Дійсним початком Другої світової війни є 14 березня 1939 року, коли Карпатська Україна розпочала збройний опір військам фашистської Угорщини

Сімдесят років тому, 17 вересня 1939 р., союзник німецько-фашистського Вермахту, російська Червона армія несподівано і віроломно вдерлася до Західної України. Тим самим московський Кремль брутально розтоптав мрію українців Галичини і Волині, всіх прогресивних українців світу та їх друзів, відновити після краху терористичного польського режиму Західно-Українську Народну Республіку – плацдарм для боротьби за відродження Української Самостійної Соборної Держави від Сяну до Дону.

На окупованих Червоною армією восени 1939 року західноукраїнських землях російські загарбники продовжили геноцид автохтонів краю - українців, започаткований тут нацистським польським урядом. Все це робилося за повної байдужості політичних еліт провідних країн Європи й Америки, які в угоду своїм вузькоегоїстичним інтересам кинули весь багатомільйонний український народ на поталу російських, німецьких, польських, угорських та румунських фашистів. Подібної долі зазнали і білоруси, литовці, латиші та естонці.

Нині, в 70-ту річницю німецько-російсько-польської війни ми бачимо, як формується новітній німецько-російський союз. Його економічною основою служать, передусім, спільні інтереси Росії та Німеччини в енергетичній сфері. Спадкоємцям продажного канцлера Німеччини Г.Шрьодера не терпиться реалізувати маніакальну ідею російського "Газпрому" – будівництво газопроводу "Північний потік" дном Балтійського моря в обхід України.

Ідеологічним підґрунтям новітніх "молотових" і "ріббентропів" є українофобія, яка яскраво проявилася під час цьогорічної зустрічі глав німецького та російського урядів у м.Сочі. Там колишня хонеккерівська комсомолка А.Меркель фактично підтримала брудні інсинуації екс-гебешника В.Путіна щодо діяльності керівників України з увіковічення діячів українського національно-визвольного руху, зокрема членів Організації Українських Націоналістів (ОУН) та бійців Української Повстанської Армії (УПА). Тим самим спадкоємці Гітлера і Сталіна вкотре підтвердили свою паталогічну ненависть до бойового авангарду нашого народу - українських націоналістів – непримиренних ворогів будь-якого імперіалізму, якими пафосними фразами він би не прикривався. В черговий раз розподіляючи Центральну і Східну Європу на сфери свого впливу за потурання адміністрації нинішнього слабовольного президента США Б.Обами, сучасні німецькі та російські імперіалісти намагаються будь-якими, найбруднішими та найпідступнішими методами скомпрометувати, а потім викорінити з пам'яті українського народу саму згадку про його національно-визвольну боротьбу, щоб потім поділитися нами і нашою землею між собою.

До свого союзу Німеччина та Росія намагається втягнути шовіністів Польщі, які й досі марять імперією Ягеллонів "од можа до можа". Ці, засліплені історичною ненавистю до українців патологічні бешкетники і садисти європейського рівня, зокрема члени Світового союзу вояків Армії крайової, Кресового патріотичного руху, Товариства любителів Львова і Полісся, Товариства любителів Львова і Південно-східних кресів, Інституту польської стратегії, Всепольської молоді та інші покидьки польського суспільства, не маючи відваги й сили оборонитися від тевтонського молота вкотре дають себе втягнути сторонніми силами в антиукраїнську діяльність, що може закінчитися новим поділом Польщі. Це з їх ініціативи польський Сейм прийняв 15 липня поточного року ганебну постанову з нагоди 66-ї річниці польсько-українського конфлікту на Волині, в якій вшановано польських катів з Армії Крайової, Кресової самооборони і Хлопських батальйонів, винних у геноциді українців Волині в роки Другої світової війни. Застосовуючи щодо України політику подвійних стандартів, печерне оточення нинішнього президента Л.Качинського возвеличує шовіністів з польських бандитських формувань, які на території України убивали українців, водночас шельмуючи українських націоналістів, які боронили свій народ від планового, цілеспрямованого та організованого ліберальним, а потім комуністичним урядами Польщі, геноциду.

Нинішні роковини німецько-російсько-польської війни 1939 року керівництво Польщі намагається використати для створення фальшивого образу Польщі-жертви і, водночас, Польщі-героя. Ми співчуваємо тій частині польського народу, яка не брала участі в антиукраїнських авантюрах своїх правителів у 1918-1939 років і стала жертвою їх зажерливості й пихи. Однак ми пам’ятаємо, як поляки убивали українців на вулицях княжого Львова у 1918 році, як морили голодом у таборах військовополонених вояків Української Галицької Армії, як розстрілювали українських селян на Поділлі та Наддніпрянщині, як "пацифікували" у 30-х роках Галичину і Холмщину, як катували Волинь, як виселяли Лемківщину і досі за це не вибачилися.

Врешті, ми пам’ятаємо, що й досі Польща незаконно, всупереч міжнародному праву, силою утримує в своїх руках близько 20 тисяч квадратних кілометрів етнічної території українського народу, зокрема давні, українськими князями будовані міста: Перемишль, Ярослав і Холм. Досі українським жертвам геноциду, зокрема виселеним з їх правічної батьківщини лемкам, не відшкодовані збитки й не повернуті землі. Тому, коли ми чуємо заяви, що сучасна Польща прагне будувати нові польсько-українські відносини на засадах правди, то ось наша правда. Все інше – дволикість і фарисейство.

Ми, члени організації "Меморіал" стверджуємо, що датування початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року, яке десятиліттями намагаються нав’язати Європі й світові російська, німецька та польська історична пропаганда є неприйнятна для українського народу. Оскільки Чехословаччина капітулювала перед Німеччиною без бою, дійсним початком Другої світової війни є 14 березня 1939 року, коли армія Карпатської України розпочала збройний опір військам фашистської Угорщини, які вторглися у Закарпаття.

Так само і закінчення Другої світової війни для нас, українців, сталося не 2 вересня 1945 року, коли капітулювала далека від нас Японія, а тоді, коли припинив збройну боротьбу проти російських окупантів останній член УПА та підпілля ОУН.

У розв’язанні Другої світової війни винна насамперед комуністична Росія, яка 2-6 березня 1919 року створила Комуністичний Інтернаціонал. Ця міжнародна злочинна організація з центром у Москві на своєму ІІ з'їзді 7 серпня 1920 року проголосила основною метою "боротьбу всіма засобами, також і зі зброєю в руках, за повалення міжнародної буржуазії та створення Міжнародної совєтської республіки, як перехідного ступеня до повного знищення держави". Опираючись на держбюджет СРСР та за прямої підтримки російських спецслужб, Комінтерн двадцять років вів підривну діяльність загальносвітового масштабу і підготував грунт для вибуху Другої світової війни. Комінтерн спровокував громадянську війну в Іспанії, на Комінтерн опиралася Росія у війні з Фінляндією, Комінтерн відіграв найактивнішу участь в комунізації Китаю.

Рівнозначно з Росією відповідальною за розв’язання Другої світової війни є Німеччина, мілітаризм якої знайшов повну підтримку кремлівських паліїв війни з часу укладення таємного договору "Радек-Сект". Завдяки нелегальній підтримці Росії, німецькі реваншисти викували новий тевтонський меч на російських заводах, виростили й вишколили офіцерські й військово-технічні кадри в російських військових училищах та академіях. Без економічної допомоги Росії злочинний гітлерівський уряд ніколи не зміг би накопичити стратегічні запаси, зокрема енергоносії, необхідні для ведення широкомаштабних бойових дій.

Не зважаючи на те, що в усіх європейських учасників Другої світової війни були свої окремі цілі, слід зазначити, що центральне місце у міжнародній політиці того часу займало "українське питання". Хоча творці Версальського миру злісно відмовили українському народові у власній національній державі, а територію УНР поділили між сусідами, прагнення перерозподілу українських земель штовхало гравців європейської політичної сцени на збройні авантюри. Так, Польща укладала 1934 році союз з Німеччиною з метою отримання допомоги у завоюванні території Наддніпрянської України. Угорці стали на бік німецьких фашистів насамперед через прагнення заволодіти українським Закарпаттям. Румунія взяла участь у німецько-російській війні 1941-1945 років, розраховуючи отримати як компенсацію за свою пролиту у боях з росіянами кров українську Одесу і землі між Дністром та Бугом (Трансністрія). У свою чергу, уряд Росії, виконуючи програму відновлення та розширення Російської імперії, провів анексію Галичини та Північної Буковини, ліквідував незалежність країн Балтії, здійснив інші територіальні придбання коштом слабших сусідів.

Нині перед загрозою укладення нового пакту Молотова-Ріббентропа (Меркель-Путін), та в умовах брудного загравання Росії із країнами колишнього соцтабору, ми закликаємо політичні сили українського національно-державницького табору згурту­ватися довкола української національної ідеї – ідеї національної держави українського народу. Її реалізація, зокрема посилення оборонного потенціалу – єдина запорука нашої незалежності, єдності і добробуту нації та територіальної цілісності України.
 

Директор Музею совєтської окупації,
Народний Депутат України ІІ скликання,
голова Київської міської організації "Ме­­моріал" ім.В.Стуса,
заступник голо­ви Все­українського товариства "Меморіал"
Роман Круцик

Музею визвольних змагань Прикарпатського краю,
перший заступ­ник голови Івано-Франківського облас­но­го товариства "Меморіал" ім.В.Стуса
Руслан Коцаба

Теги: окупація, Червона Армія, Західна Україна, Росія, Німеччина

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати