Мілан Шашік: Я — дуже щаслива людина

Унікальний на всю Україну випадок, коли „Людиною року” визнають священика. Причому визнають кілька разів різні рейтинги. Отже йдеться про авторитет справжній, а не куплений. Сьогодні наш гість – Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан.

Мілан Шашік: Я — дуже щаслива людина"Я ВВАЖАЮ ЗАКАРПАТТЯ СВОЄЮ ДОМІВКОЮ"

— Ваше Преосвященство, чим ви пояснюєте те, що вже третій рейтинг визнає вас „Людиною року” на Закарпатті? Вас це не дивує?

— Навіть дуже! Торік я це сприйняв за жарт. Цього року мені зателефонували, що запрошують прийти у філармонію на вшанування. Я зрозумів, що маю вручати комусь приз. Оскільки вже мав спланований день, попросив отця Тидіра, аби виконав цю почесну місію замість мене. А він мені дзвонить з філармонії: „Владико, будь-ласка, терміново повертайтеся до Ужгорода, бо це хочуть нагороджувати вас”. Тож мусив перекласти свої справи на інший день.
А за третє визнання я взагалі нічого не чув. Що маєте на увазі?

— Неформальний журналістський клуб „Нетаємна вечеря” теж визнав вас „Людиною року” у номінації „Громадсько-політичний діяч”. Як ставитеся до того, що вас вшановують у такій „політичній” номінації?

— Якщо говорити про політику як справу народну, публічну, то церква працює для народу і діє відкрито. Якщо говорити про діяльність політичних партій, то, ясна річ, ми тримаємось осторонь. Бо в нашій церкві вірники мають різні переконання.

— Але чи не свідчить це про брак яскравих, харизматичних політиків на Закарпатті?

— А, може, навпаки – ми повертаємося до старої традиції? Згадаймо, наших священиків Августина Волошина, Костянтина Грабаря, Олександра Духновича, які були провідниками народу і навіть займали високі державні посади. Боже, борони, щоб я порівнював себе з ними! Просто, можливо, це свідчення того, що церква і сьогодні може приносити цінності, які потрібні суспільству.

- Закарпатці дуже рідко визнають чужинця за свого. Для мене парадокс, що за такий короткий час (усього сім років) ви тут стали своїм. Чим би ви це пояснили?

- Це мав би хтось інший говорити. (Посміхається – Авт.) Для мене важливо, що я теж вважаю Закарпаття своєю домівкою. Коли я якось приїхав до батьків у Словаччину і сказав, що завтра повинен повертатися додому, вони були здивовані: „То де твоя домівка? Хіба не тут?”. Я відказую, що в Україні. Я справді визнав Закарпаття своїм домом, і сподіваюся, що закарпатці це відчувають.

"МИ НЕ ПОВИННІ ПОЧУВАТИСЯ БІДАКАМИ"

- Ви народилися на Словаччині, але довгий час проживаєте в Україні. Що можете сказати про українське суспільство? Чим воно відрізняється від словацького?

- На Словаччині я вже не живу 15 років. У 1990 році виїхав до Риму. У 1992 році приїхав до України. Через шість років на короткий період повернувся до Словаччини і відчув себе вдома наче чужим. Бо звик до України і, чесно кажучи, навіть просився, аби повернутися працювати сюди знову.
На Словаччині, як і повсюди, відбулися суспільні зміни. В тому числі і негативні. Наприклад, настало якесь відчуження людей один від одного. Я це відчув і в самій церкві. Наприклад, коли я служив месу у Банській Бистриці, вірники майже не реагували під час проповіді. А я звик, що українці проявляють себе набагато відкритіше. Можуть навіть репліку кинути або й щось запитати. А там — ніби якийсь емоційний бар’єр встановився.
Внутрішню відкритість я зустрічав не лише на Закарпатті, а й у Києві та в інших регіонах України. І переживаю, аби ми її не загубили. Не втратили те, що робить людей близькими один до одного.

Словацьке суспільство, ясна річ, заможніше. Я це пояснюю просто: „Там не було Радянського Союзу”. Тому легше вирішити економічні питання. Ясно, що тут маємо свої проблеми – більше безробіття, багато молоді виїхало за кордон. Це все є. І треба шукати способи, як рухатися вперед.
Але я часто повторюю, що ми не повинні почуватися бідаками. Маємо великий потенціал: і кваліфіковану робочу силу, і талант, і любов до рідної землі. І це має допомогти, аби наші люди охочіше поверталися додому і вкладали заробітки у розбудову свого краю.

— У чому українці подібні зі словаками, а в чому різняться?

— Часто ті, хто вперше приїжджає в Україну, здивовані нашою сердечністю. Люди, які тільки чули про Радянський Союз, не мають справжньої уяви про нас. І приїжджають з острахом. А коли знайомляться з нашими людьми, бачать, як вони уміють і молитися, і працювати, і відпочивати, то дивуються: „Та це нормальні люди! Які вони щирі! Які сердечні!”.

Торік у Тячеві на паломництво народів і національностей зійшлося декілька тисяч людей. Півтисячі паломників приїхало з Чехії і 250 -- зі Словаччини. На нічліг тячівці порозбирали їх додому. Я не можу наслухатися відгуків зі свого рідного села: „Які милі люди! Як нас частувати! Приймали як рідних! Як старалися нам догодити, дати найкраще!”.

Такі незабутні враження, що мої земляки хочуть знову сюди навідатися, аби відчути цю щирість. Вона є надзвичайною порівняно з холодними стосунками у західних країнах.

— А як вам тут працюється?

— Життя приносить і радощі, і труднощі. Приносить і багато того, що можна назвати неуспіхом. Через що часто відчуваємо невдоволення.

Але загалом мені працюється добре, бо є з ким працювати. Є священики, є віруючий народ. Є посадовці, які хочуть мати рівні стосунки з усіма конфесіями. На жаль, це не завжди вдається. Є ситуації, де за 16 років від часу легалізації нашої церкви не вдалося нічого змінити. Деякі проблеми ми зняли, збудувавши десятки нових храмів. Загалом працюється так, як ведеться у житті: в один день єпископ має і багато радощів, і багато болю.

— А що ви для себе відкрили в Україні?

— Багато відкрив. На першій своїй єпископській службі у Нітрі 19 січня 2004 року в соборі, пов’язаному з традицією Кирила і Мефодія, я сказав такі слова: „Не важливо, чи мене люди люблять. Важливо, щоб я їх любив такими, якими вони є”. Постійно стикаюся з тим, що ці слова не легко виконувати. І часто, коли маю труднощі, згадую їх собі.

Нині зовсім інша ситуація, ніж була в середньовіччі, в ХІХ столітті, чи в часах переслідування після 1949 року. Світ змінився. Часто люди бояться там, де боятися не треба, і не бояться там, де би слід було остерігатися.
Церква мусить говорити і про моральні проблеми, і про життєві. Науковці давно застерігають, що не можна без краю експлуатувати природу, що мусять бути межі, за які не можна заходити. Але ніхто на їхні слова не зважав. Тепер, після цієї зими, кожен бачить, що щось не в порядку. Щось коїться в природі. Лише тепер починаємо дослуховуватися.
Церква мусить говорити, що так, як у природі, є певні моральні кордони і в житті. Коли хочеш тільки безмежно брати, то воно, зрештою, може тебе знищити.

"ЦЕРКВА МАЄ МІСЦЕ В НАШОМУ ЖИТТІ, А НАШЕ ЖИТТЯ МАЄ МІСЦЕ В ЦЕРКВІ"

- У чому феномен греко-католицької церкви у світі?

— Ми виповнюємо те, що дуже гарно підкреслив Папа Іван Павло Другий: „Церква має дихати обома легенями”. Тобто, західною і східною традицією.
У католицькій церкві ми представляємо східну традицію, яка була у нас до великого церковного поділу на Східну і Західну у 1054 році. Хоча протягом історії були спроби латинізації, Богу дякувати, вони не пройшли. Другий Ватиканський собор підкреслив важливість східних церков і допоміг їхньому відновленню. Наша католицька церква візантійського обряду є доказом того, що можна жити зі Вселенською церквою, зберігаючи свої традиції.

— Правда, що Українська Греко-католицька церква найчисельніша серед східної традиції?

— Так, в Україні нараховується близько 5 мільйонів греко-католиків і це найбільша кількість вірників серед східних обрядів католицької церкви. Для прикладу, на Словаччині живе близько 280 тисяч греко-католиків, в Угорщині - понад 300 тисяч. Розбудовані структури греко-католицької церкви у Польщі, США, Канаді, де вірниками є переважно українці.

До насильної ліквідації у 1949 році в Румунії було до трьох мільйонів греко-католиків. Після падіння режиму Чаушеску церкві було повернуто мало храмів, тож наших вірників там значно менше, ніж колись.

— Чому саме українській греко-католицькій церкві випали такі важкі випробування?

— Комуністичний режим воював проти всіх релігій, а після війни взявся за католицьку церкву і насамперед за греко-католиків. Радянська влада вважала їх ворожою силою. В Галичині це мотивувалося тим, що вірники і священики були патріотами і боролися за незалежність України. На Закарпатті ж проголосили, що церква прислуговує Ватикану – головній силі імперіалізму. За кілька днів до убивства Блаженного Теодора Ромжі у 1947 році уповноважений у справах Російської православної церкви писав в обком: „Єпископ Ромжа та його заступник Хіра будь-яким способом повинні бути позбавлені можливості тягнути майже півмільйона радянських людей Закарпаття до Риму”.

— Які стратегічні завдання бачите перед собою?

— Церква поступово повинна займати те місце в суспільстві, яке їй належить. Прикро бачити, коли на освяченні новозбудованого храму у селі нема жодного представника місцевої влади. Це замість того, щоб прийти подякувати вірниками за те, що вдалося розв’язати конфлікт новим будівництвом. Треба шукати співпрацю між школою і церквою. Є багато можливостей для цього. Наприклад, викладання тої ж християнської етики. Бо якщо діти у неділю йдуть до церкви, а в школі до цього негативне ставлення, то знову будемо мати подвійну мораль. Ніби віра в Бога є щось таким, що не належить життю.

Якщо йдеться про ширші справи, то церква мусить мати контакт з вірниками і поза храмом. Люди мають зрозуміти, що церква має місце в їхньому житті, а їхнє життя має місце у церкві. Не можемо відокремлювати одне від одного. Мовляв, ти лише ходи на богослужіння, а відбув — і вже живеш, як хочеш.

"НАЙБІЛЬШИМ ВІДКРИТТЯМ ДЛЯ МЕНЕ Є УКРАЇНЦІ"

— Ви часто їздите за кордон. Що думають про Україну? Чи змінюється там думка про нас?

— Змінюється. І найбільше цьому допомагають поїздки в Україну. Нині преса, телебачення передають вісті на весь світ. І часто, на жаль, передають лише крикливі сенсації чи негативні новини. А коли люди до нас приїжджають, то бачать звичайне життя.

Дуже добре, що Президент Ющенко увів безвізовий режим з іншими країнами. Це дуже допомагає. Бо європейці звикли вільно подорожувати і навіть виготовлення безкоштовних віз є вже для них психологічною перешкодою. Адже йдеться про подорож до країни, про яку так мало чути доброго.

— А ви для себе ще щось в Україні відкриваєте?

— Людина все життя щось відкриває. Найбільшим відкриттям для мене є люди. Нові знайомства, нове спілкування.

Для мене відкриття України – це українці. Коли я працював в нунціатурі і багато їздив від Ужгорода до Луганська, для мене найбільшим задоволенням були розмови з людьми. Багато спілкувався з тими, які згадували радянські і навіть дорадянські часи. Це зовсім інше, ніж читати у книжках.

"ТРЕБА ВМІТИ ТІШИТИСЯ І З ДРІБНИХ РЕЧЕЙ"

— Ваше Преосвященство, непросте запитання: як налагодити співпрацю з православними?

— Це справді складне питання і можна багато говорити чи фантазувати. Я думаю, що насамперед треба дбати про людські відносини. Хоч і бачимо ті труднощі, в яких наразі живемо, треба старатися прощати і допомагати один одному. Наскільки ми будемо ближчими до Ісуса Христа, настільки ми будемо ближчими одне до одного. Тому що нас ділить не віра, а гріхи. Коли буде достатньо любові, тоді будуть зняті усі проблеми

— І коли це буде?

— Господь знає...

— Якою є ваша філософія життя?

— (Задумався –Авт.) . Треба вміти тішитися і з дрібних речей.

— Владико, а як ви відпочиваєте?

— Я хотів би відпочивати... (Сміється – Авт). Але, на жаль... (Розводить руками – Авт.). Постійно кажу собі, що треба мати активний відпочинок. Але часто – це просто інша робота.
Час від часу стараюся заглянути в городик при нашому будинку. До замкового парку мені вдалося сходити двічі за чотири роки. До лісу — чотири рази. Так що відпочинком часто стає прочитана в дорозі книжка. А ще щороку маю духовні вправи, коли на декілька днів кожен священик має усамітнитися в монастирі.

Для мене відпочинком є і поїздки по селах, коли можу молитися зі своїми вірниками. Фізично можу бути цим виснажений, але духовно завжди підкріплений.

— Якби так сталося, що ви звідси поїхали, що б узяли на згадку про Закарпаття?

— Я про це не думаю. Я нікуди не збираюся з України. (Посміхається – Авт.). І не маю бажання робити церковну кар’єру. Стати, наприклад, кардиналом. Хочу працювати тут. Може, хтось би бажав, аби я від’їхав? (Сміється – Авт.). Я був поставлений Апостольським престолом тут, і в даний момент відчуваю, що моє місце в Ужгороді.
Апостол Павло каже: „Нашою батьківщиною є небо, звідки чекаємо прихід нашого Господа Ісуса Христа”. Своє завершення на землі, яка була названа Срібною, я був би щасливий перенести до неба. (Сміється – авт.).
Олександр ГАВРОШ, "Старий Замок "Паланок"
15 березня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

11:22
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
18:40
/ 1
Загинув Герой з Вишківської громади Святослав Корнійчук
11:17
/ 1
У Берегові діти принесли додому з річки стару протитанкову міну
10:45
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Козаком
10:35
/ 3
Сьогодні, в четвер, у Буштині попрощаються з Героєм Іваном Рущаком
11:29
/ 7
Державний "Ощадбанк" долучиться до приватного нищення унікального високогір'я Карпат вітряками
» Всі новини