В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем (ФОТО)...
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської ...
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода (ФОТО)...
Апеляційний суд скасував виправдання суддею Софілканич упійманого на хабарі ...
Ужгородку, немовля якої померло від переохолодження викинутим в пакеті на вул...
Апеляційний суд залишив без зміни "запобіжку" шахраєві, що видурив $10,5 тис. у дружи...
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем (ФОТО)...
П'ятниця, 19 квітня 2024
Клара Балог: «Неможливо творити високе мистецтво без віри і любові»
"Минають роки. Час плине швидко. Але ім'я Клари Балог увійде в історію культури України, як ім'я людини, що в різні періоди існування нашої держави, завжди працювала заради великої ідеї відродження, розвитку і збереження для прийдешніх поколінь скарбів українського танцювального мистецтва. Танець – це те неповторне, що залишиться назавжди".
М.М.Вантух,
голова Національної хореографічної
спілки України, Герой України,
народний артист України,
лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка
Земля Закарпаття багата на талановиті особистості. Підтвердженням цього є життя і творчий шлях народної артистки України, Президентського стипендіата, володарки багатьох державних нагород Клари Федорівни Балог.
17-го липня їй виповнилося 83 роки, але вона і нині сповнена енергії, творчих задумів, бажання працювати на ниві хореографічного мистецтва.
Її життя і творчість нерозривно пов'язані з історією Державного заслуженого академічного Закарпатського народного хору. Молода випускниця музично-педагогічного училища свій творчий шлях у хореографії розпочала у 1945 році як артистка танцювальної групи новоствореного Закарпатського народного хору. Вже незабаром стала провідною солісткою хору, а у 1957 році отримала перше звання – "Заслужена артистка Української РСР". У 1960 році була відзначена орденом Трудового червоного прапора. Новий етап у її житті почався у 1959 році, коли її було призначено балетмейстером-постановником Заслуженого Закарпатського народного хору. Всього у її творчому доробку понад 40 авторських постановок. Серед них такі знані хореографічні твори, як "Вівчарі на полонині", "Шовкова косиця", "Червона калина", "Вас вітає Верховина", "Яроцька карічка", "Березнянка" та інші.
Клара Балог назавжди увіковічила себе в історії народної хореографії. І сьогодні вона як незмінний балетмейстер-постановник продовжує працювати над постановками нових концертних програм, танців та хореографічних композицій.
Клара Федорівна – автор багатьох статей з хореографії, що публікувались у пресі, а також двох збірок танців: "Райдуга" (1986) та "Танці Закарпаття" (1998). А у 2010 році світ побачила книжка відомого культуролога Василя Габорця "Жива легенда нашої культури" про життя і творчість Клари Балог.
– Вже понад півстоліття Ви, Кларо Федорівно, епіцентрі культурно-мистецького життя Закарпаття. Багато митців пройшли через Ваше життя, залишившись назавжди у Вашій пам'яті. Серед них Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Андрій Коцка, Адальберт Борецький – основоположники крайової школи малярства. Поділіться, будь ласка, спогадами про них.
– На жаль, вони вже відійшли у вічність, але про кожного з цих художників можна говорити нескінченно довго.Моє життя з самого дитинства проходило у мистецькому оточенні. Кожен із згаданих художників надихав мене на творчість.
– Ви їх теж... Принаймні двох. Знаю, що крім Адальберта Ерделі, Андрій Коцка також створив два Ваших портрети. Розкажіть, будь ласка про долю цих творів.
– Картина А.Коцки, на якій він зобразив мене, була написана у 1953 році минулого століття. Вона мала дуже великий успіх. Коцка казав, що мусить мене намалювати, і його картина має бути ліпша, ніж у Ерделі. Він мріяв, що коли-небуть його робота буде виставлена поряд із роботою Ерделі, щоб глядачі могли порівняти і визначити, чия робота краща. Мені би дуже хотілось, щоб мрія Коцки здійснилась. Але якось через багато років про цю картину дізнались у Києві. Свого часу його "Гуцулку" купила у Києві якась багата пані. Не знаю, що і як там було, але кілька років тому до мене приїжджали журналісти з Києва з каналу "К 1", власником якого, як кажуть, є відомий олігарх Фірташ. Вони приїхали на його прохання, як я зрозуміла, щоб цю картину знайти і, можливо, викупити. Їм це не вдалося. Мені відомо, що чи не востаннє це полотно у 1985 році експонувалось на персональній виставці А.Коцки у місті Требішов у Словаччині. Де нині ця робота, мені не відомо. Але вони знайшли інший мій портрет роботи Коцки, котрий донині зберігається у Закарпатському художньому музеї імені Йосипа Бокшая. Журналісти сфотографували мене біля цієї роботи. На тому все і скінчилося.
– Коли і як створював Ваш портрет Адальберт Ерделі.
– Коли Ерделі писав мій портрет, він був морально надломлений. Можливо, через те, що мав проблеми з радянською владою. Тоді його цькували у пресі, змушували писати картини на ідеологічну тематику, що було йому не по душі. У 50-ті роки йому було дуже тяжко як морально, так і матеріально. Я вже була артисткою Закарпатського народного хору, закінчила Ужгородське музично-педагогічне училище, коли Ерделі звернувся до мене, щоб я йому позувала. Йому потрібно було в повну силу продемонструвати свій талант. Я погодилася і сказала, що допоможу йому і буду позувати хоч день і ніч... Так воно і сталося. Ерделі довго працював над моїм портретом, робота тривала кілька місяців, було кількадесят сеансів по декілька годин. У результаті цей портрет був відібраний художньою радою з Києва для виставки у Москві, що відбулася 1951 року у Третьяковській галереї на Декаді української літератури та мистецтва. Тепер цей портрет зберігається у Національному українському художньому музеї у Києві.
– Коли і як у Вашому житті з'явився Адальберт Ерделі?
– Ерделі знав мене з самого народження, грався зі мною, я навіть у нього часто на колінах сиділа. У 1928 році Ерделі жив на набережній, у Чеській горожанській школі (нині Ужгородська лінгвістична гімназія імені Т.Г.Шевченка), на першому поверсі, де йому виділили житло як учителю малювання цієї школи. Він приїхав із Мукачева в Ужгород разом із моїм батьком Федором Керечанином, який працював у школі. Я народилася вже в Ужгороді. У цю школу, де працював батько, часто приходили Бокшай, Манайло, Коцка, Борецький та багато інших вже класиків крайової школи живопису. На третьому поверсі школи був великий рисувальний зал – чи не єдиний в Ужгороді на той час. Там іноді проводились і виставки творів художників міста. Це було у 30-х роках. Ерделі бував у нас дома, нерідко з нами й обідав. Ми з ним дружили. Він дуже любив, як моя мамка готувала. Після приїзду із Франції часто заходив до нас у гості.
– Кларо Федорівно, Ви добре знали Ерделі. Чи не склалось у Вас враження, що він боявся створювати сім'ю, боявся одружуватись? Саме до таких висновків приходиш, прочитавши щоденник Ерделі, опублікований уперше мистецтвознавцем Іваном Небесником у його книжці про художника.
– ....це, знаєте, могло би бути ... Але хіба що у радянський час, бо тоді він не був упевнений у майбутньому, відчував нужду. За Чеської Республіки Ерделі мався досить добре. Він з учительської сім'ї, і вони не були бідними... Можливо, коли робили переклад щоденника з угорської мови, щось не так зрозуміли, не точно переклали. Ерделі не виховувався і не народився для сімейного життя. Він вважав, як згадував Ернест Контратович, що якщо хочеш посвятити своє життя мистецтву, то не повинен створювати сім'ю, бо тоді втратиш незалежність як митець. Він міг би бути гарним актором. Його багата виразна міміка, поведінка, уміння з артистизмом розповідати цікаві історії, анекдоти вражали, захоплювали слухачів. Коли я йому позувала, він мене розважав. З ним ніколи не було нудно.
– Кларо Федорівно, Ви добре знали і Федора Манайла, довго працювали з ним. Яким він був?
– Федір Манайло – неперевершений знавець народного мистецтва. Він був членом художньої ради філармонії. Йому належать і перші кольорові афіші хору, виконані з великою любов'ю. Ф.Манайло став для мене найбільшим та найавторитетнішим наставником щодо знання фольклору, народних традицій, звичаїв і чи не найкращим народознавцем. А ще, він був великий фіґляр. Почуття гумору не полишало його до останніх днів його життя. Навіть важко хворий, він фіґлював. Мені це дуже подобалося. Пригадую 1945–1946 роки, коли організовувався хор. У нас тоді не було сценічних народних костюмів, і Ф.Манайло разом з Коцкою, як ковдоші з тайстрою, роз'їжджали районами – збирали оригінальні костюми, фотографували їх. Вони перші художники, які створювали ескізи костюмів, за якими потім вдягли учасників Закарпатського народного хору. Потім цю естафету перехопила Едіта Медвецька та інші митці Закарпаття. У костюмах Е. Медвецької виступають артисти і донині. Манайло і Коцка дуже любили фольклор нашого краю, його мистецтво. Вони майже ніколи не пропускали концертів хору, коли він виступав удома.
– Кому завдячуєте своїм успіхам?
– Все, чого я досягла, – це завдяки моїм учителям. Я вдячна Дезидерію Задору, відомому композитору, художникам Манайлу та Коцці. Вони дуже добре розуміли душу народну, його творчість. Нерідко вони підказували мені, якщо щось не так у моїх вокально-хореографічних постановках. Я дуже рада і горда тим, що працювала поряд з ними, робила одну з ними справу. Я теж, як вони, а нерідко й з ними, ходила і записувала фольклор – народні танці, танцювальні рухи, музику. Я рада, що наша робота збереглася і залишилася для нащадків. А це – полотна художників, костюми, створені за їхніми ескізами, мої хореографічні постановки.
– Хто був Вашим першим учителем з хореографії?
– Це була Аврелія Кремницька, артистка Празької опери. Вона жила у Празі, а коли повернулась до Ужгорода, то в готелі "Коруна" навчала дітей танців. Основи класичного танцю я освоїла на заняттях Галини Берьозової (учениця Валентини Ваганової, всесвітньо відомого ленінградського хореографа).
– Який період свого життя, Кларо Федорівно, вважаєте найщасливішим і найуспішнішим?
– Я жила і творила під впливом таких композиторів, як І.Мартон і Д.Задор. Вони вивчали фольклор, широко використовували його у своїй професійній діяльності, активно популяризуючи. Під керівництвом Д.Задора в учительській семінарії я вивчала такі дисципліни, як диригування, співи і фортепіано. Найкращі для мене були 70–80-ті роки, коли я, маючи багатий досвід і сили, плідно працювала. Мені вдалося в ті роки створити багато вокально-хореографічних композицій: "Вас вітає Верховина", "Закарпатські орнаменти", "Свято на винограднику" та багато інших. А всього їх на моєму рахунку понад 40.
– Коли Закарпатський народний хор мав найбільшу відчутну допомогу з боку держави?ї
– Це були 60–80-ті роки, коли Україна як одна з 15 республік входила до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Вони були найпліднішими, бо тоді колектив отримував від держави величезну матеріальна і моральна підтримка. Хор виступав у Москві, у Ленінграді, у столицях союзних республік, у найпрестижніших залах країни. Ми виступали в одному концерті із всесвітньо відомими артистами Майєю Плисецькою, Іваном Козловським... На наші концерти приходило найвище партійне керівництво країни.
– Який період для культури Закарпаття був найважчим?
– ...Знаєте, як би я хотіла сказати неправду...!? Такі тяжкі роки, як останні кількадесят років, я не пам'ятаю. Це не таємниця, всі це знають. Навіть після війни не було такого, аби артисти так бідували. Ще років п'ять тому було дуже тяжко з одягом та взуттям для хору. Тепер ця проблема вирішена. Але щоб така була неповага до культури, як нині – такого ще ніколи не було. Життя нині нелегке, але треба шукати виходу з тяжкої духовної та економічної кризи. Безкультурний, бездуховний народ не може побудувати повноцінної держави, піднятися до висот цивілізованого світу.
– Чому, на Вашу думку, все змінилося у 90-х роках?
– Мені здається, що до влади прийшли люди, далекі від культури. Вони займаються політикою, не розуміють того, що про державу судять за рівнем розвитку її культури. Культура має бути у душі, у серці. Має бути любов до культурних надбань простого народу. Культуру народу потрібно подавати у гармонії, божественній формі. Людина, що творить мистецтво, повинна глибоко вірити у Бога. Вона в душі має мати любов не тільки до Бога, але й до тієї людини, яка створює народне мистецтво. Неможливо творити високе мистецтво без віри і любові.
– Ви об'їздили з концертами всю Європу, були у країнах Північної Америки, Азії. Де Вас найкраще приймали?
– Так, наш колектив багато гастролював, мене часто запрошували на семінари та майстер-класи за кордон. Де б я не була, сама чи з колективом, всюди мене дуже гарно приймали. Працюючи за кордоном, я старалась створити таку робочу атмосферу, в якій легко можна було би вирішувати завдання, поставлені переді мною та колективом. Я завжди намагалася зрозуміти людину, щоб спілкуватися і працювати з нею найбільш результативно. Найчастіше я їздила за кордон, коли був ще Радянський Союз. Тоді про Україну там були не найкращої думки. Але я йшла як представник Закарпаття. Вони бачили, що я не така, як українці зі Східної України, і не розуміли чому. Після моєї розповіді про історію Закарпаття, все ставало на свої місця. Я вела семінари з української хореографії у Канаді у Саскачеванській школі мистецтв у місті Ріджайна. Там збиралася молодь з багатьох країн світу, де проживають українці. Тому мої матеріали поширені у багатьох країнах. І мене там добре знають.
– А де, у якій країні, Ви почувалися найкраще? У Канаді, Франції, Хорватії, ...?
– У Хорватії. Це дуже гарна країна. Там люди щирі і прості – такі, як наші. Мова, звичаї і харчування – як у нас. Минулого року на запрошення Владіміра Провчі, голови культурного товариства русинів і українців "Рушняк", Державний заслужений академічний Закарпатський народний хор відвідав Хорватію, де дав кілька концертів. У артистів залишилися незабутні враження. Найкраще було у слов'янських країнах. У Франції було вже по-іншому: і мова чужа, і кухня не наша. Там усе їдять, а поливку – ні (сміється). А я до неї звикла. А коли була у Нью-Йорку – не витримала, і приготувала собі сама заправлені лопатки, бо дуже звикла до закарпатської кухні. А ще я глибоко віруюча людина, і мені було дуже приємно виступати і працювати у тих країнах, де є греко-католицька церква. Там я себе особливо добре почувала. Мені близькі європейські слов'янські країни. Людей об'єднує споріднена мова та релігія.
– Ви у мирі і злагоді прожили зі своїм чоловіком понад 60 років. Як Вам це вдалося?
– Це завдяки тому, що ми з чоловіком сповідуємо спільні духовні цінності і зійшлися не ґрунті якихось матеріальних вигод. Змалечку виховувалися в однакових умовах, були і залишаємось глибоко віруючими людьми.
Володимир Мишанич, для Закарпаття онлайн
20 серпня 2011р.
Ділитись
На головну
Версія для друку
ПереслатиДодати коментар
Коментарі
Микола Б. 2011-08-21 / 16:41:00
"Київські закарпатці" щиро, дуже щиро вітають Кращу Жінку Закарпаття, видатного митця області, України і всього СРСР Клару Федорівну БАЛОГ зі славним днем народження!Ми впевнені, що, дякуючи Господу Богу, добрі люди і ми, Ваші земляки в Києві, будемо ще довго-довго, багато-багато років насолоджуватись Вашим неперевершеним мистецтвом, яке в рухах, ритмі, гармонії і довершеності передає дух і душу нашого славного закарпатського рнароду. Творчих успіхів і доброго здоров'я Вам, вельмишановна пані Кларо! Будьте щасливі, будьте завжди!
За дорученням "Товариства "Закарпатці у м. Києві", почесний Президент Товариства М.Бідзіля.
P.S.Гадаю, що обласне і ужгородське міське керівництво і наша славна закарпатська інтелігенція спроможуться вже зараз, за життя К.Ф.Балог назвати вулицю, площу чи сквер іменем славетної Клари Балог. Це не протирічить чинному законодавству, а пані Клара цього заслуговує. М.Б.
Ельза 2011-08-21 / 11:18:00
Коментар видалено через порушення "Правил коментування". "Правилами..." заборонено висловлюватися не по темі. Адмін
Наталка 2011-08-20 / 21:08:00
Велика шана Великій людині!
Словянин 2011-08-20 / 20:04:00
Клара Балог - митець з великої літери, що залишила відчутний гарний світлий слід в нашій культурі. Вона і людина з великої літериї. Бажаю їй гарного здоровя.
Схожі публікації
Закарпатський народний хор запрошує на "Танці Закарпаття" (ФОТО)
"Танці Закарпаття" будуть в Ужгороді
В Ужгороді відбулася Всеукраїнська творча лабораторія "Хореографічне мистецтво Закарпаття" (ФОТО)
Міжнародні змагання з танців зібрали в Закарпатті понад 400 спортсменів (ФОТО)
Відбувся обласний фестиваль дитячих фольклорних колективів «Веселковий передзвін»
НОВИНИ: Культура
» Всі новини
© 2003-2024 Закарпаття онлайн Beta