Режисер Тарас Химич про фільм, присвячений Закарпаттю 1919–1939 років

14 березня в Ужгороді відбулася прем’єра стрічки «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939» виробництва кіностудії Invert Pictures та Західноукраїнського центру історичних досліджень. Її покази вже пройшли у Львові, Івано-Франківську та Тернополі, викликавши схвальні відгуки глядацької аудиторії (закарпатці влаштували його творцям справжню овацію). У перерві між презентаціями Тиждень поспілкувався з режисером фільму Тарасом Химичем, творчість якого якісно нова в українському кінематографі.

У. Т.: Почнімо, напевно, з особистого: що дало твоєму професійному становленню навчання в Америці?

– Під час мого навчання в коледжі в Міннесоті дуже часто відбувалися зустрічі студентів із викладачами. Останні пояснювали нам, які в кого проблеми із творчістю. Що тоді здивувало: мені сказали ніби в моїх роботах очевидними є психологічна проблема і певна закомплексованість. Відтоді я почав цілком змінюватися. Усе, що робив до того, було добрим, але обмеженим. Мені сказали, що потрібно розширити своє бачення зі звуженого сприйняття світу, розслабити думку, позбутися комплексів для того, щоб повністю розкрити себе. І відтоді в моїй творчості почалися зміни.

У. Т.: Чому після набуття досвіду дизайнерської роботи в США ти повернувся до України? Невже не хотілося продовжити творчу кар’єру за кордоном?  

– Саме перебування в Америці налаштувало мене повернутися до України. Якщо ти творча людина, то не повинен бути прив’язаний до обставин, життєвих негараздів чи якогось планування. Якби я пішов за мейнстримом, не був би митцем. Справжні художники мусять перебувати в постійному пошуку та розвитку. Оптимальним варіантом для мене в той час було повернутися до України і переосмислити свої творчі можливості, віднайти себе вдома. У США я мав перспективну роботу, але все-таки прийняв таке рішення. Україна розвивається, у той час як Сполучені Штати вже досить розвинені у всіх відношеннях. Це, до речі, те, про що мені казали американські викладачі: у своїй країні ти матимеш більше шансів реалізувати свої творчі задуми.

У. Т.: Ти починав свою творчість як художник, які маєш успіхи у цій сфері?

– Ще під час навчання в Україні я зі своїми однокурсниками організував кілька виставок картин, робив експозиції, деякі полотна навіть продавалися за кордон. Як художник вступив до американського коледжу. Але відтоді як спробував знімати на камеру (вперше в 1994 році), усе змінилося. Одразу відчув, що операторська робота спільно зі звуком та художньою творчістю в тривимірному просторі є цілісним мистецтвом, яке значно розширює творчі горизонти.    

У. Т.: У чому вбачаєш особливості кліпмейкерства в Україні, адже в тебе є досвід співпраці з багатьма вітчизняними гуртами?  

 – Мені важко говорити про якісь окремі формати. Кліп – це короткий фільм для мене. Я почав робити їх відразу після повернення до України. У мене була мрія зняти відео з вітчизняним гуртом. Тоді допомогли друзі, які теж зацікавилися цим, і ми створили концепцію кліпу до пісні «Зламані крила» гурту «Скрябін». Мені до душі робота в різних жанрах, зокрема й у кіно. Засадничі принципи кіновиробництва та кліпмейкерства схожі: ти мусиш тримати глядача в постійному напруженні й зацікавленості. Якщо у фільмі важливий рівень змісту, то в кліпі – рівень естетики. Останній більше схожий не на рекламу гурту, а на формат, який грається з асоціаціями, образами, імпровізаціями.

У. Т.: У чому полягає твій підхід до творення документального кіно?

– Окрім власне творчості дуже важлива структура. Це, зокрема, те, чого мене намагалися навчити в коледжі: опису речей та їх структуризації. У документалістиці має бути інформаційний дизайн: зведення різнорідної інформації докупи, для мене це основа основ. Документалістика – чудова можливість попрактикуватися з її систематизацією. Цікавим є поєднання творчих речей та інформаційного потоку, накладання одного на інше. Документальний фільм у моєму баченні має основу, наприклад історичну, на яку я можу накладати художню інтерпретацію. Ця основа якимось чином організовує та спонукає до пошуків, осмислення, формування художнього бачення. Документальне кіно не є популярним жанром, воно радше зорієнтоване на специфічно зацікавлену аудиторію. На відміну від масового кінопродукту рівень його насиченості спонукає до повторного перегляду.     

У. Т.: Сьогодні відбулася презентація твоєї нової документальної стрічки «Срібна Земля…». Що ти хотів донести до глядача, звернувшись до історичних подій на Закарпатті напередодні Другої світової війни?

– Така тема була для мене екзотичною. Про цю історію сам не знав, і коли почав робити кіно, був вражений подіями, які відбувалися на Закарпатті в той період. Ідеться про країну-фантом, яка раптово виникла і так само несподівано зникла з карти Європи. Під час роботи над фільмом я був наче іноземцем, який відкривав для себе новий куточок світу. На цьому маленькому клаптику землі в 1938–1939 роках спостерігалися надзвичайно інтенсивні та швидкі зміни, які було важко вкласти в одну канву і логічно описати. Саме це й спонукало мене до подальшого вивчення, щоб краще розібратися і представити події в доступній для глядача формі. Стрічка стала справжнім уроком того, як можна структурувати такий великий обсяг різножанрової інформації.

У фільмі є три лінії: перша – це суха беземоційна частина: набір фактів, начитаних диктором, який візуально підтверджується історичними джерелами; друга – жива, що складається зі свідчень очевидців та учасників історичних подій і створює ефект присутності під час розмови з людиною; третя – художня, спрямована на естетичне та емоційне сприйняття. Остання є більш асоціативною, не має стовідсоткового документального підтвердження, у ній значною мірою присутня художня інтерпретація історичних подій, однак вона допомагає відчути атмосферу того часу, побачити побут, одяг, поведінку людей, особливості їхньої мови. Ця своєрідна soft-версія перших двох частин полегшує сприйняття історії глядачем, який у цей час відпочиває перед новим потоком структурованої інформації. При цьому загострюється емоційне сприйняття стрічки. Фільм дає відчуття драматизму історії Срібної землі (поетична назва Закарпаття. – Ред.). 

У. Т.: У фільмі актори та історичні персонажі розмовляють аж шістьма мовами. Це претензія на політкоректність чи швидше історичні особливості Срібної землі?

– Радше останнє. Щоб відчути специфіку Закарпаття, потрібно ознайомитися з мовами, які були поширені серед його поліетнічного населення. У той час у Карпатській Україні проживали представники різних націй та народностей. У фільмі ми хотіли показати це, не протиставляючи одну націю іншій, а звернувшись до простого людського чинника. Мешканці одного села ходили до різних церков, але при цьому допомагали одне одному, найбільше цінувалося ставлення до роботи. Як на мене, це був би корисний приклад для сучасної України. У той період на Закарпатті міжетнічна ворожнеча була експортована ззовні режимами, які були одержимі ідеями територіальних захоплень.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У фільмі «Срібна земля…» йдеться про міжвоєнний період в історії Закарпаття, коли регіон входив до складу Чехословацької Республіки. У 1919–1939 роках у краї відбувалося національно-культурне відродження. Кульмінацією цих процесів стало постання в умовах постмюнхенської федеративної Чехо-Словаччини автономної Карпатської України. Після розпаду федерації Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і затвердив українські державні атрибути, однак жодна з країн світу не визнала проголошеної республіки, а сусідня Угорщина розпочала окупацію краю. Опір, який чинили оборонці Карпатської України, став першим у Центрально-Східній Європі збройним виступом проти планів гітлерівської коаліції. 

БІОГРАФІЧНА НОТА

Тарас Химич

Український художник, режисер, кліпмейкер.

Народився 1976 року у Львові. Навчався у Львівській академії мистецтв. У 2001-му отримав диплом бакалавра в Коледжі візуального мистецтва у Міннесоті (США). Працював незалежним дизайнером у США. 2001 року повернувся до України. Працює в галузі кліпмейкерства та документального кіно. У його творчому доробку понад 50 кліпів на пісні українських гуртів («Скрябін», «Тартак», «Гайдамаки», «ТНМК», «Фліт», «Мотор’ролла», «Сестри Тельнюк», Ot Vinta тощо). Зняв документальні стрічки, присвячені окремим сторінкам історії України ХХ століття: «У рамках долі – Історія 1-ї української дивізії УНА 1943–1945», «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939–1941», «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939».

Теги: Карпатська Україна, Химич

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати