Кагор з ароматом угорської душі

Мені випала честь познайомитися цієї зими з такою людиною. Юрій Параска вміє робити вино з душею і любити його так, як чоловік обожнює свою вірну красуню-дружину.

ДЕ В УКРАЇНІ ЖИТИ ДОБРЕ

Він живе в Бене - селі на Берегівщині, яке на 98% угорське. Назву, подейкують, селищу дали італійці, і воно перекладається як "добре", донедавна його так і називали, тільки в перекладі на українську - "Добросілля", сьогодні ж повернули автентичну назву. Жити тут, напевно, насправді добре: будиночки суцільно доглянуті, з охайними низькими парканчиками, за ними видніються такі ж акуратні фруктові сади і виноградники, а вулиці - без вибоїн і сміття на узбіччях. Будь-який типовий мешканець Чернігівщини або Сумщини диву дався б! Але краще за всіх, звичайно, живеться тут виноробам, тому що Бене - найтепліша місцевість на карті Закарпаття. Кам'янисті вулканічні пагорби, що оточують село, добре притягують сонячні промені і, в той же час, надійно захищають виноградники від вітрів і граду, так що місцеві слуги Діоніса не страждають навіть тоді, коли їх побратими на Мукачівщині або Ужгородщині рахують збитки від чергового циклону (а вони на Закарпатті останнім часом зачастили).

Славиться це село і своїми столітніми винними підвалами. Тут знову варто згадати італійців - справа в тому, що довбали ці ходи у білому туфі саме полонені "макаронники". У 1916 році близько двохсот італійських вояків привезли у Берегово. Але на те, щоб утримувати їх, у місцевої влади грошей не виявилось, тому солдатів роздали сільським жителям для господарських робіт з умовою, що ті будуть хоча б раз на день годувати військовополонених. Незабаром з'ясувалося, що в мирний час ці люди мали щонайкорисніші для цих місцевостей професії - вони були каменярами в Мілані і Турині. Тому застосування їм швидко знайшли місцеві виноградарі: полонені вояки погодилися видовбати в скелях винні погреби європейського, так би мовити, класу: щоб температура була постійною (12-13оС) і не мінялася ні за яких погодних умов. Таких пивниць в селі і понині шість - однією з них володіє Юрій Параска, тут він приймає своїх друзів, почесних гостей і туристів. Цей тунель довжиною 17,5 метра - найкоротший з усіх шести. У нього своєрідна історія: у 20-40-х роках минулого століття місцеві євреї витримували тут кошерні вина, а в радянські часи тут було... звалище. Юрій каже, що йому довелося вивести звідси п'ять КамАЗів сміття, а коли добрався до самого кінця погреба, побачив муміфікованого собаку: мабуть, знайшов тут свою смерть якийсь барбос, а з огляду на те, що температура тут постійна, його тіло перетворилося в мощі.

У ВИНА ЗАПАХ НЕМАЄ

- Тепер ви розумієте, як добре тут вину, тому саме тут я витримую напої, хоча у мене є ще два погреби, - Юрій проводить нас у підвал і запрошує до столу - продегустувати свої напої. Оглядаємося: красиво! У напівтемряві показують коричневі боки дубові бочки, виблискують грамоти та кубки, завойовані на різних фестивалях, місцями зі стелі звисає павутиння (його, мабуть, навмисне не прибирають). Характерно, що запаху багаторічного звалища тут немає.

Перед тим, як налити перший келих, Юрій коротко ознайомив з правилами дегустації, з яких два для мене виявилися новими. По-перше, перед наступним видом напою потрібно з'їсти шматочок яблука - інакше не відчуєш смаку напою, а так яблучна кислота нейтралізує присмак від попереднього. І ще - у цьому погребі не говорять про запах вина. Господар пояснює це коротко: "Запах має г..., а у вина - аромат".

До речі, сам Юрій Параска, крім того, що він - винороб, ще і селекціонер (має власну зелену колекцію винограду в кількості 250 сортів), і вчений (веде курс з виноградарства в Закарпатському угорському педінституті), є магістром Європейського ордена дегустаторів. Туди беруть не всякого і тільки після того, як людина пройде іспит: треба безпомилково назвати п'ять вин, поданих по черзі.

- Я взяв своїх суддів тим, що назвав вина, навіть не пригубивши, а лише відчувши аромат. Адже я сам вирощую виноград, тому знаю про нього справді багато.

За допомогою молодшого сина Юрій знає навіть те, коли який вид грибка-паразита нападе на певний сорт:
- В Угорщині, недалеко звідси, є дослідна станція, де культивують міцелій цих грибкових хвороб і стежать за тим, як вони активізуються в залежності від погодних умов. Потім цю інформацію продають виноградарям, щоб вони вчасно обробили сорти, які під загрозою. Син бере ці відомості з сайту станції і передає їх мені по телефону, так що іноді його внесок у сімейну справу більший, ніж робота старшого сина зі мною на винограднику. Незнаючій людині можна працювати в поті чола, але втратити весь урожай. От я й не сердився на молодшого, що він захотів працювати не руками, а головою.

ОЙ УЖЕ ЦЕЙ ДЕПАРДЬЄ!

На фестивалі вина на Закарпатті Юрія останнім часом рідко зустрінеш: каже, від напливу туристів у свій льох і так відбою немає. Зате на європейських фестивалях Юрій зі своїми напоями частий гість. Востаннє в Будапешті відзначили бронзою його льодове вино. Той фестиваль він особливо добре пам'ятає.

- Підходить до мене після дегустації охайний такий японець з перекладачкою і запитує, скільки, мовляв, коштує пляшка вина. Я називаю суму - "40 євро", а він у відповідь: "Якщо у вас є 20 тисяч літрів, то я куплю у вас все - лише по 30 євро за пляшку". Як я міг відповісти йому, що цього вина у мене всього лише тисячу літрів! Але впасти обличчям у бруд не хотілося, і я знайшовся. Кажу: "Вибачте, але ви трохи запізнилися: буквально годину тому один арабський шейх викупив усі по 40 євро!" Мій професор з Будапешта, який викладав мені свого часу виноробство, тоді сказав: "Якщо вже брешеш, так бреши правдоподібно: мусульмани не п'ють вина взагалі!" А я після приїзду додому сказав дружині, що якби я мав якихось 20 тисяч літрів вина, ми б з нею були забезпечені до кінця днів.

А ще розповів нам Юрій Параска, як європейські винороби одного разу пожартували над відомим актором Жераром Депардьє. Його шанувальники знають, що мсьє Жерар має схильність до цього напою до такої міри, що купив кілька виноградників (до речі, цікавився він і тими, що ростуть на Берегівських пагорбах) і випускає вино під своєю маркою. Гості Парижа можуть покуштувати цей напій в особистому ресторані актора (мені розповідали, що воно надзвичайно кисле), ну а сам Депардьє возить ці напої по фестивалях.

- Я не можу сказати, що його вина жодного разу не брали призи, - говорить Юрій Параска, - але вони дуже слабкі і європейських виноробів, м'яко кажучи, нервує, що з почесних фестивалів вина роблять шоу-бізнес. Тому якось вони влаштували дегустацію, до якої входило і вино Депардьє, і запропонували йому взяти участь у ньому. Мені розповідали, що коли актор скуштував своє вино, звичайно, не підозрюючи, що це саме воно, жахливо скривився і сказав, що за п'ятибальною шкалою не дав би йому більше трійки.

ЗИМОВА ЯГОДА

Ну а нам п'ятибальною шкали не вистачило б, щоб оцінити вина пана Параски. За офіційною програмою ми скуштували п'ять сортів, серед яких був улюблений напій Сталіна "Сапераві", чудове льодове вино і чудовий кагор. Останні два напої сам господар величає епітетами "гордість" і "честь мого підвалу". Льодовим вином, або як його ще називають ice wine, дійсно можна пишатися - хоча б тому, що Юрій - єдиний, хто робить його в Україні. Це вино дуже дорого цінується тому, що технологія дуже витратна: з одного кілограма ягід виходить менше ніж сто грамів вина. Ягоди збирають вручну під ранок у 8-10-градусний мороз, потім вони відтають, з них зливають воду і тільки потім з родзинок роблять напій (зате цукристість у нього - 45%). Юрій Параска для свого "айс вайна" використовує сорт мускат пелешкей і вистоює його три-чотири роки.

Ну а церковне вино для причастя Юрій називає честю свого підвалу. Кагор йому запропонували робити для потреб церкви ченці - але тільки за суворою старовинною рецептурою: без домішок і не менше ніж з трирічною витримкою. Винороб погодився і робить близько 1000 літрів кагору з трьох сортів - каберне, мерло і голубок. Близько 800 літрів розливає в бочки, а решта - в казан, де виварює, як варення. Потім до молодого вина додає цю карамелізовану масу, розчинену у винному спирті - і витримує три роки. Смак та аромат цього напою мало з чим порівнювані, тому й церковних замовників багато: його купують у винороба для 12 українських церков, а раз на рік за парасчиним кагором приїжджають аж з Москви. Винороб жартує, що в російській столиці ним самого Путіна причащають.

- Якось посперечалися ми з моїм другом, директором Берегівського винзаводу, чий кагор кращий: його заводський, чи мій. Він спробував обидва напої і дипломатично висловився так: "З цих двох кагорів один - не кагор".

БИТИ ЧИ ЛЮБИТИ?

- Мій дід, - вчить Юрій Параска, - знатний виноградар, щодо того, яке вино робити і яке пити, то так говорив: "Якщо будеш пити добре вино - будеш любити свою дружину. Якщо будеш пити погане вино - будеш бити свою дружину. На перший погляд для тебе великої різниці немає, але для дружини - ще яка!"

Тому пийте тільки хороше вино!

Теги: вино, Юрій Параска, винороб, підвал, погріб, бочка

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати