Як врятувати Солотвино?

На жаль, останніми роками система відведення води з шахтних полів вийшла з ладу, внаслідок чого одна з двох соляних шахт з підземними лікарнями у 2009 році була затоплена. Друга шахта перебуває в аварійному стані: 22 травня 2010-го у стовбур шахти обвалилося близько 200 кубометрів порід. Видобуток солі припинено. Відбувається некероване затоплення шахти. Шахтарі, які колись видобували сіль, та персонал, що обслуговував лікарні, нині безробітні. Колектив рудника залишився без будь-яких засобів до існування.

Загибель останньої на заході України соляної шахти призводить до втрати понад тисячі робочих місць на соляному руднику, в лікарні і рекреаційних закладах. Щезають солоні озера, які живилися за рахунок розсолів, що викачували із шахт. Лікувальна цінність озер погіршується. Виникла загроза втрати унікального колективу кваліфікованих лікарів і сестер, досвід яких накопичувався десятиліттями. Із процвітаючого відомого курортного містечка Солотвина перетворюється на заселене безробітними село. Затоплення шахт і припинення робіт із підтримки екологічної рівноваги викликає небезпеку руйнування житлових будинків, промислових споруд і комунікацій унаслідок розвитку соляного карсту.

У відповідь на численні звернення громадян президент України В.Янукович 19 листопада 2010 року дав уряду доручення щодо врегулювання ситуації, яка склалася на Солотвинському солеруднику, збереження алергологічних лікарень у соляних шахтах і недопущення техногенної катастрофи. Однак відновити шахти вже технічно неможливо, а будівництво нової шахти потребує багато часу і коштів. У зв'язку з цим працівники Відділення гірничо-хімічної сировини АГН України на основі прогнозу розвитку екологічної ситуації запропонували два варіанти заходів із порятунку Солотвини.

Перший, найдешевший, варіант полягає у видобутку запасів солі, які залягають вище рівня підземних вод, з допомогою горизонтальних виробок — штолень. Одночасно з видобутком солі можна створити підземні зали для розміщення лікарні і розважальних закладів. Цей спосіб найнебезпечніший, бо при його застосуванні не порушується природний режим підземних вод і виключається небезпека розвитку соляного карсту. Будівництво штольні з камерами для лікарень можна здійснити протягом одного року, а вартість спорудження підземної лікарні в штольнях на порядок менша від вартості нової шахти.

Другий варіант полягає у відкритому видобутку солі з кар'єру. При цьому створюється можливість випилювання великих соляних блоків, з яких можна будувати соляні палаци для розміщення лікарень і розважальних закладів. При застосуванні цього способу створюються умови для потужного виробництва кам'яної солі.

Кар'єр може мати площу до 100 га. При глибині кар'єру 50 м виїмкові запаси солі становлять до 100 млн. тонн.

Осушення кар'єру буде здійснюватися у такий спосіб. Прісну воду "перехоплять" водозбірною канавою і скинуть у Тису, а розсоли з дна кар'єру спрямують у шахтні виробки для відстоювання. Одночасно розсіл із затоплених шахт буде подаватися в цех виробництва виварної солі, а влітку — також на підживлення лікувальних озер. Борти кар'єру буде захищено від дощів плівкою. Галечник, що покриває сіль, буде реалізовано як будівельний матеріал.

Відкрита розробка дасть можливість зберегти робочі місця, забезпечити живлення озер розсолами, видобувати блоки солі для будівництва соляних лікарень і рекреаційних палаців на поверхні. Собівартість відкритого видобутку на порядок менша порівняно із шахтним, сіль буде дешевою.

Разом з тим збереження видобувних промислів Солотвини є способом попередження монополізації ринку солі. Зараз єдиним виробником харчової солі є Донбас. Транспортування солі за тисячу кілометрів супроводжується величезними втратами. Монополізація ринку загрожує зростанням цін на сіль, які й так за останні два роки збільшилися у п'ять-шість разів. Не дарма Солотвинський солерудник внесено до списку стратегічних об'єктів.

Відновлення соляного промислу полегшить завдання ліквідації старих шахт та приведення порушеної території в безпечний стан, придатний для розширення курортної справи. Зіяючі провалля на поверхні будуть перетворені на унікальні мальовничі озера з водою різної солоності та температури.

Щоб з мінімальними витратами врятувати Солотвину, потрібно негайно відновити наукові дослідження для обгрунтування проектних рішень. У 2011 році необхідно виконати комплексний проект з усунення негативних наслідків розвитку соляного карсту, з відродження порушеного ландшафту, створення умов для повноцінної діяльності лікувальних і рекреаційних закладів.

Реалізація наших пропозицій відповідає інтересам держави, місцевого населення і колективу рудника. Держава одержить значні прибутки, оскільки собівартість відкритого видобутку солі на порядок менша, ніж при підземному способі. Значні надходження до бюджету забезпечують численні рекреаційні заклади на солоних озерах. Але головне багатство держави — поліпшення здоров'я населення завдяки діяльності алергологічної лікарні та використанню солоних озер. Тож врятувати Солотвину — наш обов'язок перед нинішнім і прийдешніми поколіннями.

Анатолій ГАЙДИН,  виконавчий директор Відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України, кандидат геолого-мінералогічних наук, лауреат Державної премії України

Теги: Солотвино, солерудник, затоплення

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати