Лівійська війна очима ужгородського лікаря, або Балада о воякови

Є такий старий чехословацький анекдот "совковських" часів. Комуністична Чехословаччина. Словацьке село. Сільський клуб з великим репродуктором на даху. Одного літнього вечора з репродуктора лунає голос диктора:

- Драгі совдруги і совдружки! Нинє в нашем клубе будет новий шведский парнографический фильм "Баба дала воякови".

Через кілька хвилин в клуб збіглося все населення села, один на одному сидять. Дітей до 16 років в клуб не пускають. Чекають півгодини, чекають годину, а очікуваного "солоного" фільму так і не демонструють. І тут знову з репродуктора лунає голос диктора:

- Пробачайте, драгі совдруги і совдружки, бо то є фільм нє шведскій, а совєтскій, не парнографіческій, а патріотическій, і не "Баба дала воякови", а "Балада о воякови"...

Прочитав я публікацію свого давнього товариша Павла Білецького, котрий на сайті Високого Замку (http://www.wz.lviv.ua/articles/90454 ) описує військові дії в лівійському місті Себха.... моїми(??!) очима. Те, що я побачив "своїми" очима з легкої руки журналіста Павла Білецького, мене не тільки здивувало, але й добряче розсмішило. Виявляється, я, Ярослав Глагола, виконую в Лівії якусь надзвичайну і, напевно, секретну місію ООН. По моїй скромній персоні стріляють представники різних лівійських кланів з автоматів і навіть мінометів. І тільки білий халат, котрий вартує сотні бронежелетів, рятує мені життя. Ще я довідався, що в центрі Себхи є мальовниче озеро і відразу побіг зануритися в його чисті прохолодні води, що було б мені заслуженою винагородою після важких вуличних боїв, але ніякого озера там не знайшов. Очевидно, що воно висохло, поки я до нього добігав. Що зробиш — Африка! Безмежно зрадів я, коли довідався із публікації П.Білецького як для мене, лікаря, дуже корисну інформацію, що жителі лівійської Себхи харчуються фініками з кефіром. Зараз я знаю, чому до мене на прийом приходять бедуїни з проносами. Журналіст П.Білецький допоміг мені встановити етиологію диспепсій, іншими словами — причину проносів у місцевого населення. Ще б пак, а ви пробували коли-небудь сливи молоком чи кефіром запивати!?

Здивувала мене й дислокація потенційного противника. Виявляється, з мінометів по мені палять з джунглів, котрих тут немає. Хіба балістичними ракетами, адже Себха знаходиться в центрі лівійської Сахари і навколо більше тисячі кілометрів одні піщані бархани...

Насправді відбулося наступне. Зателефонував я своєму приятелю з Лівії в Ужгород, спитав, що нового в місті. Той у свою чергу запитав, як у мене справи, чи є для мене загроза у зв'язку з останніми подіями в Лівії. Я відповів, що загрози нема,  бо до мене, лікаря, тут дуже дружнє, навіть тепле відношення. Водночас я поскаржився Павлу Павловичу на те, що втратив сон, оскільки через кулеметну та автоматну стрілянину за вікнами моєї квартири я не можу спокійно спати. На доказ сказаному я відчинив вікно, за котрим лунала стрілянина. На завершення телефонного спілкування пан Павло доповів, що в нього все гаразд, сидить він в барі з кумом та смакує пиво. На тому й розпрощалися.

Аж раптом виходить в світ публікація Білецького моїми очима. Стаття, в котрій, окрім домислів автора, домінує відверте журналістське збочення. Інформацийним приводом народження сенсаційного повідомлення в ЗМІ став звичайний приятельський телефонний дзвінок. Якщо б пан Павло сказав мені, що він бажає підготувати публікацію з приводу "битви за Себху", я залюбки б надав йому повну інформацію з цього приводу. А так мені доведеться виправляти дезінформаційну писанину свого приятеля.

Отже, в даний час я, Ярослав Глагола, за приватним контрактом дійсно працюю лікарем в місті Себха. Ні ООН, ні НАТО, ні ОБСЄ в Велику Соціалістичну Народну Лівійську Арабську Джамахірію мене не направляли. Ніяких міжнародних місій тут я не виконую. Окрім мене в місті Себха в різних клініках працює ще кілька українських лікарів. Працюємо чесно, сумлінно та професійно. Працюємо так, як можуть трудитися тільки наші українські лікарі. За це маємо повагу та визнання місцевих арабів, туарегів, берберів, коротше кажучи  представників народів всієї Африки. Умовами проживання та праці ми більш ніж задоволені, тому особисто я не знаю жодного лікаря, котрий би захотів перервати контракт та виїхати в Україну з огляду на останні події в Лівії.

Місто Себха є адміністративним центром лівійської Сахари та третім за величиною містом. Тут проживає 150 тисяч містечкових громадян та ще стільки ж нелегальних мігрантів із всієї Африки, котрі не зазнають жодних дискримінацій, а трудяться поряд із легальними громадянами Лівії. 16 лютого 2011 року спокій лівійців затьмарили події, які ні революцією, ні війною назвати не можна. Втім, нехай політологи та історики визначать місце лівійським негараздам, а я хочу донести до відома громадськості наступне. Жодних бойових дій в місті Себха немає, місто живе своїм звичним життям, працюють державні установи, банки, магазини. Кілька днів тому були перебої з хлібом, були закриті школи та держустанови, важко було дотелефонуватися та скористатися інтернетом. Це було пов'язано з елементарними заходами безпеки. Зараз все стабілізувалося. Щодо стрілянини на вулицях міста-оази, то вона дійсно лунає цілодобово. В населення є великий арсенал автоматичної стрілкової зброї, з якої стріляють, не шкодуючи куль. Але стріляють вони виключно в гору та з будь-якого приводу: захоплюючий виступ М. Кадафі на телебаченні, новини з Тріполі, що вказують на стабілізацію ситуації в країні. Стріляють і для того, щоб показати зловмисникам, що місто озброєне і в Себху зі злими намірами ніхто не зайде. Лівійці вміють захищати свої сім'ї і родини.

От цю стрілянину і чув Павло Білецький в слухавці телефону. В цю ж слухавку я проінформував пана журналіста, що стрільбу ведуть з боку Урги (мікрорайон Себхи), але Білецький вирішив, що пуляють із джунглів. Та Бог з ними, нехай пуляють із джунглів, лише би мимо.

Тепер уявіть собі реакцію рідних та близьких тих лікарів, котрі працюють в Себсі, коли вони прочитали публікацію за "моїми очима"!!! Тепер ви зрозуміли, чому я змушений поправити свого приятеля, котрому адресую наступне: "Дружба дружбою, Павле Павловичу, але істина дорожча!"

А Лівія — дивовижна країна з дивовижним народом та традиціями. І озеро є, та воно не в центрі Себхи, а 70 кілометрів від неї. В ньому дуже солона вода, а глибину його вже кілька років поспіль намагаються визначити вчені. Та все марно — пустельне озеро береже секрети Сахари...

Теги: Лівія, Себха, лікар, стрілянина, Глагола, Павло Білецький

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати