворота" України. Таланить на будівництво?

— Ніяк чи то воно від мене не відчепиться, чи я від нього. У комсомолі працював - здійснювали шефство над шахтами Донбасу, за нами була закріплена Мінусінська шахта Ворошиловградської (нині Луганської) області - скеровували туди загони. В Ужгороді будували Палац піонерів, інші об'єкти, а я був другим секретарем обкому
комсомолу і вів усі виробничі напрямки. Потім працював заступником голови райвиконкому у Рахові - у кожному селі будували восьмирічну школу, баню, ФАП, соціальні об'єкти. Після Чорнобильської трагедії - в селі Забуяння побудували 30 будиночків для переселенців. Прийшов на Рахівську митницю - дві гори, посередині Тиса, але знайшли місце, відновили митницю, побудували типовий пункт пропуску на залізничному вокзалі.

У Чопі митниця орендувала крило вокзалу, її підрозділи були розміщені в радіусі 15 км. Викупили готель "Україна", зібрали всіх разом, це дало можливість краще організувати роботу. Відтак почали займатися "Тисою" - двічі в Брюссель на тендер я літав поки його не виграла українська фірма. Згодом перевели мене на Карпатську
регіональну митницю. Довелося "будувати" Ужгородську митницю як структуру. Тепер ось знову будую у буквальному розумінні.

— За митними і будівельними справами вистачає часу на сім'ю?

— Часто маю відчуття незадоволення від виконаної роботи — чи за день, чи за рік. Мабуть, це здорове відчуття — хотілося б більшого, але розумієш, що не все залежить тільки від тебе. І сім'ї стараюся приділяти увагу, бо колись мало цим займався — все життя на таких роботах був та й тоді було "не прийнято" зважати більше на родину. У мене культ роботи — і вдома до цього звикли. Але тепер бачу, що це не правильно, тому намагаюся приділити увагу дружині, синам допомогти міцніше стати на ноги, тішуся чудовій онучці. Це найнадійніші і найближчі люди.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати