Історія створення водопроводу в Мукачеві

На початку ХХ століття жителі Мукачева, як і багатьох інших невеликих міст Австро-Угорської монархії, користувалися питною водою прадідівським способом – за допомогою колодязів, із яких життєва волога добувалася звичайними відрами. Водовідведення здійснювалося також надзвичайно просто – шляхом відкритих вигрібних ям, в яких тривалий час накопичувалися відходи життєдіяльності людини. Жінки прали білизну безпосередньо у річці Латориця. Населення Мукачева постійно збільшувалося, а санітарний стан не покращувався. Жителі не мали надійного захисту від стихійних епідемій, повеней та інших масових хвороб, які в той час неодноразово траплялися.

Перші плани

Перші спроби покращити цю ситуацію були зроблені в Мукачеві ще в 1902 році. Тоді міська влада прийняла рішення прокласти водовідвідний канал від готелю "Чіллог" ("Зірка") до міського театру, біля якого вже існувала стара труба. (1). Через шість років місто уклало договори з управлінням домінії графа Шенборна на проведення каналізації в графських будівлях, які знаходилися на міській території. (2). Тодішньою владою планувалися заходи щодо покращення благоустрою Мукачева. У 1912 році депутати міського представництва навіть схвалили план будівництва водопроводу і каналізації (3), але на заваді реалізації цієї ідеї стала світова війна 1914-1918 років, яка на тривалий період відклала створення в місті цих життєво-важливих централізованих технічно-санітарних систем.

Післявоєнна епідемія тифу

Повернення до питання організації загальноміського постачання води населенню відбулося у вересні 1922 року, після закінчення І світової війни, коли Мукачево увійшло до складу Чехословацької республіки. Тоді у віце-губернатора Підкарпатської Русі в Ужгороді за участі начальника відділу Міністерства охорони здоров’я і фізичного виховання Чехословаччини д-ра Смілого відбулася нарада, де присутні чиновники прийшли до висновку щодо необхідності будівництва водогонів у містах Ужгород, Мукачево, Берегсаз (нині – Берегово). Поштовхом цьому рішенню став приклад 37 міст і сіл в Чехії, де таке подання води уже здійснили впродовж двох попередніх років, а в Ужгороді, навпаки, в 1921-му сталася епідемія тифу. На той час у Мукачеві проживало 22 тисячі жителів, які також відчували постійні проблеми з постачанням чистої води. (4).

Вибір якісного водного джерела

У червні 1923 року гідрогеолог д-р Шпачек, призначений чехословацьким урядом для визначення наявних запасів ґрунтових вод, почав вивчати напрацювання попередників. У вересні того ж року він зробив свій висновок. У ньому, зокрема, йшлося, що на підставі попередніх дослідницьких шурфів був викопаний колодязь на відстані 45 м від берегу річки Латориця. Його діаметр сягав 5 м, був зведений з бетону і накритий важкою чавунною кришкою, під якою була ще одна – менша. На відстані 300 м. вище від колодязя знаходилося кладовище, в якому поховали солдатів, що загинули від інфекції під час першої світової війни. Їхні тіла тоді спалили, але залишився сумнів, що не повністю. З 1914 року упродовж 9 років на цьому кладовищі більше нікого не ховали.

Колодязь був викопаний на глибину 8 м. Його профіль складався з 0,25 м. гумусу, 1,85 м. піщаної глини, 1,17 м. щебеню з піском, нижче йшов уже самий щебінь, насичений водою. За бактеріологічним і хімічним аналізом вода не мала шкідливих домішок, а її температура влітку не перевищувала 10-12 градусів. Через близькість річки і кладовища уряд Чехословаччини дуже обережно поставився до проекту можливого постачання води для Мукачева з цього колодязя і призначив додаткові дослідження.

Пропонувалося, зокрема, зробити декілька додаткових шурфів на відстані 30-70 м від річки біля села Подгерінг (нині – Підгоряни, околиця Мукачева), за 4 км. від центру міста, щоб детальніше вивчити ситуацію з ґрунтовими водами. Цоколь колодязів повинен мати охоронне кільце з радіусом 20 м, де заборонялося гноїти землю відходами від тварин і з людських туалетів.  На відстані 150 м. від колодязя, посередині між ним і кладовищем, на глибині до 2 м. від водної поверхні необхідно провести біологічний і хімічний аналіз підземних вод, щоб дізнатися, чи не потрапили вони до кладовища, чи існує в грунті достатня фільтрація. Такі запобіжні заходи приймалися з метою, щоб точно визначитися з вибором колодязя для прокладання водопроводу для міста Мукачево з найменшими витратами. До цієї думки приєднався і головний лікар міста д-р Феньвеш. (5).

Проект міського водопроводу

Активізація справи будівництва водопроводу відбулася лише після спеціального засідання Ради Міністрів ЧСР у Празі та призначення нею у червні 1926 року старостою Мукачева знову д-ра Петра Петрігалла, зубного лікаря з с. Коропець. (6). У березні 1929 року на замовлення магістрату празька фірма "Інж. Глава та Д-р Кратохвіл", що спеціалізувалася на проектуванні будівництва, виготовила кошторис на зведення водоводу для міста. Його загальна вартість склала понад 10 млн. чеських крон.

Пропонувалося зводити стінки колодязя із трамбованого залізобетону, його дно викласти чистим щебенем і піском, зовнішню ізоляцію виконати гудроном і асфальтом, верхню частину викласти цеглою або цементними блоками, вінець колодязя зробити з дубових дошок. Водонапірна станція мала мати агрегат, який складався з насосу-центрифуги і електромотору потужністю 20 1/sek. Інші деталі виготовлялися також із чавуну і міді. Для прокладання у землі трубної мережі для підводів до будинків пропонувалися вироби з чавуну, оцинкованої сталі, свинцю, пізніше виникла ідея замінити, де можна, дорогий метал етернітом. (7).

Місто великих коштів у бюджеті для прокладання водопроводу не мало. 20 лютого 1930 р. Міністерство охорони здоров’я і фізичного виховання за згоди Міністерства фінансів ЧСР дозволило надати Мукачеву субвенцію в розмірі 1/3 (3 млн. крон) від загальної вартості будівництва. Технічний відділ магістрату виготовив спеціальні умови для будівництва та контролю за будівництвом міського водопроводу і каналізації. (8). Тому в січні 1931 року на надзвичайному засіданні міського представництва Мукачева на пропозицію виконавчої ради депутати прийняли рішення взяти кредит у сумі 12 млн. крон у Міської ощадкаси на Краловських Виноградах, центральний офіс якої знаходився в Празі, а в Мукачеві – філіал на вул. Я.-А. Коменського (нині – вул. Ярослава Мудрого). У цій сумі враховувалися як поточна інфляція, яка збільшилася через економічну кризу, так і додаткові витрати. (9).

Технічні роботи

На початку 1933 року в Мукачеві було оголошений тендер серед підприємців на проведення першого етапу технічних робіт із будівництва міського водопроводу. До участі в ньому зголосилися понад десяти будівельних підприємств із Праги, Плзеня, Усті-над-Лабою, Острави, Оломоуца, Кошиць, Ужгорода, Мукачева. У результаті розгляду поданих технічних проектів для виконання цього завдання кращими за показниками "ціна/якість" виявилися пропозиції фірми "Антонін Кунц" із м. Граніце (Моравія – Чехія). Насосну стацію довірили будувати мукачівській фірмі "Брати Корнрайхи", а фірма "Сіменс", технічна канцелярія якої знаходилася в Кошицях, мала постачати спеціальне технічне та електричне обладнання. (10).

14 лютого 1934 року  в кабінеті № 36 другого поверху Мукачівської міської ратуші було підписано колективний договір із 13 пунктів між Першою моравскою фабрикою з виготовлення водопровідного обладнання і насосів "Антонін Кунц" із міста Граніце і представниками промислової інспекції в Ужгороді та професійних організацій, які відстоювали інтереси робітників, що мали працювати на будівництві водопроводу в Мукачеві. Цією угодою передбачалося, що робочий день не перебільшуватиме 8 годин, робочий тиждень – 48 годин, а робочий місяць складатиме 192 години. Допоміжна праця чоловіків коштувала 2,50 крони за одну годину і 2 крони – для жінок. Вартість оплати праці оцінювалася для спеціалістів-бетонників у 4,50, а теслярів – у 5 чеських крон. Під час проведення земельних робіт для укладання труб діаметром 200-300 мм 1 кубометр викопаного грунту в траншеї завширшки 0,75 м. і глибиною від 2 до 4 м. коштував 6 крон, а при її закопуванні – 2 крони. Фахівців для кваліфікованої роботи забезпечувала фірма-виконавець, на допоміжну працю наймалися робітники з місцевого населення, перевага надавалася тим, хто стояв на біржі праці.

Початком роботи вважалося подання працівником спеціального дозволу про його соціальне страхування. За порушення розпорядку роботи чи невиконання завдання робітник міг бути звільнений, про що упродовж 14 днів фірма, яка найняла його на роботу, повідомляла відповідним професійним організаціям. Звільнення зазвичай проводилося по суботах, за виключенням випадків, коли з технічних причин робота не могла далі продовжуватися. Окремим пунктом № 10 колективного договору заборонялося приносити і розпивати на робочому місці алкогольні напої. (11).

Вода у будинках

14 листопада 1934 року урядовий комісар Ружичка підписав Правила користування водою в місті Мукачево, які мали діяти на період з 1 лютого 1935 до 31 грудня 1938 року. Згідно з ними вартість постачання 1 куб. м води для населення становила 2,50 чеські крони. Кожний будинок міг бути оснащений індивідуальним або груповим лічильником, який належав місту. Діаметр приладу залежав від кількості води, що споживалася, – від 13 до 50 мм. Відповідно, його обслуговування коштувало від 40 до 100 чеських крон і сплачувалося споживачем двічі на рік. (12).

Перші підключення будинків Мукачева до мережі міського водопостачання відбулися 14-17 травня 1935 року на центральних вулицях міста – Масариковій (нині – пл. Миру), Духновича, Ракоці (нині – Пушкіна), Достоєвського, Зеленій (нині – Возз’єднання). Серед  тих жителів, хто одним із перших отримав воду у себе вдома, були Якуб Фрідман, вдова Хуго Гофмана, вдова д-ра Елснера, Юрій Пойдинець, власник типографії Мор Грюнштейн, родина Шенборнів та інші. Усього у травні того року підключилися до водопровідної мережі 65 власників будинків.

На початку серпня 1935 року уряд Мукачева повідомляв міському нотарському управлінню, що при загальній кількості будинків у місті понад 4,5 тис. до того часу вдалося підключити до центрального водопроводу тільки 170 власників, тому передбачену рентабельність підприємства не можна виконати. Чиновники технічного відділу магістрату запропонували головному нотарю видати наказ, яким змусити всіх власників ресторанів, трактирів і готелів, де продавалися різні напої, підключити свої заклади до центрального водопостачання у відповідності до існуючих санітарно-гігієнічних вимог. Подібні заходи доцільно застосувати й до тих власників будинків, у колодязях яких були виявлені порушення якості води або норм будівництва. (13).

Магістратський будинок на вул. Духновича отримав воду в серпні, натомість греко-католицька громада на вул. Тиршовій (нині – вул. Федорова) – у травні, міський театр на вул. Мункачі (нині – вул. Грушевського) – у червні, кіно "Скала" на вул. Зеленій і торгова академія на вул. Недецеї – у вересні 1935 року. Підключення головної будівлі магістрату на вул. Ракоці до водної мережі відбулося тільки у квітні наступного року, а міського туалету на вул. Зеленій – у січні 1936 р. Інші релігійні громади Мукачева, тенісний клуб "Слован" на вул. Духновича отримали воду також у березні-червні 1936 року, а державна лікарня на вул. Немоцніцькій (нині – вул. Пирогова) – у серпні 1936 р. На середину листопада 1937 року мережа міського центрального водопостачання налічувала понад 390 постійних споживачів. (14).

Примусова каналізація

Хоча пріоритет надавався проведенню водопроводу в центральній частині Мукачева, де знаходилося більше різних торгових об’єктів, установ і проживало чимало населення, однак прокладання каналізації йшло не менш швидкими темпами.

У той час, 20 вересня 1934 р., урядовий комісар Карел Блеха видав оголошення для жителів міста: "На основанiи постановленiя земскаго выбора для Подкарпатскоъ Руси въ Ужгородъ со дня 22/VI.1933 за № 24389/II.2 ад. 33, которымъ разръшается въ городъ Мукачевъ взымать канализацiонные налоги, начиная со дня 1-го октября 1933 г., предлагаю владъльцамъ недвижимостей въ нижеприведенныхъ улицахъ въ своихъ собственныхъ интересахъ присоединить свои недвижимости на городскую канализацiонную съть, такъ какъ городъ будетъ предписывать канализацiонные налоги каждому, не принимая во вниманiе будетъ-ли его недвижимость присоединена или нътъ". (15).

Наприкінці липня 1936 року головний міський нотар був змушений зауважити уряду Мукачева, що після прокладання каналізаційної мережі водостічні канави окремих вулиць міста знаходилися у незадовільному стані. Особливу увагу привертали недоробки на тих магістралях, якими пересувалися іноземці. Це – вулиці: Гавлічкова від Касаренської до Легоцького (нині – вул. Берегівська, відрізок від Партизанської до Лучкая), Стрельницька (нині – вул. Садова) і Млинська. Ями на них залишилися надто глибокими, вода застоювалася, набирала неприємний болотний запах. Уряд міста пообіцяв до середини серпня ліквідувати вказані недоліки. (16).

Як засвідчують архівні документи, наприкінці 1937 року водогін існував на 34 вулицях Мукачева, і на стількох же була прокладена каналізація. Більша частина населення мала водовідведення поверхневим стоком, інші, відносно незначна кількість, – каналом.
 

Теги: водопровід, Мукачево, централізоване, вода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати