Мігаль Мункачі та Виноградів

У багатьох любителів мистецтва і читачів одразу після знайомства із заголовком цієї статті виникне запитання: який зв'язок має Виноградів із таким митцем світового рівня, як М. Мункачі? Пояснюю: зв'язок цей відноситься до історичної давнини – часів Імре Ревеса. Адже він проводив дитинство у нашому місті, тут і похований на міському цвинтарі. А от учився він саме у Мігаля Мункачі, впродовж чотирьох років працював у його майстерні в Парижі. Потрапив туди Ревес як переможець конкурсу на приз Мункачі. Мігаль на той час вже був всесвітньо відомий, і коли дізнався про те, що Імре Ревес його земляк, взяв того під свою опіку і дозволяв працювати поруч із собою.

ВАЖКЕ ДИТИНСТВО

В мальовничому Мукачеві, де над Латорицею століттями височить казковий замок Гуняді та Ракоці, в сім'ї державного казначея Ліб Лео Мігаля народилася третя дитина. Це був Мігаль, майбутній геній, майстер пензля. Його справжнє прізвище Ліб Мігаль – псевдонім Мункачі взяв пізніше, коли став відомим у всьому світі, щоб назавжди увіковічити це старовинне місто і Карпати, звідки він родом.

Предки Мункачі були з Баварії, гордо стверджували, що їх родове дерево відноситься до 18 століття. Батько отримав від короля звання дворянина і мав власний герб. Завдяки веселому характеру глави сім'ї, вечорами в них збиралися гості і обговорювали поточні питання, грали на музичних інструментах. А мати як справжня берегиня сімейного тепла готувала гостинці і займалася вихованням дітей. Пізніше батька перевели на роботу у Мішкольц, тут вони і поховані на старовинному кладовищі.

Дитинство М. Мункачі починається в часи великої визвольної боротьби. Правда, в революції 1848 року він безпосередньо не брав участь, був ще малий, але все його дитинство проходило під її впливом, що пізніше він відобразить на полотнах "Новобранці", "Сумний бетяр", "Нічні бродяги", "Старий селянин". Автор реально відображає бідноту того часу, одяг та побут селян, їх сумні або суворі обличчя, поведінку, жести.

Щоб захистити сім'ю від козацького нашестя, Лео Ліб відправив дітей та дружину в Черепварі, де мешкав брат дружини Антал Рек. Він жив у стародавньому палаці, і діти тут знайшли все: іржаві гармати, кулі, ослика, який гуляв навколо колодязя (цей ослик зображений на багатьох його дитячих малюнках).

Вчитися Мігаль не любив, мріяв стати актором чи музикантом. Брат мами чудово грав на скрипці, але хлопчик не мав до неї терпіння. Любив малювати. Якщо знайшов крейду або олівець, одразу малював – на паркані, на стіні, підлозі, бо ніколи не вистачало паперу.

У Черепварі діти жили як у казці, але сталося нещастя – передчасно померла мама. Згодом тато одружився вдруге, але в шість років Мігаль став сиротою. Його взяв до себе мамин брат Рек Іштван, який прагнув дати малому хорошу освіту. Але той вже в 11 років став помічником столяра. Дядько склав його речі, дав залишений після батька срібний стакан і срібний столовий сервіз, які новий господар виманив у нього на червоний шарф. Найбільшою ганьбою для нього було, коли господар, пан Лангі змусив його ходити босим, без піджака, у порваній сорочці, як і всіх своїх помічників. Жах проймав хлопця, коли робили домовини, фарбували надмогильні пам'ятники, а ночами брали з мертвих мірку.

ізніше, у 1858 році, коли став досвідченим столяром, пішов шукати іншу роботу в Арпад (сьогодні Румунія). Тут мав змогу зі смаком і точністю виготовляти меблі на замовлення. У вільний від роботи час малював, навіть купив портрет Йокая Мора і перемалював. Це йому вдалося, але згодом зрозумів, що справжній художник повинен малювати самостійно, а не перемальовувати картини інших майстрів і прийняв рішення: стати митцем. В цей час у нього появилися проблеми зі здоров'ям, мав високу температуру, яка довго не спадала, а лікарі не знали причину хвороби.

НАВЧАННЯ В РІЗНИХ КРАЇНАХ І МАЙСТЕРНЯХ

Щоб стати справжнім художником, М. Мункачі спочатку учився в майстерні у німця Фішера, колишнього студента Віденської академії, потім у Сомоті Елека, де вперше дізнався про таких відомих у світі художників як Тіціан, Тінторетто, Мікеланджело. Він почув, що в Європі є академії, де навчаються малюванню, графіці, літографії і скульптурі. Друзі та 15 добросердечних людей, бачачи велику любов Мігаля до мистецтва, склали по одному форинту, щоб він пішов учитися.

Приїхавши в Будапешт, юнак за 150 форинтів працював у відомих уже в той час митців. На зібрані гроші їде навчатися у Мюнхен, потім у Відень, Дюссельдорф, де вже малює свої картини, переїжджає в Париж, стає художником критичного реалізму.

Під час навчання в академії Відня та Дюссельдорфа викладачі про нього згадують по-різному: віденський професор пише, що Мункачі не хотів виправляти свої роботи так, як йому підказували. Навіть коли професор щось виправляв, він замальовував та робив по-своєму. Мюнхенський професор підкреслював, що Мігаль був старанним, вимогливим до себе студентом, за короткий час подолав технічні труднощі, які зустрічав у своїх композиціях.

Він малює свою чудову картину "Буря в пустелі", яка завоювала серце Телепі Кароля та Лігеті, які чесно допомагали Мункачі вирішувати матеріальні проблеми, продаючи його полотна. Телепі допомагає йому поїхати до Парижа. Не знаючи ні слова по-французьки, він прибуває в центр світової культури. За два тижні, які провів тут, відвідував всі можливі виставки, Лувр -  найбільший музей Європи, бачив оригінали Леонардо, Рембранда, Веронезе, особливо цікавився портретами Ісуса різних майстрів. Пізніше набуті знання застосовував у своїх полотнах.

М. Мункачі декілька разів бував у Парижі, а в 1870 р. пише своєму старому другу Легеті: "Тепер купив газету, яка повідомляє, що моїй картині "У в'язниці" журі присудило золоту медаль". Мункачі майстерно відобразив бідне життя молодої людини, вираз її обличчя, жінку, яка плаче, дітей, сусідів. Темний тон картини підкреслює настрій та душевний стан присутніх, велику трагедію людей тієї епохи. Паризький торгаш картинами Гупіл зразу купив її і після цієї події вони підтримували зв'язки.

ЖИТТЯ В ПАРИЖІ

На одній вечірці Мункачі познайомився зі своєю майбутньою дружиною, тоді ще жінкою барона де-Марина. Згодом барон помер і через деякий час Мункачі одружився на молодій вдові.

В 1871 р. він переїжджає в Париж, купує квартиру та майстерню.  Працює багато, вже за один рік заробляє 80000 франків, купує майстерню і в  Колпаші. Він вже має все: гроші, славу, майстерню, друзів. Тільки доля не дала йому дітей, яких дуже хотів. На прохання дружини міняє тематику своїх картин: відходить від теми простого сільського життя, бідноти, побуту, одягу. Малює картини великих розмірів та на  біблійні теми. Портрети також виготовляє на замовлення. Найкращі його портрети "Ф. Ліст", "Седелмеєр", "Моцарт", "Портрет дружини", "Ремені".... Мункачі міг працювати одразу над кількома роботами. Бувало, декілька разів перемальовував деякі деталі.

В 1891 р. розпочав роботу над картиною "Прибуття на Батьківщину". Щоб її намалювати, треба було збудувати нову майстерню, бо це величезна за розміром картина, яка й сьогодні прикрашає стіну парламенту в Будапешті. До цього монументального твору він підготував декілька ескізів. Картина була намальована до тисячоліття прибуття на Батьківщину. Центральна її фігура – Арпад  на білому коні. Навколо нього – вдячні люди, для яких він знайшов Батьківщину. Митця хвилювало: чи сподобається робота, над якою він інтенсивно працював впродовж півтора років, вдома, в Угорщині.

До картин величезних розмірів слід віднести трилогію "Ісус перед Пілатом", "Це – людина" та "Голгофа", які прикрашають стіни музею Дері в Дебрецені, але вони часто "подорожують", виставляються в різних музеях світу.

В річницю смерті художника в Мукачеві була організована виставка картин відомого художника і всі бажаючі могли милуватися творінням його рук.

ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Від постійної щоденної напруженої роботи, як і в молодості, в нього раптово піднімалася температура. Востаннє був у своїй майстерні 19 квітня 1896 року. Чотири роки  лікувався в Енденіхській психлікарні. Помер 1 травня 1900 року. В Парижі віддали на торги все – майстерню, меблі, вази, вишивки гобелену. Маестро надто любив килими, йому спеціально привозили їх з різних країн світу. А на торгах все це топтали ногами випадкові люди, які всіляко намагалися збити ціну, ходили із зали в зал без поваги до митця.

Померлого генія привезли в Будапешт у вагоні першого класу. Вдова з ріднею супроводжувала прах великої людини, яка повернулася додому. Друзі-художники і просто мешканці міста чекали його з факелами. В театрах відмінили всі вистави, закрили музеї. В час похорону в Мукачеві, Сегеді, Арпаді, Мішкольці, Бекеш-Чобо, Бардійові відбулися молитви за упокой душі померлого генія. В траурі були митці Мюнхена, Парижа, Відня.

Вдячні мукачівці зберігають пам'ять великого художника: в центрі міста, навпроти будинку, де він народився, йому споруджено пам'ятник. Бажаючі можуть відвідати художню школу, де діють постійні виставки студентів, зібрані документи із життя митця, а в кафе його імені між навчальними годинами збираються студенти й художники.

Я щаслива, що в картинній галереї в Сегеді у 1969 році вперше бачила роботи нашого земляка. Будучи в Будапешті, не втратила нагоди, аби помилуватися творінням геніального митця. А скільки разів бувала у Дебрецені, з цікавістю стояла перед його полотнами біблійної тематики, вкотре дивувалася, як маленький помічник столяра підкорив всю Європу і Америку.