Закарпатська коаліція: „Наша Україна” ходить першою і виграє

І все це на фоні враз збайдужілих виборців, які, перефразовуючи відоме, „зробили свою справу” і тепер можуть можуть, врешті-решт, зайнятися більш нагальними житейськими проблемами. Політики ж продовжують будувати хитромудрі комбінації здобуття влади.

Та якщо верхівка державного владного Олімпу, для більшості непосвячених вкрита словесним туманом, то ужгородський дім на площі Народній не так вже й далеко. Та й справи, які там вирішують, дещо ближчі до щоденних потреб пересічних громадян і місцевої бізнесово-політичної еліти, аніж столичні інтриги. Не применшуючи вплив останніх на життя усіх регіонів країни, в тому числі й Закарпаття, все ж „своя сорочка ближча до тіла”. І чи не виявиться вона дірявою, дізнаємося вже незабаром.

Однак, спершу слід окреслити політично-бізнесову карту нашого краю. Саме так, не зважаючи, на можливі закиди у недемократичності такої постановки питання та відокремленні влади від бізнесу. По-перше, послугуватися у будь-якій справі треба не вигаданими (чи бажаними) постулатами, а фактами. По-друге вплив бізнесу на політичні процеси (і навпаки) ще ніхто не заперечив. Особливо у такій країні з ще несформованими демократичними інститутами, як Україна. Закарпаття ту не виняток. І це ще один доказ того, що наш край є міцно інтегрований у загальноукраїнський простір. Нехай навіть у даному випадку мова йде про певний негатив.
Отож вибори 26 березня на теренах області сформували нову реальність, фактично довершивши демонтаж біполярного політичного крайового поля, де на одному боці влаштувалися об’єднані есдеки на чолі з І.Різаком, а на іншому нашоукраїнці під проводом В.Балоги. Перших розчерком пера виборці усунули не тільки з політичної карти Закарпаття, а й усієї України. Другі, здобули в краї найбільшу підтримку дорослих громадян. Майже кожен 4-й закарпатець віддав свій голос за пропрезидентський Блок „Наша Україна”. Хоча це не є арифметичною більшістю. Тому закиди про монополію „клану Барви”, якою деякі трохи неврівноважені народні спікери лякали закарпатську громаду, виборці остаточно здали в архів.

До речі, на так званій монополізації Закарпаття „мукачівським кланом” слід зупинитися дещо детальніше. Так, багатьом закарпатцям, і особливо ужгородцям не подобається те, що чимало лідерів закарпатських нашоукраїнців живуть і працюють не в обласному центрі, а в Мукачеві. І бізнес свій, який створює робочі місця, платить податки і облаштовує, так би мовити, життєве середовище, розвивають переважно все у тому ж місті над Латорицею. Феномен цей можна пояснити давніми ревнощами мешканців „першого” міста краю до „не першого, але й не другого”. Такий собі місцевий варіант українського гетьманства. Однак його важко пояснити раціонально. Адже якщо ми не збираємося відроджувати удільні феоди Паланку чи Ужгородського замку (можливо ще й Невицького, Хустського чи Середнянського), то маємо мислити хоча б крайовими категоріями. З цієї точки зору, якщо є ефективний менеджер, яскравий громадський діяч, чому він обов’язково має бути ужгородцем? Чим гірші інші мешканці закарпатських міст і сіл? Водночас слід згадати, що коли воюють двоє, виграє, як правило, хтось третій. Можливо саме на це й розраховані ті дрова, які підкидають у вогонь протистояння двох найбільших міст краю? Якого „москаля” нам засватають цього разу — невідомо.

Однак, справедливості ради, треба сказати, що підстави для недовіри з боку ужгородців подекуди давали й самі мукачівські політики, вряди-годи підкреслюючи „не гірший” статус свого міста, апелюючи до історії та більш вигідного географічного розташування Мукачева. Очевидно, що такі розмови слід припинити не словами, а справами. Ужгород — обласний центр і у найближчому майбутньому таким залишатиметься. Тут розташовані майже всі обласні та філії загальноукраїнських установ. В тому числі обласні органи влади. Тому абсолютно доречною видається претензія ужгородців, що керівники краю теж повинні не лише наїздами бувати у місті, а жити тут. (Уявіть лише собі, як реагували б кияни, та й більшість українців, якщо б Президент України жив, скажімо, у Сумах і доїжджав у столицю на роботу…) Це, здається, вже починають розуміти й наші політики, які мають осідки у Мукачеві. Принаймні коли під час своєї першої каденції Віктор Балога навіть не розглядав можливості перебратися до обласного центру, то вже торік серйозно займався пошуком житла на берегах Ужа. Плани ці не були реалізовані лише через призначення В.Балоги на міністерську посаду.

Однак повернімося до політичної карти краю. На перший погляд може здатися, що місце СДПУ(о) тапер займе Блок Юлії Тимошенко. Так виходить з результатів виборів (понад 19% голосів і 2-е місце на виборах в обласну та Верховну ради), так, очевидно, вважають й очільники цієї політичної сили О.Кеменяш та А.Сербайло. Принаймні такий висновок можна зробити з їхньої поведінки після дня голосування. Але насправді так не є.

По-перше, ця політична сила ослаблена внутрішнім протистоянням „старих” членів партії „Батьківщина” та вищевказаних нових керівників. Апогеєм його став післявиборчий скандал у закарпатському БЮТ, коли з подання останніх була спроба виключити з виборчих списків (читай з політичного життя краю) „ветеранів” партії. Звісно, що М.Мартин, М.Попович та інші колишні керманичі БЮТ, які мають підтримку значної частини одно партійців, просто так не здадуться.

По-друге, ті ж події свідчать про невміння людей, які претендують на лідерство у місцевому БЮТ, маневрувати. А отже, навіть за доволі сприятливих умов їм буде важко реалізувати потенційні можливості цієї політичної сили та підтримку, яку їй надали виборці, у конкретні досягнення. І цим обов’язково скористаються опоненти.

По-третє, закарпатський БЮТ нині немає сформованої й досвідченої команди менеджерів, широкого кола прихильників з-поміж місцевої бізнесової та управлінської еліти, а також чіткого плану дій своєї роботи. Усі ці фактори в сумі можуть призвести до того, що певний успіх БЮТ на Закарпатті виявиться не таким вже й успішним.

Ще одним помітним гравцем, який має велике бажання перекроїти політично-бізнесову карту Закарпаття є Сергій Ратушняк, який на цих виборах домігся лише одного — обрання на посаду мера Ужгорода. Натомість повністю програв усі інші проекти: вибори Народного блоку Литвина до Верховної, обласної та міської рад. Тому нині говорити про С.Ратушняка можна лише як про політичного одинака, а не лідера політичної сили. Власне таким він був майже завжди. Таким він, очевидно, й залишатиметься — для певної категорії людей харизматичним, але непередбачуваним і непослідовним політиком. За таких умов і посідаючи крісло голови обласного центру С.Ратушняк певною мірою впливатиме на обласний політикум і настрої виборців, але вирішальної ролі не відіграватиме. Його роль, у кращому випадку, зведеться до ролі вічного опозиціонера, який не дає дрімати владі.
Свою роль на політичній сцені краю гратимуть також дві угорські партії, які пройшли до обласної ради, а також соціалісти. Перші через етнічну специфіку краю, орієнтуючись, втім на провідних гравців через свою депутатську нечисельність. Таку ж роль відвели закарпатці й представникам СПУ, які так і не змогли переконати громаду, що збудують Європу в Україні.
Відтак провідну роль у політичному і господарському житті Закарпаття відіграватиме очолювана Віктором Балогою „Наша Україна”. Не здобувши одноосібно більшості в обласній раді, ця політична сила має те, чого не мають усі її конкуренти: розгалужену політичну мережу, підтримку місцевої бізнес-еліти, а відтак і фінансову базу, політичний досвід, досвідчених управлінців та програму дій. Усе це доповнюється певною харизмою її лідерів та вмінням знаходити спільну мову не тільки з прихильниками, але й з опонентами. Тому запевнення нашоукраїнців, які вони виголошували перед виборами, про те, що саме їхня політична сила стане основою для формування більшості у новій обласній раді, нині справджуються.

Свідчення цьому — домовленості лідерів Блоку „Наша Україна” про формування такої більшості. Як нам стало відомо з поінформованих джерел, наприкінці минулого тижня відбулися відповідні консультації з представниками усіх партій і блоків, які подолали 3-відсотковий бар’єр до Закарпатської обласної ради. Як результат — домовленість про формування більшості, до якої ввійдуть 60% депутатів. Нагадаємо, що облрада складається з 90 народних обранців. Відомо також, що очолити раду має представник „Нашої України”.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати