Ірина ЯРИНА: "Якщо ти не маєш грошей, "розкрутитися" практично неможливо"

І от саме до цієї молодої співачки й вирішила я завітати.. Ірина Ярина тепер окрім пісенної творчості серйозно займається ще й роботою у Виноградівській телерадіокомпанїї, де вона — ведуча передачі «Музична прогулянка».

— Ірино, з чого почалася твоя пісенна творчість?

— Як і в багатьох музичних виконавців, спочатку були просто домашні стільчики. Я приходила із садочка, ставала посередині кімнати і декламувала вірші, які вивчила в садку. Взагалі я завжди була дуже великою активісткою, тому часто мою кандидатуру висували на різні огляди. Так, у свої чотири рочки, 9 травня 1991 року — на День Перемоги, я вперше виступила у центральному парку Виноградова на площі Миру. Тоді заспівала пісню «Хлопці кучеряві». Другий мій виступ був у 10 років у Мукачеві на конкурсі «Різдвяна зіронька». Але, оскільки я тоді не зайняла жодного місця, дуже довго плакала і вирішила «покінчити» з естрадою (посміхається, — авт.). Та не вийшло. На одинадцятий день народження батьки купили мені путівку до «Артеку». Я приїхала туди, а там якраз розпочався міжнародний конкурс співу. І зовсім несподівано я виграю другу премію. Мені подарували годинник, який згодом загубила. Для мене та перша нагорода була зовсім неочікуваною.

І от після того все й почалося: конкурс за конкурсом... З 13 до 15 років даю кілька концертів у Виноградові та Королеві, у Бродах на Львівщині. Виступала з релігійними піснями. Перші сольні концерти дала у листопаді 2005 року: спочатку у Виноградові, а через тиждень в Ужгороді. А рік тому — у травні 2006 року — виступила з сольним концертом у Києві у Палаці «Україна», де й представила свій альбом «Минає день, минає ніч».

— А хто є твоїм продюсером та композитором? Чи маєш власний танцювальний ансамбль?

— Мій батько. Він і продюсер, і менеджер, і спонсор, і водій... А щодо композитора, то я сама багато пишу пісень і співпрацюкпз закарпатськими композиторами — Йосипом Вайдою, Іваном Кричфалушієм, Артуром Булиною, Василем Кобалем, Віталієм Повханичем (він ще мій оранжувальник), Яною Сабов. Якщо порівнювати кількість власних авторських пісень з написаними для мене іншими композиторами, то виходить майже порівну. Одну з пісень мені подарували Микола Мозговий та Юрій Рибчинський. А Ігор Поклад з Рибчинським написали для мене дуже хорошу пісню — «Боль». Маю в репертуарі більше сотні пісень — як українських, так і російських. Є ще угорський чардаш, словацькі, русинські, англійські та білоруські пісні.

А от що стосується танцювального колективу — власного ансамблю не маю. Але часто співпрацюю з «танцювальною корпорацією Друзів» з Ужгорода.

— Ірино, у 2004 році ти готувалася до «Євробачення-2005». Розкажи про цей момент.

— Після подання заявок до півфіналу відібрали 75 співаків. Потім нас поділили на групи. Там були Ані Лорак, «Прем'єр-міністри», Таліта Кум та інші відомі зірки шоу-бізнесу. Але важко було з самого початку, бо в кожну групу дали по одній відомій зірці і це майже унеможливлювало вихід до фіналу менш популярних співаків. У нашу групу, до слова, входила Таліта Кум і звичайно вона й вийшла до фіналу. Я зайняла третє місце у своїй групі.

— А як ти потрапила до фіналу відбіркового туру «Євробачення-2007» від Білорусії?

— Так сталося, що я виступала на День міста Дрогобич. На тому концерті були й білоруські «Вєраси» — Олександр Тіханович та Ядвіга Поплавська. Вони й запропонували мені поїхати до Мінська та спробувати себе у відбірковому турі на «Євробачення». Я підготувала пісню «Короткий дождь». Крім мене там ще випробовували долю француз, росіяни, американець... Але до фіналу з іноземців пройшли тільки я та ще двоє росіянок (серед них Діана Гурська). Білоруси — дуже великі патріоти. Вони просто не допустили, щоб їхню країну на міжнародному конкурсі представляв хтось з іноземців. Та й взагалі на їхніх радіостанціях близько 70-80 відсотків — білоруської музики, і тільки 20 чи 30 — іноземної!

— Чи спілкуєшся з українськими зірками шоу-бізнесу?

— Знайома з Талітою Кум, Тіною Кароль... До слова, з Тіною спілкуємося давно, ще від тоді, коли вона була маловідомою співачкою. Часто зустрічалися на концертах, конкурсах. У Білорусі на «Зоряному диліжансі» мали одну гримерку на двох.

— Ірино, в тебе дуже багато нагород, медалей, Гран-прі...

— Так, маю 4 золоті, 3 срібні, 2 бронзові медалі й медаль за високу професійну співацьку майстерність Світового чемпіонату виконавських мистецтв у Голлівуді, який проходив у 2004 та 2005 роках; отримала Гран-Прі Міжнародного конкурсу «World Stars», що проходив у Юрмалі в Латвії; Гран-Прі Міжнародного конкурсу «Ми — XXI століття» в Болгарії; Гран-Прі Міжнародного конкурсу «Кордони єднання» в Києві; Гран-Прі Всеукраїнського конкурсу «Пісенний Вернісаж». У 2005 році отримала Грант від Президента України для обдарованої молоді. Також я є лауреатом та володаркою Гран-Прі понад 120 конкурсів та фестивалів на всеукраїнському рівні та понад 30 — на міжнародному рівні — США, Німеччина, Італія, Болгарія, Литва, Латвія, Казахстан, Росія, Білорусія, Молдова, Румунія, Словаччина, Польща, Угорщина, Україна...

— Як ти потрапила до Голлівуду?

— У кожній країні є інтернаціональний директор, який відвідує концерти і прослуховує співаків. Потім їм пропонують їхати на Світовий чемпіонат виконавських мистецтв, який і проходить у Лос-Анджелесі. Вперше мені запропонували поїхати у 2004 році. Тоді довелося їхати за власні кошти, а вдруге потрапила до Голлівуду вже через рік за гроші, отримані як Грант від Президента для обдарованої молоді. Поїхали до Америки з батьком, а жили у готелі «Хілтон», там же ж і виступали. Свої країни представляли 2000 співаків з 50 держав світу. Було на чемпіонаті дуже багато африканців. Я співала пісню «Помолимося». Ця композиція — молитва за тих, хто вже відійшов у вічність і за наші душі. Попри те, що виконувала її українською, зала була вражена, бо ще перед початком оголосили, про що саме йдеться у пісні. А один із американських продюсерів запропонував мені контракт на 40 тисяч доларів. Але в ньому були деякі нюанси, через які довелося відмовитися.

— Як ти вважаєш, щоб стати «розкрученою» співачкою, обов'язково їхати до Києва?

— Спочатку я мала дуже великі амбіції, хотілося рватися у Київ, подалі від дому, від батьків... Але з часом я все зрозуміла. Дуже багато моїх знайомих чи друзів зробили цю помилку і вони просто «загубилися» в столиці, на великій сцені, стали буденними і сірими. Адже шоу-бізнес, це боротьба, де виживає сильніший. І якщо ти не маєш грошей, дуже важко вирватися і практично неможливо «розкрутитися».

— Ірино, а скільки альбомів ти випустила?

— Маю такі альбоми: «Я лечу до зірок», «Минає день, минає ніч», «Батьківщина», «Коляда» та «Сповідь». Два останні альбоми включають релігійні пісні.

— Чи підсилюєш практичні навики теорією?

— Звичайно. Я навчаюся на четвертому курсі Ужгородського заочного факультету Київського національного університету культури і мистецтв Поплавського. Моя спеціальність — музичне мистецтво та хорове диригування. Спочатку, коли тільки вступила, було дуже важко. Я ж фактично не вміла фати на музичних інструментах, як окрім трохи гри на фортепіано. Довелося сидіти над книгами, вникати, зубрити... Але з кожним роком ставало легше. Спочатку викладачі сприйняли мене неадекватно: всі гадали, що я хворію «зірковою хворобою» і маю намір показати, хто я така. Та вже після першої сесії мені зізналися, що не очікували, що я така проста.

— Чи обмежуєш себе у їжі, як багато зірок шоу-бізнесу, задля гарного вигляду?

— Намагаюся. Особливої дієти не тримаю, але стараюся мати міру в харчуванні. Можу деколи цілий тиждень їсти тістечка, солодощі, але потім кажу «Стоп» і починаю зважати на кожну крихту. Це викликано ще й тим, що, як уже давно доведено, камера «додає» людині зайвих 5 кілограмів. Тому потрібно слідкувати за фігурою.

— Чим ще займаєшся окрім співу?

— Працюю ведучою на телебаченні. Коли стою перед камерою, то вся аж оживаю. Завжди починаю передачу такою коронною фразою: «Всім привіт. Це «Музична прогулянка» і з вами Іра!». Багато люблю читати. Переважно філософські та релігійні книги.

— А чим відзначається особисте життя співачки Ірини Ярини?

— О, про це я не люблю говорити! Насправді, настільки зайнята, що ще не думаю серйозно над цим. Приходжу з роботи втомлена, а ще треба голос потренувати. Тобто, поки що я з головою у мистецтві.

— Хто підбирає тобі до концертів костюми та робить макіяж?

— Вбрання здебільшого купую сама. Вибираю такий стиль, який підходить до атмосфери концерту. Але, коли мова йде про більш серйозний рівень, звертаюся за допомогою до фахівців. Часто допомагає директор Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк, спеціаліст Ольга Коц. Макіяж також сама роблю. У гримерках під час великих концертів працюють візажисти, але мені кілька разів не сподобалося, як мене намалювали. Тому роблю те, що мені підходить. А в житті взагалі намагаюся уникати візажу.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати