Тетяна Пашко: "Одного разу прийшла жінка з іграшковим пістолетом, націлила дуло на мене і попросила грошей"

Начальник відділу Тетяна Пашко вже 25 років консультує, роз’яснює, допомагає. Це службовий обов’язок. Поза ним – людські долі, розпач, задоволення, коли вдається допомогти людині.

— Тетяно Іванівно, розкажіть, будь ласка, про свої робочі будні...

— Будні як будні. А ось коли заплановано прийом голови облдержадміністрації, приходимо раніше, ніж починається робочий день. Прикладаємо максимум зусиль, аби громадянам було якнайзручніше. В коридорі є крісла, в самому кабінеті так само має бути комфортно. Із сучасною технікою нам набагато легше працювати. Кожного, хто приходить на прийом, вносимо дані, питання, які людина порушує, у комп’ютер. У принципі прийоми відбуваються не щодня, проте громадяни приходять кожного, цікавляться, як просувається їхня справа тощо. Людина, приміром, спеціально приїхала з Хуста. Не скажеш їй повертатися, а в день прийому прибути. Ми ж дізнаємося про проблему, думаємо, чим можна зарадити. Нерідко голова і заступники вислухають громадянина й поза відведеним днем. Одна з форм роботи — листування, також організовуємо „гарячі лінії”, тобто людині необов’язково приходити особисто. При потребі, самі їздимо по районах.

— Які категорії громадян до вас найчастіше звертаються і з яких питань?

— Найчастіше — люди пенсійного віку. Був у нас випадок, коли на прийом прийшов 102-річний тячівець. А я стояла біля нього і думала, яка я ще молода (Сміється —Авт.). Звертаються інваліди війни, в тому числі афганці, їх пропускаємо поза чергою. В основному порушують питання про прискорення черги на отримання, скажімо, машини, доплати до пенсій, матеріальну допомогу. Не оминають відділ і багатодітні матері. Звертаються по держдопомогу, допомогу при народженні дитини. Аби отримати виплати, жінка і чоловік, за законом, мають працювати або бути зареєстрованими в центрі зайнятості. Люди ж у нюанси не вникають, мовляв, я народила державі дітей, то нехай вона й допомагає. Іноді люди просто приходять, як то кажуть, щоб вилити душу.

— Треба мати неабияку витримку...

— Звісно, у людей різні темпераменти та й життя іноді добряче їх б’є. Інколи і поплачеш біля них. Але намагаємося якось відволікти їх, розрадити, розсмішити.

— Які справи ви не розглядаєте?

— Анонімні. Ними займається міліція. Людина, коли сюди приходить, пише заяву, зазначає прізвище, ініціали, адресу, викладає суть питання... Ось нещодавно нам зателефонував чоловік, скаржився на те, що в мукачівських школах беруть хабарі, збирають гроші на ремонт класу, навчального закладу. Назватися не захотів, погрожував, бо ми вимагаємо від нього прізвище. Проте не ми це вигадали. Є інструкція, врешті закон. Не беремося за справи, які вже розглянув Верховний суд. Ми тут вдіяти нічого не зможемо.

— Чи бувають випадки, Тетяно Іванівно, коли люди не називаються, приміром, через страх втратити роботу?

— Є таке. Якось виборці поскаржилися на голову села, що „нічого не робить”. Ми передали їхнє звернення в контрольно-ревізійне управління. Працівники санепідемстанції поскаржилися на начальницю, мовляв, не вміє працювати з колективом, постійно ображає співробітників. Заява була майже анонімною, ніхто свого справжнього прізвища не зазначив.

— Ви працюєте у відділі 25 років, що змінилося?

— Перш за все, технічний бік — набагато легше вести діловодство. Змінилися закони. Приміром, про місцеве самоврядування. Суть в тому, що відтепер голова облдержадміністрації не може наказати, скажімо, голові села або меру. Раніше керівники нижчих ланок боялися, а тепер... Ось приходили на прийом підприємці з ринку, що по вулиці Фединця в Ужгороді, скаржилися, що міська влада виганяє їх з робочих місць.

— Тобто закони недосконалі?

— Власне, одним законом не охопити всіх проблем, що виникають у людей. Практика свідчить, що закон про звернення громадян — недосконалий. Припустимо, є стаття про притягнення до відповідальності людини, якщо вона надала неправдиву інформацію. Тобто є певна проблема, ми створили комісію, а факти не підтвердилися. В моїй практиці такого не було. Є стаття і про таємницю звернення. В ідеалі ніхто не повинен чути, про що розмовляє людина із посадовцями. Але забезпечити такі умови майже неможливо.

Раніше за день ми приймали по 250 людей. Додому приходили о 3-й ранку. Сьогодні на прийоми приходять набагато менше.

— Менше почали звертатися?

— Однозначно відповісти більше, чи менше — неможливо. Наприклад, Віктор Балога, коли він був керівником області, за рік отримував 9,5 тисяч звернень. Це не малий, але й не дуже великий показник. Люди завжди мають проблеми. Можна сказати, що весна для нас — пора гаряча. Більше звертаються саме у цю пору року.

— Який відсоток позитивного вирішення звернень громадян?

— Кожна людина в одному зверненні має право порушити 5-6 питань. Тому не може бути однакова кількість звернень і позитивно вирішених проблем. Можна судити за кількістю питань, а не звернень. Тут є й такий нюанс: приміром, людина просить грошової допомоги. Виділяємо, наприклад, 200 гривень і вважаємо, що задовольнили звернення. Взагалі, грошову допомогу можна надати у будь-якому розмірі, але якщо вона перевищує тисячу гривень, то треба чималі податки сплатити. Зазвичай більше 700 гривень не видаємо. Однак бувають винятки. Позитивно намагаємося вирішувати якомога більше справ. Знаєте, це конкретні ситуації, людські долі. Ось в одній сім’ї росте 14 дітей — забезпечили родину мікроавтобусом. Жінка втратила ногу, потребувала протез за 7 тисяч гривень – допомогли, виділили цю суму.

— А казуси трапляються?

— Є жіночка, яка ходить до нас 24 роки. Її ще у 1983 звільнили з роботи — законно, незаконно, справедливо, чи ні — вже ніхто сказати не може. За стільки років ходіння по судах і прокуратурах, назбиралося чимало рішень відповідних установ, але ж не в нашій компетенції змінити їх... Є й люди, що наперед знають, що їхнє питання відділ вирішити не може. Але вони приходять (відмовити у прийомі ми не маємо права), скаржаться, а потім, мовляв, не можеш вирішити проблеми, дай хоч 200 гривень.

Нещодавно допомогли жителю Мукачівщини. Посприяли, аби йому провели телефон. У черзі на послугу чоловік стояв з 1983-го. Одного разу прийшла жінка з пістолетом, правда, дитячим, націлила дуло на мене і попросила грошей...

— Тетяно Іванівно! Що може подобатися у такій роботі?

— Мені знайомі й колеги кажуть, що не змогли б працювати у відділі звернень. Я ж не знаю, що робила, коли б не робота. Приємно, коли допомагаєш вирішити проблеми людей. Бачиш їхні задоволені обличчя. Тоді відчуваєш, що день минув недарма.

— Чи слідкуєте за долею людей, яким колись допомогли?

— За роки, що працюю, знаю всіх поіменно, з якими проблемами приходять. Звісно, простежуєш перебіг справи, тим паче, що новачків у нас нема. Пам’ятаю, зверталася жінка – родичів не було, чоловік сліпий, двоє діточок маленьких, а в неї саркома. Лікарі сказали, що безсилі, а вона не знала, куди дітей подіти, коли станеться найгірше. Аж язик не повертався сказати про дитбудинок... Буває так, що проблеми людини вирішили, а проходить деякий час, і вона повертається. Якось жінка з Міжгір’я не ходила до нас 12 років, але проблеми знову привели її до нашого відділу. Я впізнала жінку, вона ж була приємно вражена. Або таке. Діти деяких громадян буквально виросли на наших очах...

— Для вирішення питань громадян інколи доводиться залучати фахівців...

— Перед прийомом, я приблизно знаю, які питання порушуватимуться. Обдзвонюю інші управління і відділи облдержадміністрації, аби потім надати консультацію громадянам, скажімо, як можна оформити направлення на лікування до Києва. До речі, найчастіше доводиться залучати юристів, що спеціалізуються на земельних питаннях.

— Звернень, з якого приводу найбільше?

— Нещодавно я підняла старі справи. Цікаво, що у 90-х роках переважали житлові питання. А сьогодні їх перекривають соціальні. Знаєте, часто буває, що проблеми закарпатців можна вирішити на місцях, тобто в районах. Люди одразу приходять до нас, а ми надсилаємо туди рекомендації, просимо прислухатися до проблем краян. Деякі намагаються напряму вирішити власні питання через Київ. Коли питаємо про причину, кажуть, що в районах від них відмахуються, а до інших не хочуть іти, бо там— брати, куми, свати...

— Який найпроблемніший район, за вашими спостереженнями?

— Більше звертаються з Тячівщини. До певної міри це виправдано. Адже один із найбільших районів не тільки в області, а й державі. Приміром, одна сім’я роками ходить, пише заяви на різні прізвища, просить гуманітарку, грошову допомогу на лікування, ремонт тощо. Потім все це родина розпродає і приходить знову...

— Тих, хто ходить роками, їхні проблеми неможливо вирішити, чи це щось інше?

— Це безпідставні звернення. Дивіться самі. Таких на сьогодні — 47. Мешканець Великоберезнянщини вимагає зробити його тренером місцевої футбольної команди... Заслужений донор постійно залізає у чималі кредити, а потім просить, аби держава погашала відсотки. Бере іншу позику, аби виплатити попередню...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати