Закарпаття онлайн - http://zakarpattya.net.ua
Перший кандидат на посаду мера Ужгорода офіційно стартував ще на початку лютого цього року. Володимир Бобков, колишній заступник чинного мера Сергія Ратушняка заявив — при теперішній владі не може завершити ті проекти для міста, ініціаторами яких був. Мабуть треба спробувати взятися до справи власноруч, вирішив колишній чиновник, з огляду на власний досвід комунальника та господарника. Вже за два тижні стало відомо -- виборів найближчим часом не буде: білборди сумовито повисіли ще кілька тижнів і пам'ять ужгородців випустила пана Бобкова до кращих часів...
Ще два потенційні кандидати заздалегідь активно почали впливати на візуальне сприйняття ужгородців у надії, що за кілька місяців хоча б будуть впізнаваними. Директорка рекламної агенції "Калейдоскоп" та голова організації захисників тварин "Допоможи другу" Тетяна Мясковська засвітилась ще на попередніх виборах мера з гаслом "Ужгород – для кожного ужгородця". Цього року тему вирішили продовжити, розмістивши по місту милі мешканцям обласного центру краєвиди та заклики збудувати міст-сад. Ну не сприймуть такий підхід потенційні виборці, які все ще пристрасно по-українськи жадають, щоб хтось прийшов і швиденько все темне, ганебне і корупційне розігнав, навіщо самим щось будувати.
Друга персоналія, яка почала активно нав'язуватися місцевому електорату ще наприкінці минулого року та зарезервувала заздалегідь рекламні щити — Микола Жолтані, директор ТОВ "База", до якого входять мережа продуктових магазинів "Зина", ресторани-піцерії "Диканька" та кав'ярня. Власне підприємець свій публічний вихід у місцевий соціум розпочав з прибирання Ужгорода на травневі свята. Але не він один. Відтоді закарпатець Жолтані намагався встигати всюди і використовувати чи не кожен привід засвітитися в інформаційному полі: тут від підтримає ветеранів, а ось тут підставить плече у вигляді забезпечення безкоштовними канапками КВН-нників, ось потисне руку спортсменам на змаганнях, за кілька хвилин вже поспішає зафіксуватися з байкерами, пропіаритись біля чергових "місок" та повідати про своє вселенське покликання на літературному зібранні. А ще по фотографуватися з віп-персонами та мимохідь похизуватися цим перед краянами. Поки невідомо, скільки затратив проворний Микола Жолтані на свій брендинг, але у цифрах останніх соцопитувань шанси застосувати його власне бачення розвитку Ужгорода на практиці — трохи перевищують межі похибки.
Відкриття другого дихання для потенційних кандидатів збіглося з активним наступом осені. Нагадати про себе вирішили вже знані раніше місцеві політичні діячі. Зокрема, відчув у собі сили колишній мер Віктор Погорєлов, який після того, як віддав Ужгород у керівництво Сергія Ратушняка, трохи посидів у кріслі начальника управління економіки Закарпатської облдержадміністрації. Але влітку Віктор Погорєлов звільнився та спробував зайнятися виборчою кампанією. Не отримавши підтримку обласної влади колишній мер ймовірно почав шукати союзників з колишніми опонентами: чого варте тільки залучення до співпраці у минулому активіста "Пори", який на одній із сесій міської ради 2005 року закидав свого нинішнього патрона яйцями. Погорєлов, видається, вирішив застосувати подібні "свіжі технології" у власній виборчій кампанії. А щоб якомога чіткіше освіжити у пам'яті роки свого керування, постав на білбордах міста в образі Голови професора Доуеля, яка відлякує перехожих та пробує грати на сентиментах: "повернемо Ужгороду порядок, повернемо басейн "Спартак" (чи те, що від басейну залишилося). Те, що ужгородці більше пам'ятають попередніх мерів, аніж їх заступників чи керівників рекламних агенцій, — залізний факт. Проте цього мало, аби отримати ще й симпатію більшості.
Відносно нове обличчя ( яких так прагнуть чи не на кожних виборах), але із достатнім багажем чиновницького досвіду,— Володимир Приходько. Задіяний останніми роками у менеджменті інвестиційних компаній Приходько дещо відійшов від місцевих реалій, але може швидко до них повернутися. Його ще називають найстабільнішим бюрократом: працював з керівниками Закарпаття Країлом, Устичем, Балогою, Москалем. Не дивно, що нинішня обласна влада позитивно відреагувала на бажання Володимира Приходька позмагатися за головну керівну посаду в Ужгороді. Досвід залучення коштів та ефективного управління ними у кандидата є (керував Агентством із залучення інвестицій), управлінськими навичками володіє як практично, так і теоретично (очолював Національну академію державного управління при Президентові України), на місцевості орієнтується. Наприкінці вересня майбутній кандидат у мери зібрав громадськість, щоб заявити про свою готовність поборотися за Ужгород та запросити усіх небайдужих долучитися до створення програми розвитку міста. Обіцяв незабаром представити концепцію розвитку міста, закликавши усіх небайдужих долучитися до її створення. А також запевнив, що незабаром детально представить кожного з гравців своєї команди.
Дещо відстороненим від підготовки до виборів виглядає чинний мер — Сергій Ратушняк. Діє обережно, піариться переважно за рахунок мистецьких проектів, наприклад, розставляє велетенських розфарбованих ведмедів по місту, встановлює малі архітектурні форми, креативить злобливими відеороликами у бік своїх опонентів. Відкритої активної агітації не проводить. Проте соціальна антиреклама мера активно запущена у маси вже давно. Варто хоча б згадати рішень про скорочення груп продовженого дня у школах, закриття кількох навчально-виховних комплексів, знищення єдиного відкритого міського басейну, а з цього навчального року — суттєвого зменшення фінансування музичної школи та Палацу дітей та юнацтва. Для щонайменше 30% виборців це вагомі підстави розлюбити мера. Ще зовсім невелика частина електорату перетирає між собою інформацію про якісь комунальні афери чинної міської влади. Певно мірою Ратушняк поки не відчуває конкуренції, але на всяк випадок точно має у запасі кілька планів реагування на певну ситуацію.
За місяць картина трохи зміниться, та мабуть, не суттєво. ТВК та мас-медіа дізнаються про решту охочих взяти участь у мерських перегонах. Та чи настільки детально заглиблюватиметься у вивчення кожної особи ті, хто насправді обирає?
Дарина Іванець