Борис Петровський, тренер ГК "Карпати-УжНУ": "Претензій до дівчат у нас немає"

Але всіх прихильників тішить, що, попри всі труднощі, наша команда є однією з кращих. Хоч 16-17 травня на виїзді наші гандболістки програли команді «Податкова академія» (Ірпінь), але попереду в них були ще дві гри в рідних стінах: одну-виграли, другу, яка відбулася вчора — програли з рахунком 24:25. Шкода! Від поразки було боляче і фанам команди, і самим дівчатам. Вони плакали, бо до нічиєї'не вистачило одного гола, а до перемоги-двох.Попри все, хочемо підтримати наших дівчат: «Ви все одно - найкращі! Бо, незважаючи на фінансові труднощі, коли команда була на межі, ви грали і перемагали! Віримо у ваші майбутні перемоги!».

Сьогодні наша розмова з тренером Борисом ПЕТРОВСЬКИМ про життя-буття нашої «Карпати-УжНУ».

— Крім бронзових медалей, що ще могла дати ця перемога нашій гандбольнм команді?

— Ми б отримали право на участь у Єврокубках, а це для нас дуже престижно. Ну і тішив би сам факт, що ми — одна з кращих гандбольних команд України.

— Чи всі гандболістки є студентками УжНУ? — Не всі! Навчаються у нашому вузі Олена Шукаль, Тетяна Вєто-шкіна, Вікторія Шклярук і Марія Заболотна. Інші поєднують навчання зі спортом.

— А їм не важко і вчитися, й одночасно виступати?

— На перший погляд здається, що це непоєднувані речі, але наші дівчата якось умудряються і вчитися, й займатися спортом. І самі бачите, що в них виходить непогано. Якщо є велике бажання, то й результат буде позитивним.

— Чи існує обмеження віку у жіночому гандболі?

— Воно є в кожному виді спорту, але в гандболі все залежить від фізичних можливостей людини. У нас грають і старші гандболістки, а наймолодшій тепер 18 років.

— Як тренер, про кого з гандболісток можете сказати, що вона — найкраща?

— Я не хочу виділяти когось, бо гандбол - це командна гра, колективна. І тут реалізуватися має вся команда. Є, звичайно, в нас ганболістки стартового складу. Серед них — Наталя Скунзяк, Мар'яна Сускіда, Олена Шукаль, Ольга Попович, Тетяна Тригубо-ва, Надія Назаренко, Вікторія Шклярук, Тетяна Вєтошкіна, Ольга Коцурова, Олена Гурківська.

— Через великі фінансові проблеми зі спортивної мапи Закарпаття мало не зникли "Карпати-УжНУ". Яким є фінансове становище клубу зараз?

— Так, були у нас серйозні фінансові проблеми. Завдяки спонсорам і пересічним ужгородцям команда вижила. Велике спасибі ректору УжНУ Миколі Вегешу, який підтримує нас фінансово. Наразі у нас формується новий клуб, який буде стабільно стояти на ногах. Не хочу випереджати події, коли вже все буде організовано, тоді зможемо говорити про спонсорів і нового президента клубу.

— Відомо, що ректор УжНУ відмовляється бути президентом гандбольного клубу. Сказав, що йому більше імпонує посада віце-президента. Чи вже маєте достойну кандидатуру на його місце?

— Звичайно, є. Це — народний депутат України, імені поки що не розголошую. Хочу сказати: я можу говорити тільки про те, що стосується команди. А що стосується інфраструктури, то в цю сферу не хочу влазити...

— Борисе Анатолійовичу, як у вас складаються стосунки з вашими підопічними?

— Під час гри доводиться голосно кричати, але це не означає, що поганий настрій виноситься «за куліси». Ніякої агресії чи антипатії у нас, тренерів, до гандболісток немає. Це нормальна, звичайна для всіх нас робоча обстановка. Це тільки збоку здається, що все проходить на високих нотах, просто треба людину розбудити деколи, підказати їй, як краще вести гру.

— А чому так часто у команді змінюються головні тренери? В чому біда? — Одні залишають команду, бо вона не показує хороших результатів. Інші - шукають кращої долі з іншими клубами. Є, звичайно, і робочі моменти. Причини можуть бути різні.

— А як щодо комплектування самої команди? — Тепер склад клубу стабільний. Зрозуміло, що його треба оновлювати, ведеться селекційна робота. От як буде у нас нове керівництво, тоді й будемо підсилюватися. До речі, у команді грають чотири закарпатські спортсменки: Наталія Скунзяк, Вікторія Шклярук, Марія Заболотна і Тетяна Тригубова.

— А чи важко працювати з жінками? — Важко. Вони такі собі скорпіони в банці! В них своя психологія, емоції. Інколи під час гри спортсменки ними керуються, тоді їх треба зупинити, підказати, що можна суперника перемогти й розумом. Тренеру важко працювати, бо насамперед треба бути сильним і тонким психологом.

— Перед грою тренери та гандболістки вивчають стратегію свого супротивника? — Якщо маємо відеозаписи ігор наших супротивників, то, звичайно, проглядаємо і вивчаємо. Всі слабші і сильніші сторони пропрацьовуємо, розбираємо. Однак часто буває, що про суперників у нас повністю відсутня інформація...

— А що більш важливе: техніка чи гра розуму? — І те, й інше, бо виграє розумний, хитріший, сильніший. Я вважаю, що наша команда саме така. Як не крути, а ми мало не здобули бронзу чемпіонату України. За це треба подякувати насамперед самим дівчатам: їхній витримці, бажанню до перемоги, любові до своєї справи. Претензій до дівчат у нас немає. Ми — найбідніша команда в суперлізі. Покладаємося тільки на самих себе і на фортуну.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати