Майстер з Підвиноградова виготовляє "одяг" для коней

"Одяг" для вашого вороного – найвишуканіший, — хвалить свої вироби майстер Павло Орос із Підвиноградова. – Подивіться, лише, який привабливий — ця шлея ніколи не натре коневі боки". Крім упряжі, є тут і підкови, без яких жоден кінь належно, як слід, віз чи сани тягнути не буде. На столику розкладені й гарненькі дзвіночки. Великі, менші і зовсім малі, круглі й дещо овальні. Майстер бере перший, що потрапляє під руку, і калатає ним. Ніжний малиновий дзвін розноситься по всій торговиці, привертаючи увагу людей. "Таке дзеленчання нагадуватиме пішоходам про наближення гужового транспорту, — зауважує майстер кінської збруї. – А ще його замовляють приватні підприємці, які мають спеціальні брички, що возять туристів. Охоче купують також ті їздові, котрі обслуговують весілля та возять Дідів Морозів чи Святих Миколаїв у зимові свята". Є тут і спеціальні гвіздки, щоби підкувати коня, і навіть граблиці для розчісування гриви та чищення вороного. Все це коштує дорого, але, як запевнив продавець, товар високої якості. "На перший погляд три тисячі за комплект упряжі для двох коней здається дорогим, — провадить далі пан Павло, — але ж натуральна високоякісна шкіра нині у ціні. За нею доводиться їздити аж у Болехів, що у сусідній Івано-Франківській області. І вся, без винятку, робота — ручна. Такий специфічний товар на швейній машинці не зшиєш. А ось подивіться на цю розцяцьковану упряж, помережену кольоровими вставками та світлими бляшками і з червоними китицями з ниток. Вона коштує шість тисяч гривень. Це не для роботи, а для парадного виїзду десь у місто чи на люди. Такі комплекти купують здебільшого чехи, мадяри, словаки та поляки. Там у моду ввійшли поїздки туристів та молодожонів на фаетонах, старовинних каретах та бричках. До минулорічної кризи таких замовлень було чимало, і я ледве встигав їх виконувати. Зараз попит на ці вироби різко скоротився. Якщо та криза протримається ще з рік, то від виготовлення парадної збруї треба буде відмовитися".

...Уже ціле десятиліття продає свої рідкісні вироби Павло Меньгертович. За цей час він зажив доброї слави серед газдів, які мають коней. На мукачівському Гіді вже має своє постійне місце і його не потрібно шукати на цій величезній торговиці. Біля нього завжди юрмиться чимало люду. Найбільше ромів. Воно й зрозуміло, бо який же циган без коня. Олександр Канапош саме прийшов подякувати майстрові за добру упряж. "Знаєте, паночку, хоч і дорога ваша збруя, — каже він, — та дуже зручна. Мій коник Оскар порхає в ній, наче метелик...".

Ще за радянських часів на вулиці Шевченка у Мукачеві була спеціальна артіль, а потім ательє, котре займалося виготовленням шлей, хомутів та інших виробів для коней. Замовлень було так багато, що чекати доводилося дуже довго. І не дивно, бо в кожному колгоспі тяглової сили були тоді десятки пар. Коли наприкінці вісімдесятих років врешті відкрилися кордони, упряж почали масово вивозити в сусідні держави. Там цей товар йшов, як мовиться, на "ура". Саме тоді довідався про це ательє в місті над Латорицею Павло Орос з Підвиноградова. Попервах він купував "одяг" для вороних в Мукачеві і возив його угорським фермерам, а коли тут його не стало, взявся за це ремесло сам. "Я подумав, а чому б мені самому не відродити його, коли воно занепадає, а попит є, — пригадує Павло Меньгертович. – Справи пішли вгору відразу, бо я дуже скрупульозно дбав про якість, а вона в цьому ділі – головна умова. Довідався, де можна придбати якісну м'якеньку шкіру, купив спеціальний реманент. Нині цілими днями пропадаю у своїй майстерні. Коли немає замовлень, придивляюся що, де і як можна вдосконалити, випрацьовую новий поліпшений дизайн парадної збруї, багато експериментую. Ця робота мені приносить неабияке задоволення.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати