Михайло Кічковський: «Родинне вогнище – то велике щастя»

Михайло Кічковський у політичному житті краю одна з ключових фігур. Уже не перше десятиліття трудиться на відповідальних посадах в органах влади. Його роль у суспільно-політичному житті Закарпаття та України важко переоцінити. Він зробив вагомий вклад у зміцнення та розширення міжнародних зв’язків нашого краю як економічних, так і культурно-мистецьких. Мудрий керівник, професіонал своєї справи, патріот Батьківщини, усе своє свідоме життя працює на благо і славу Закарпаття. Але за, на перший погляд, за твердим і непорушним характером керівника проглядається тонка і вразлива поетична душа справжнього романтика.

Михайло Кічковський: «Родинне вогнище – то велике щастя»

Народився Михайло Михайлович на Великдень. Тому цей рік для нього особливий, бо за все його життя день народження співпав із найбільшим святом християн вдруге.

У неділю Михайлові Михайловичу виповнилося 65 років. З цієї нагоди наше інтерв’ю з ним.

 

Біографічна довідка

Михайло Кічковський народився 15 квітня 1947 року в селі Верхнє Студене Міжгірського району. Закінчив Львівський ордена Леніна державний університет ім. І.Франка за спеціальністю «журналістика». Заслужений журналіст України, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня,  відзнакою «За розвиток Єврорегіону».

Свою трудову діяльність розпочав у редакції Міжгірської районної газети. Працював на посадах: заступника голови колгоспу у селі Репинне Міжгірського району, редактором Виноградівської районної газети, керівника пресцентру Закарпатської облдержадміністрації, помічника та радника голови Закарпатської обласної ради та облдержадміністрації, помічника-консультанта народного депутата України. Обирався депутатом Міжгірської та Виноградівської районної рад. 

М.Кічковський один із ініціаторів створення Міжнародної асоціації «Карпатський Єврорегіон», що плідно працює вже майже 20 років, обирався головою Ради асоціації. Неодноразово представляв Закарпаття як член делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи на міжнародних наукових конференціях та інших форумах у Франції, Швеції, Італії, Угорщині й інших країнах, де активно виступав із доповідями на різну тематику.

З 2006 по 2010 рік був головою Закарпатської обласної ради. Нині М.Кічковський – голова постійної комісії Закарпатської обласної ради з питань транскордонного співробітництва.

  Ваше  дитинство і юність пройшли на Міжгірщині у важкі повоєнні роки. Які спогади у Вас залишилися про гірське село в долонях гір,  про батьків?

– Спогади про нього, як про  матір – добру, турботливу. Слава Богу, на мою долю випало багато далеких і близьких доріг, але  немає для мене  милішого куточка, де б у будь-яку пору року так мелодійно звучала поезія ранків, а чи вечорів, як у нашому Студеному. Я і сьогодні, як у дитинстві,  чую тихесеньке дихання дерев довкола батьківської оселі, дзюркіт швидкоплинної річечки, через місточок якої ходив за водою до криниці, що під берегом.

Згадую часто і в снах бачу батька та матір молодими. Надто швидко зів’яла їх врода. Нивку долі, як і більшість горян, тяжко  орали, зате журба легко орала їхні чола. Казати, що тяжко працювали, перебивалися з хліба на воду – це як нічого не сказати. Бо так жила більшість горян. Їх доля була особливою, я сказав би драматичною. Моєму батькові довелося пережити тяжку війну. А що творилося у перші повоєнні роки? Нове життя утверджувалося безжалісно, кришачи людські долі, як шкаралущу. І, ми, діти, це бачили, разом з дорослими переживали. І по нині не можу забути, як дід Іван «загримів» аж  десь на Соловки за те, що змолов мішок вівса для багатодітної сім»ї, не здавши визначеної норми зерна для держави. Батько опинився на шахтах Донбасу.  А у бабки, в хаті якої ми жили, та мамки на руках шестеро душ – шестеро маленьких діток. А на господарстві – одна корівка, двоє козенят, худе поросятко та кілька курей. Ось так і жили. Багатьох зломила  непосильна ноша. А батьки вистояли, дожили в мирі і злагоді до 80 років. Бо  йшли в житті поруч і в погідний день, і в сльоту, міцно тримаючись за руки…

Лише з роками стало легше. Причому суттєво, бо слава Богу, повернувся батько, дід.  Змінилася  ситуація в державі та селі. Було навчання у школі, яку я так любив. Були вчителі, справжні вчителі, які згодом повторилися у багатьох своїх учнях. Була бібліотека і її завідуюча, котра  з району привозила нову літературу для найактивніших читачів, серед яких був і я. 

Романтика села. Навіть і при негараздах, труднощах, вона своїх принад не втрачає.  Але кожна епоха надає їй свого неповторного шарму. Чим ще були пам’ятні роки Вашого дитинства, ранньої юності?

– Студене хоч і далеко в горах, але від світу не відірване. Жило село не лише своїми проблемами, але й загальнодержавними. Їхали хлопці добровільно-примусово на шахти Донбасу. Правді бути, багатьом там пощастило, знайшли свою долю, утвердилися у житті. Для декого там була справжня каторга…

На очах мого покоління відбулося становлення колгоспу. Там теж була своя романтика, свої плюси і мінуси теж. Як ми заздрили першим трактористам!  Та життя є життя. Людина завжди може знайти у ньому і зорі, і болото. Кажу це тому, що не одні починання оберталися злом. І в державі, і в селі. Та це вже тема для іншої розмови.

Моє дитинство і рання юність – це і всенародний рух за освоєння цілинних і перелогових земель. Хлопці із Студеного, в тому числі мій дядько Олекса, теж проклали свою борозну у безкраїх степах Казахстану.

А про перші супутники Землі на борту із собаками Білкою та Стрілкою, першого космонавта Юрія Гагаріна – що й казати! У селі тоді не один мій ровесник мріяв про космос.

Отак ми жили і зростали – між квітами і жорнами – у красі, романтиці і в труднощах перших повоєнних десятиліть.

Ви закінчили Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка за спеціальністю «журналістика». Коли і як зявилося  бажання стати журналістом?

– У школі, коли почав читати районку. Там йшлося про людей, про події з інших сіл району. З нашого чомусь рідше. Батько якось сказав: «Диви, які репинці мудрі: рипнули двері, а вони вже у новинку пишуть. А ми що – з плота ламані?» От, нікому нічого не кажучи, я   написав замітку про нашу листоношу. Її  надрукували. Отак все і почалося.

Та найбільшу роль у моєму житті щодо  вибору професії зіграв мій учитель, тоді вже доволі знаний у письменницьких колах як здібний поет, Олекса Янчик. Про цю людину міг би розповідати і розповідати. Життєрадісний, щирий, товариський. З його легкої руки  найперший мій вірш «Ранок»  згодом опублікував республіканський журнал «Піонерія».

Згадую добрим словом і тодішнього редактора районки Петра Брацюна, який після закінчення середньої школи запросив мене на роботу в газету.

– Найвища школа журналістики – це редакція, конкретне життя людей, їх колективів, вміння бачити і розуміти суспільні процеси, здатність аналізувати. А диплом можна здобути і навчаючись заочно, – сказав він. – Ми тобі дамо рекомендацію!

Так я і поступив на заочне відділення Львівського університету.

Михайле Михайловичу, Ви фаховий журналіст. Працювали у міжгірській, воловецькій районних газетах, радіожурналістиці. Під Вашим керівництвом наприкінці 80-х років минулого століття виноградівська районна газета стала однією з найкращих в Україні. Ви – член Національної спілки журналістів України, заслужений журналіст України. То ж як сталося, що на хліб насущний Ви упродовж багатьох десятиліть заробляли не журналістським пером?

– Не журналістським формально, а фактично таки журналістським. Бо на всіх тих ділянках роботи, де доводилося працювати у партійних структурах, органах  державної влади, місцевого самоврядування специфіка здобутої професії відігравала особливо важливу роль. Треба було вміти вивчити матеріал, узагальнити, систематизувати, побачити проблемні питання, шляхи їх вирішення. Інакше не могло бути. Зрештою, робота в апараті обласної державної адміністрації була для мене особливо важливою. Адже з нею пов’язані перші кроки розбудови Української незалежної держави. Попри багатьох важливих доручень мені доводилося внести свою частку у створення інформаційного простору Закарпаття, визначати і реалізовувати  принципи взаємодії ЗМІ різних форм власності, творчої, конструктивної співпраці владних структур із новою, демократичною пресою. В інформаційній сфері ці перетворення мали свої особливості, які не можна відчути пальцями, реалізувати по команді.

Я і зараз переконаний, що  для журналіста робота у владних структурах – прекрасна школа майстерності. Я це відчув на собі і неодноразово, переконався на прикладі тих багатьох колег, які теж пройшли цю школу. Мені здається, що  завдяки їм сьогодні суспільство рухається вперед, утверджується демократизм у суспільстві. Звичайно, на жаль, далеко не так, як цього хотілось би.  Тут багато причин: об’єктивних і суб’єктивних. 

Пане Михайле, Ви пройшли довгий трудовий шлях, працювали на відповідальних посадах. Зокрема з травня 2005 року до листопада 2010 року очолювали Закарпатську обласну раду, активно займається громадською діяльністю донині. Де і з  ким працювалося Вам найкраще і найплідніше?

Всі ділянки роботи були цікавими, бо пов’язані  з людьми, їх життям і проблемами як місцевими, так і загальнодержавними. Я і нині  до деталей  пам’ятаю опубліковані розповіді про прекрасних  людей,  критичні матеріали, за якими проводилося розслідування. Реакція влади була конкретною:  окремі байдужі до людських проблем керівники залишалися своїх посад. 

Свої плюси і мінуси мала робота в партійних органах. Тут я займався роботою первинних парторганізацій, райкомів та міськкомів партії, де  була насамперед потрібна об’єктивність і конструктивізм. Головною ділянкою була кадрова робота, де часто траплялися партійні працівники, які рішення центральних органів виконували як у тій приказці: «Скажи дурню молитися Богу, то він лоба розіб’є». А скільки  нерозумних кроків з власної ініціативи  приймалося на місцях. Хоча я щиро переконаний, що так огульно оцінювати ті часи в розвитку суспільства і краю, як це робить дехто, не можна. Хто знає, як наступні покоління ще будуть оцінювати наші з вами труди і дні.

Та все таки  робота в обласній раді була особливою, коли ти   відчуваєш  відповідальним себе за все, що діється в краї. За добрі справи, а ще більше за  вирішення наболілих економічних і  соціальних проблем. Міг би навести десятки прикладів прийняття депутатами продуманих і мудрих рішень з питань економіки, соціальної сфери, медицини, науки і культури, які приносили очікуваний результат, сприяли підвищенню ефективності господарювання, рівня життя людей. При цьому найголовнішим важелем  була тісна співпраця між облрадою і облдержадміністрацією, чіткість у виконанні своїх повноважень, а  не з»ясування відносин хто старший, хто головніший господар, як це було в більшості областей. Пригадую, як ми спільно провели виїзне засідання президії облради та колегії облдержадміністрації у Перечині за участю керівництва усіх  районів і міст області по аналізу роботи місцевої райради та адміністрації по роботі із зверненнями громадян. Місце вибрали невипадково. На той час саме з Перечина  в область поступало чи не найбільше скарг. Перед цим керінництво області, запрошені керівники усіх районів і міст області спільно провели прийом громадян у кожному населеному пункті району. Ось чому в підсумку і вийшла далеко не рядова, а  принципова  і вимоглива розмова про те, як органи місцевої влади  мають відповідати на запити людей Для багатьох вона стала повчальною, а прийняте рішення стало програмою дії для усіх.

 Спільно  розбиралися  ми і в   проблемах Солотвинського солерудника за участю керівників п’яти міністерств та ряду загальнодержавних відомств, Берегівського золоторудника, екологічних проблемах краю, працювали над підвищенням ролі місцевих органів влади та вдосконаленням їх діяльності.   У той період область за підсумками окремих кварталів та років в цілому за комплексом посідала 3–7 місця серед 27 адміністративно-територіальних одиниць України. У  Закарпатті здавалася в експлуатацію кожна 5–6 школа в державі, вкладалися максимальні кошти в розвиток медицини тощо. Треба сказати відверто, і словом, і ділом ми відчували суттєву допомогу у вирішенні всіх питань від нашого земляка, тодішнього Глави Секретаріату Президента України  Віктора Балоги. Оце радувало і додавало снаги.

А щодо того, з ким працювалося найкраще, можу сказати одне – з усіма керівниками, колегами, підлеглими. Бо всі вони прагнули зробити щось важливе і корисне для краян. А з ким найплідніше – покаже час.

Як член делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи, а нещодавно ще й голова Ради «Карпатського Єврорегіону»,  ви прилучилися до прийняття важливих для багатьох європейських держав програм і рішень. Це вже за межами крайової, регіональної політики. Яке ваше ставлення до великої політики? Не шкодуєте, що теж причетні до неї?

Я ні за чим  у житті не шкодую. Пам’ятаю батькову мудру приповідку: «Що з воза впало, ото пропало!». Часом думаю, що міг багато чого зробити краще.

Разом з тим, намагався бути максимально чесним і відкритим у своїх діях і словах, з якими йшов до людей.   На різних рівнях доводилося брати участь у  масових крайових, загальнодержавних,  міжнародних заходах, які торкалися історії, сучасних проблем  нашого життя, якими б не були обставини, ситуації,  завжди відстоював інтереси держави, права громади, права громадян, часто пропонував  свої варіанти можливих вирішень. Вважаю своїм суттєвим вкладом у великій політиці прийняття з моєї ініціативи та за найактивнішої участі  Резолюції та Рекомендацій Конгресу Ради Європи з питань сталого розвитку Карпат.  Це – справді історичний документ для людей всього континенту. А скільки зусиль вимагало прийняття прапора Закарпаття, що стала справді знаковою подією.

Але якою б не була політика – в умовах Закарпаття вона виходить на міжнародні обшири.  Де на дипломатичних, ділових рівнях не все просто й прозоро. Надивившись усякого, переконуюсь, що недарма старі люди в Студеному застерігали молоді гарячі голови від політики.

Велика політика сьогодні для багатьох як овеча шкура для вовка. Одне говорять, а інше роблять. Бував, до прикладу, на засіданнях  Верховної Ради, слухав палкі промови  політиків про необхідність підвищення рівня життя людей, боротьбу з корупцією, захист державних інтересів, нищівну критику одні  одних,  потім бачив, як ці ж люди в перервах активно ф дружньо вирішували свої комерційні питання.

Не помилюся, коли скажу, що кожна людина на своєму місці   є політиком. Великим чи малим. І політику держави ми творимо разом. Від  усіх нас залежить, чи буде в Україні  так, щоб люди, як закликав Шевченко, обнялися, мов брати,  допомагали один одному,   були небайдужими до чужих проблем і радостей, до проблем свого краю і держави в цілому. Бо відсутність національної ідеї та гідності, звичка до обману і подвійної моралі, розбрату і міжусобиці між владою та опозицією, які постійно міняються місцями, може стати фатальною для нас усіх.

Якими правилами керуєтесь у своєму житті?  Які цінності сповідуєте?

– Як і всі християни. Мамка змалечку навчила мене десяти Божим заповідям. Як це  вдається мені і моєму поколінню сповідати їх, колись спробував викласти в одному із своїх віршів:

Пливуть літа високо, лебедино,

Наздоганяють вже і червень мій.

Що ти несеш в собі грядуща днино?

Яку ти, Боже, долю стелиш їй?

Скажи, скажи чи так іду, як маю

Іти, коли сплелися біль і зло

І хтось зловмисно терези хитає,

Аби добру і людям не везло.

 

Роки мої прожиті й пережиті,

Злітаймось до отецької оселі,

На сповідь, щоб їй душу всю відкрити,

Чим був донині у житті щасливим?

Я їй скажу—я, друзі,  завжди  з вами,

 Чим дорожу я з батьківської школи.

У завтра йду так, як ідуть  до храму—

І не зійду з дороги я ніколи!

 

Я друзів мав, сьогодні також маю,

Хтось звав до бою, хтось – іти в обхід,

А інший радив щоб незгоди краю

Не брав на плечі молодечих літ.

Я слухав їх, а в небі синім-синім

Десь червень-лебідь скрикнув за селом…

Ми сильні, друзі, як усі єдині,

Хай не торкне нас розбрату крило!

 

Нас вибрав час, не ми його обрали –

Цю істину приймаю, але ту,

Щоби наш край чужинці  ґвалтували

І не лиш край – ніколи не прийму!

То ж станьмо так – плече в плече з тобою,

Аби ніхто ніколи не посмів

Хрестами торгувати й сивиною,

А долями людей і поготів!

 

Це не секрет, що у Вашому творчому доробку є поетичні твори, прозові. Окремі з них Ви публікували і їх схвально сприйняли критика, читачі. А як буде з рештою?

– Колись мені Олекса Янчик радив: «Вірші пиши тоді, коли від радості чи гніву, любові чи ненависті спирає дух». Я добре засвоїв цей урок. Тепер, коли життя сприймається з вершини досвіду, прискіпливо перебираю, перечитую, знову й знову редагую написані у різні роки поетичні рядки. Не приховую, думаю дати їм життя в окремій збірці. А ще хотів би видати книжечку пісень, які на мої слова написали, а відтак і виконують  народні артисти України Павло Дворський, Степан Гіга та Петро Матій, заслужений артист України Олександр Садварі, композитор і співак Йосип Вайда та інші. До речі, дві з них у виконанні Павла Дворського стали кращими піснями року на міжнародних фестивалях сучасної пісні в 2006 та 2008 роках у Києві та Канаді.

Боргую і своєму селу. Маю чимало матеріалів про нього і людей, свої власні думки-роздуми про його долю вчорашню і теперішню…

Звичайно, Ви не байдужі до великої літератури і мистецтва, добре орієнтуєтесь у цих сферах суспільно-духовного  життя, нерідко берете участь у різних культурно-мистецьких акціях, всіляко підтримуєте їх. Хто із сучасних митців Закарпаття Вам близькі і чому?

– До речі, я тішуся тим, що особисто причетний до  розробки, прийняття і реалізації обласної програми підтримки видання книг закарпатських авторів. За останні роки в рамках цієї програми вийшли книги багатьох наших краян, які стали знаковими в загальнонаціональному літературному процесі, відзначені обласними і всеукраїнськими літературними преміями.

Відрадно, що в час мого головування в обласній раді започатковано проведення на Закарпатті унікального міжнародного фестивалю «Карпатська ватра» за участю поетів Закарпаття. Львівської, Іванофранківської, Чернівецької областей та інших регіонів України разом із побратимами – українськими поетами Словаччини, Польщі, Угорщини та Румунії.

А щодо сучасних майстрів художнього слова нашого краю, скажу, що вони достойно продовжують традиції В.Гренджі-Донського, Л.Дем’яна, І.Чендея, П.Скунця, В.Вовчка, Ю.Керекеша, Ю.Мейгеша та багатьох інших достойних співців Срібної Землі. Я маю на увазі П.Мідянку – цьогорічного лауреата Національної премії  ім. Т. Шевченка,  Д.Кешелю, В.Густі, В.Кухту, Г.Малик, С.Федаку, А.Дурунду, М.Дочинця, П.Ходанича,  Л.Повх та багатьох інших.   

Виділяти когось для мене було б просто некоректним, бо всі вони дуже талановиті, роботящі і справжні патріоти.

 – Над чим працюєте сьогодні і які Ваші плани на найближче майбутнє?

– Роботи вистачає. Було б снаги впоратися із наміченими планами і як депутату обласної ради, де очолюю постійну комісію по транскордонному співробітництву, і як делегату України в КМРВ Ради Європи. І, звичайно, хотілось би викласти на папері ті творчі задуми, до реалізації яких не доходили руки.

Намагаюся осмислити те, що було в моєму житті. Прагну аналізувати процеси, що відбувається, втрачені можливості і  зробити певні висновки.

Моє багатство – мої діти і внуки. Дочці і сину  я, на жаль, не зміг приділяти стільки уваги, як прагнув.  Це робила моя дружина Василина за двох. Та вони, дякувати Богові,  мудрі, працелюбні, цілеспрямовані, чесні, принципові.

Радію, коли у дітей і внуків є можливість допомагати мені в саду, який я дуже люблю, а дружині – у її хатніх клопотах.

Родинне вогнище – то справді велике щастя. Хотілося б аби воно всіх нас єднало, зігрівало, давало наснаги працювати і жити у мирі і любові.

Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн

17 квітня 2012р.

Теги: Кічковський

Коментарі

Микола 2012-04-25 / 08:15:43
То ж дайте людині відсвяткувати 65-літній ювілей без кривих слів

Пан Баклажан 2012-04-18 / 21:00:22
Пам"ятаю, що як вперше почув за Кічковського як VIP-фігуру, то здивувався, що він Заслужений журналіст України, причому газетяр. Захотів почитати щось з його творчого спадку, погуглив - і не знайшов нічого...

читач 2012-04-18 / 19:36:54
на фотках Мішко-бачі ще той фешак

Верховинець 2012-04-18 / 17:13:33
Ачий дідо ся зобрав у нардепи технічним кандидатом, бо що го так розписали.як писану тайстру.

Шугай 2012-04-18 / 14:23:05
...згоден з попереднім коментом: які герої - так і с(т)рана!

Аня 2012-04-18 / 09:15:00
Скільки пафосу, насправді звичайний конформіст, який вчасно приріс до корита, а про принципового і чесного сина-можна довго сміятися, всі знають про замяту дякуючи на той час посаді в раді, кримінальну справу, сьогодні чесні люди не живують в розкішних хоромах і не їздять на дорогих авто.

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
/ 1
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 7
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 5
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 23
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 30
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини