80-річний закарпатський бджоляр побудував церкву і мріє про власний фонд

...І цього року в саду Йосипа Рачка видався щедрий урожай яблук, крони вгинаються аж до землі. Довелося навіть ставити підпорки. Знову добре попрацювало під час цвітіння це тендітне, роботяще боже створіння — бджола, завдячуючи тому, що пасіка тут поряд. З півтора гектара саду можна було б зібрати не одну тонну пахучих червонобоких плодів і заробити чималі гроші. Але і цього разу Йосип Йосипович вчинив із цим багатством так, як завжди: заготував для себе, чотирьох дітей, своїх восьми онуків і восьми правнуків декілька ящиків, а решту яблук — усім, хто забажає.

"Беріть, люди добрі, їжте, збирайте на здоров'я, хваліть Господа, тільки одне прохання — не ламайте гілок. Вони — живе Його творіння, їм теж болить".

Ніколи не забувайте Божої заповіді

Так закінчувалося моє журналістське осмислення тенденцій на стику "збагачення і моралі" у суспільстві, що опинилося в бурхливому потоці "дикого капіталізму". Цим матеріалом — "Поспішайте робити добро" — наша газета п'ять років тому започатковувала серію виступів про соціальну відповідальність бізнесу. Тобто про бізнес і милосердя, бізнес і доброчинність, бізнес і спонсорство, меценатство.

Яскравим і переконливим уособленням щедрого поєднання такого кредо був і залишається для мене Йосип Рачок. Саме він — один з головних героїв згаданого матеріалу. 80-річний метр українського бджолярства добре знаний на Закарпатті не лише як професійний пасічник із 30-річним досвідом, а як особистість великої і щедрої душі, для якого милосердя й доброчинність стали принципом життя. "Мета і діяння людини, — не раз повторював мій давній і добрий знайомий з Хуста, — мають бути світлими і життєствердними". А ще: "Ніколи не забувайте Божої заповіді: "Люби свого ближнього, як себе самого". Найзначнішим і найвеличнішим слідом, яскравим "продуктом" прояву тісного поєднання бізнесу з доброчинністю та милосердям, які Йосип Йосипович колись залишить після себе, уже став його храм. Він височить на схилі Замкової гори поблизу міського кладовища. Побудував його пан Рачок як дарунок жителям райцентру. На це пішло кілька десятків тисяч доларів, зароблених важкою працею на вирощуванні та продажу бджолопродуктів, бджолиних маток, бджолопакетів. Потужний голос храмового дзвону, відлитого майстрами Нововолинська, хустяни вперше почули 21 жовтня 2001 року. Саме цього дня відбулися богослужіння та освячення храму, збудованого відомим пасічником на честь 2000-річчя від дня народження Христа Спасителя. В церемонії освячення храму брав участь настоятель Української православної церкви блаженнійший Володимир та священнослужителі всіх християнських конфесій.

— Храм міжконфесійний, — пояснив мені Йосип Йосипович. — Тобто в ньому сьогодні будь-яка громада віруючих почергово може проводити похоронну відправу або інші релігійні ритуали. Бо в наш час, коли більшість живе злиденно і здебільшого у тісних квартирах багатоповерхівок, часто буває, що навіть провести гідно померлого в останню путь люди не можуть.

На благодійні кошти жителів міста Хуст та свої особисті Йосип Рачок побудував і бетонну дорогу до храму (завдовжки майже з півкілометра) та автомобільну стоянку на 25 місць. А ще за свої кревні спорудив у селі Вучкове Міжгірського району Закарпаття посмертний пам'ятник видатним дослідникам у галузі бджолярства України професорам Московського сільгоспінституту імені Тимірязєва Гурену Аветисяну та Вадиму Давиденку, матководу Івану Юрику. Вучкове відоме на всю країну як науково-дослідний центр при тутешній матковивідній пасіці. Карпатські бджоли, яких вважають найроботящими, найпродуктивнішими в світі, сьогодні працюють практично у всіх регіонах Росії, особливо в Омській, Томській областях. Саме для заохочення такої нелегкої, копіткої і тривалої роботи з виведення маток карпатської породи за ініціативи Йосипа Рачка і було засновано премію. Рішення та Положення "Про заснування премії імені Й.Й.Рачка "Карпатські бджоли" було затверджено одностайно на загальних зборах пасічників Закарпаття 19 грудня 2007 року. Премію вирішено присуджувати раз на три роки. І вже у вересні 2010-го під час святкування Дня меду в Мукачевому таку почесну премію (з власних коштів Йосипа Рачка) за рішенням оргкомітету вперше було вручено найдостойнішим. Її вибороли брати Михайло і Василь Плиски, які утримують на своїх пасіках і виводять маток карпатської породи типу вучківська.

Благодійництво стриножують інструкції

Але роки плинуть стрімко. Вже пішло відрахування дев'ятого десятка.

— Земне життя рано чи пізно скінчиться, — казав мені під час нашої останньої зустрічі Йосип Йосипович, — тому й вирішив заснувати власний фонд-премію "Карпатські бджоли". Хочу, щоб і після моєї смерті така премія стимулювала діяльність пасічників. Передусім — у створенні суцільного масиву відселекціонованих чистопородних карпатських бджолосімей. Усе це, звичайно, має відбуватися в рамках Закону "Про бджільництво" і сприятиме, впевнений, більш активному наближенню нашої держави до цивілізованих систем благодійництва та меценатства.

Нині на депозитах цієї скромної й невтомної людини, глибоко відданої божому створінню — бджолі, накопичилася значна сума грошей. Йосип Рачок хоче, щоб процентні нарахування банку на його кошти активно "працювали" на благодійні цілі і сьогодні, й після відходу його в інший світ, дали відчутний поштовх не тільки поліпшенню та збереженню чистопородних карпатських бджіл, а й сприяли розвитку бджільництва загалом в Україні. Але жодна з наявних нині форм співпраці клієнта з банком, де він тримає свої збереження і хоче використовувати процентні відсотки від депозитних сум на благодійні цілі, Йосипа Рачка не влаштовує.

— Мені, як переконують юристи-консультанти, повністю підходить ендавмент.

У світовій практиці ендавмент розуміють як капітал, доходи від існування якого використовуються для благодійної діяльності. Розпорядник цих коштів за заповітом (якщо мова про кошти фізичної особи) отримує право здійснювати цілеспрямовані пожертви, меценатську допомогу лише з процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. Він не має права витрачати або відчужувати основну суму ендавменту. Можливість засновувати ендавмент, відповідно до чинного законодавства, надано для неприбуткових організацій та благодійних фондів.

Знаний пасічник хоче створити ендавмент як фізична особа із заповідальними розпорядженнями після його смерті на дітей, онуків. Четверо його дітей ще три роки тому, підтримуючи меценатську діяльність батька, написали нотаріально завірену заяву "компетентним органам" про те, що вони відмовляються від усього "рухомого та нерухомого майна, в тому числі депозитних та інших рахунків у будь-якому банку, яке належатиме нашому батькові... після його смерті". І діти, і онуки Йосипа Рачка успадкували його справу, успішно займаються бджолярством, внесли і вносять значні благодійні кошти у фонд-премію "Карпатські бджоли", хочуть продовжувати меценатську діяльність батька і діда.

Останніми роками Йосип Рачок звертався з листами і відповідними копіями документів практично до всіх провідних банків країни, пропонуючи укласти ексклюзивну угоду на цивілізовану співпрацю з використання на благодійність своїх збережень. "Рахунок для формування премії повинен бути накопичувальним... кошти на виплату премії, згідно з положенням... будуть вибиратись один раз на три роки із процентів на накопичувальну суму за поточний третій рік...". У відповідь йому радять розглянути можливість створення громадської організації пасічників, яка розпоряджатиметься, управлятиме його коштами..., і немов під копірку: "наш банк здійснює лише ті операції, що передбачені чинним законодавством і ліцензією НБУ...".

— Так внесіть, хто вам заважає, відповідні поправки до інструкцій або законів про банківську діяльність та про благодійництво та благодійні організації, — зауважує Йосип Йосипович. — Адже таких, як я, фізичних осіб, хто прагне в міру своїх фінансових можливостей підтримувати благородні справи, чимало. Але вони хочуть мати гарантії, що їх кошти на благодійництво якісь спритники "не закрутять", не приберуть до своїх рук.

У всьому цивілізованому світі (особливо у США та Великій Британії) вже сотні років працює ендавмент як гарантована форма спонсорства для неприбуткових організацій. З метою фінансової підтримки обдарованих людей, закладів освіти, культури. Спонсор, як підкреслено у Вікіпедії (вільній енциклопедії), може визначати конкретні цілі, для яких призначено ендавмент (а цього й домагається четвертий рік поспіль Йосип Рачок), і спосіб його існування, сума пожертви може бути недоторканною довічно чи на визначений період часу, при цьому використовують тільки отриманий від неї дохід.

Три роки тому в Києві через Інтернет було проведено колективне інтерв'ю "Як врегулювати діяльність ендавментів в Україні?" Головна мета, яку ставили модератори, — вивчення оцінки менеджментом приватних і корпоративних благодійних фондів пріоритетів законодавчого регулювання утворення і діяльності ендавментів як різновиду благодійної діяльності. За словами учасників дискусії, єдиний спеціальний закон про ендавмент у Центральній і Східній Європі прийнято поки що лише в Чехії. Питання міжнародного досвіду із заснування, розвитку та використання ендавментів, зокрема законодавчої бази для цієї діяльності, в лютому 2010 року обговорювалося за досить представницьким "круглим столом" "Ендавмент: фінансова стабільність неприбуткового сектору". Серед його організаторів — Фундація імені князів-благодійників Острозьких.

Пропозиції та висновки учасників цього "круглого столу" досить цікаві. Їх, певне, повинні були взяти до уваги народні депутати при підготовці нової редакції закону "Про благодійництво та благодійні організації". З офіційного сайту Лесі Оробець, її матеріалу "Ендавмент: яка з нього користь і з чим його їсти" зрозумів, що така законодавча праця парламентаріїв мала б уже завершитися ще на початку минулого року. Але...

Багатий той, хто вдовольняється тим, що має

Розраховувати на широку доброчинність сьогодні не варто, казав мені ще п'ять років тому доктор технічних наук Олександр Денисов, ректор Чернігівського національного технологічного університету. А на моє запитання: чому саме? — жорстко відповів: нинішні капіталісти отримали свої колосальні багатства внаслідок грубого перерозподілу власності, забравши чи скупивши за безцінь те, що належало всім. Найспритніші підім'яли під себе те, що створювалося працею мільйонів. Здійснити такі діяння, вважає Олександр Іванович, можуть лише люди жорстокі, за вдачею хижі. А хижак ніколи не поділиться своєю здобиччю, у нього немає почуття жалю до слабкого.

— Отож, мабуть, ще довго чекатимемо сучасних Ханенків та Терещенків?

— Хочеться вірити, — завершив свою думку Олександр Денисов, — що душа та серце людей великого бізнесу (а вони майже всі при владі, законотворці. — Авт.) все-таки колись пом'якшає, але на це, мабуть, підуть роки... Доки замість сучасних скоробагатьків прийдуть їхні онуки та правнуки — інтелігентні люди з розвиненим почуттям розуміння потреб інших, готові щедро вкладати кошти в культуру для всіх, у нічліжки для безпритульних, у будинки для людей похилого віку.

Але й тоді, напевно, меценатство та благодійність будуть неповноцінними, якщо до цієї важливої справи держава не залучить — через відповідні законодавчі механізми, зокрема й ендавменти, — представників малого і середнього бізнесу. Тобто людей зі скромнішими фінансовими можливостями, але в більшості своїй щедрих душею та чутких до чужого болю. Адже таких, як Йосип Йосипович Рачок, готових своїми кревними пожертвами підтримувати благородні проекти, в країні — тисячі.

Теги: бджоляр, церква, фонд

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати