Ужгородський мер-господарник 80-х Еміл Попович святкує 70 років

Корінні ужгородці, котрі пам'ятають 11-літній період його керівництва обласним центром Закарпаття, згадують Еміла Поповича як міцного господарника. Тоді, з 1979-го по 1990-й, Ужгород розростався і демографічно, і географічно, з'являлися нові об'єкти соціального призначення та здавалося в експлуатацію по 1200 квартир на рік.

Ужгородський мер-господарник 80-х Еміл Попович святкує 70 років

Заслуги Еміла Михайловича перед містом очевидні, та він, будучи людиною надто скромною, від інтерв’ю категорично відмовився. Навіть попри вагомий привід — 70-ліття, яке святкував цього тижня. Однак його колеги з ради старійшин, куди входять усі колишні очільники Ужгорода, вирішили, що стаття про Еміла Поповича до його ювілею неодмінно має з’явитися, і пішли іншим шляхом: принесли до редакції матеріали про нього та розповіли про свої враження від роботи з цією людиною.

Еміл Михайлович народився 9 липня 1939-го в Мукачеві. Трудову біографію розпочав на шахтах ільниці, що на іршавщині, з гірничого майстра, а потім посувався по кар’єрній драбині як начальник дільниці, заступник директора і зрештою головний інженер шахтоуправління. Перспективного працівника у 1974-му перевели заступником голови іршавського райвиконкому, й уже через 3 роки забрали до Ужгорода. Там він зайняв аналогічну посаду, а в 1979-му став головою Ужгородського міськвиконкому, залишаючись ним 2 строки — аж до 1990-го.

Це був, мабуть, найплідніший період у житті Еміла Поповича. Він знайшов гідне застосування своїм енергії та досвіду й зайнявся впорядкуванням обласного центру. В першу чергу провів конкурс проектів розбудови міста, за напрацюваннями якого 5 проектних інститутів Москви, Львова й Ужгорода розробили генеральний план його розвитку. Будівництво різного роду йшло посиленими темпами. Було прокладено ще одну водопровідну магістраль, зроблено резервуар на 8 тис. кубометрів води, у 80-ті здавалося в експлуатацію до 1200 квартир на рік! За період керівництва Еміла Михайловича в місті з’явилися такі знакові об’єкти, як новий драмтеатр на 815 місць (а приміщення старого зайняв доти безпритульний театр ляльок), 5-поверховий комплекс УжДУ, готель “Закарпаття”, спорткомплекс “Юність” та тенісні корти, кораблеподібний Падіюн на Студентській набережній (будівлю колишнього Палацу піонерів передали під Будинок учителя), на базі музичної школи запрацювала школа мистецтв. На той же відтинок часу припали й відкриття магазину для немовлят “Лелека”, магазину-салону для наречених “Юність”, “Комісійного”, одного з перших кооперативних кафе “Гарячі бутерброди”, нових залізничних кас тощо. Зараз деякі з них уже змінили назви та призначення, але ж життя не стоїть на місці.

У розквіті була у 80-ті й промисловість. Радянський Союз тоді ще не почив у Бозі, широка мережа налагоджених зв’язків і контактів міцніла, продукція ужгородських заводів та фабрик експортувалася до 26 країн. “Ужгородприлад”, завод побутової хімії, “Тису” знали далеко за межами Закарпаття, а наш “Турбогаз” забезпечував обладнанням будівництво та експлуатацію газової магістралі “Уренгой — Помари — Ужгород”.

На період керівництва Еміла Поповича припало й перше широкомасштабне відзначення Дня міста в 1987 році, традиція святкування якого, правда, в зовсім іншому форматі, перейшла в сьогодення. Великою честю й у той же час випробуванням стало проведення в нас у 1990 році Міжнародної дитячої олімпіади. Його Ужгород пройшов успішно, а Еміл Михайлович на такій високій ноті покинув керівний пост. Прийшли нові часи, лідери нової демократичної хвилі, він же спокійно відійшов убік. Знайшов собі інше поле діяльності. Спершу заснував та очолив Міжнародний торговельний дім, потім із 1998-го 2 роки був начальником управління зовнішньоекономічних зв’язків ОДА, згодом до 2003-го керував спеціальною економічною зоною “Закарпаття”. А відтак заснував в Ужгороді ТОВ “іПЕК-Україна”, яке досі активно займається розробкою та впровадженням інвестиційних проектів.

Звичайно, можна заперечити, що всі ці досягнення не могли стати результатом роботи однієї людини, до того ж знаходилися тоді й свої проблеми. Це правда. Як і те, що були інші часи, інші можливості й умови. Та він як керівник доклав дуже багато зусиль, щоб Ужгород процвітав, і якби “диригував” цим величезним господарством не так уміло, багато чого з реалізованого так і не відбулося б. Про це одностайно свідчать люди, котрі добре його знали й працювали з ним в одній команді.

Степан ДЬОЛОГ, котрий очолював місто в 1970— 1979 рр., розповідає, що Еміл Попович починав працювати в Ужгородському міськвиконкомі його заступником: “Досі пам’ятаю, як молодий підтягнутий, елегантний чоловік уперше з’явився в моєму кабінеті. Представили його товариші з міськкому партії. Він мені зразу сподобався: врівноважений, спокійний, а вже згодом переконався, що на нього можна покласти виконання відповідальних завдань. Декому здається, що в той час працювати було легше, та це тільки на перший погляд. Постійний контроль із боку партійних органів доходив часом до абсурду. Та я не пригадую жодного випадку, щоб Еміл Михайлович колись зірвався або не витримав того навантаження, яке “дарувала” робота міського господарства (він курирував економіку). Не можу не наголосити на активній діяльності нашого іменинника із забезпечення міста теплом і водою. Тоді це теж була нелегка справа, та він упорався і продовжував працювати над цими проблемами, вже сам керуючи містом. Тримав під особистим наглядом будівництво водозабору, гігантських котелень, шкіл. Гадаю, не буде перебільшенням сказати, що роки, які Еміл Попович працював заступником, дали йому можливість у ролі голови міста без розкачки вирішувати комунальні проблеми, бо був із ними цілком обізнаний”.

Еміл ЛАНДОВСЬКИЙ, нині голова ради старійшин, а в 1990-1994 рр. мер Ужгорода, написав про діяльність усіх міських голів у книжці “Ужгород на зламі епох”, та спогади особистого характеру туди не ввійшли. Нам же він розповів, що тісно співпрацював із Емілом Поповичем із травня 1990-го по січень 1991-го, коли сам вже був головою ради, а іменинник очолював міськвиконком. Еміл Михайлович тоді опинився в демократичній, а не компартійній команді і згодом, покинувши пост, багато допомагав наступнику, бо мав колосальний досвід роботи.

“Я й до знайомства чув про нього як про талановитого керівника, — каже Еміл Ландовський. — Та, мабуть, у радянські часи поганих довго й не тримали. Партійна номенклатура часто заважала в роботі, але, з іншого боку, інколи й допомагала, зокрема тим же контролем, що відсіював непрофесіоналів. Коли наш ювіляр очолював виконком, я був присутній на його засіданнях, тому можу відзначити: він вів чіткий контроль за виконанням рішень. Причому на всіх напрямах. Щоп’ятниці збирав керівників усіх ЖРЕРів, профільні служби виконкому, сідали в автобус, і починався об’їзд містом. Усі недоліки в роботі комунальних служб було видно, як на долоні. Відразу ж ставилися завдання з їх усунення, давався на це відповідний термін — і знов перевірки. Якщо хтось щось не виконав — мав серйозні неприємності. Еміл Михайлович був суворим керівником, вимогливим, проте справедливим. Місто при ньому оновилося, наче помолодшало. Тоді виклали плиткою Корзо, вимостили набережні. Саме в той час Ужгород розширив свої межі, офіційно “поглинувши” в 1981 році Горяни, Доманинці, Дравці. Активно велося й житлове будівництво. За переписом 1989 року, в обласному центрі проживало вже понад 117 тисяч людей, висока народжуваність доповнювалася значним механічним приростом — 3 тис. чоловік щорічно переби-ралися сюди з інших населених пунктів. Зрозуміло, все це мало й інший бік медалі — зростаюче місто стало важче забезпечувати продовольством, усе більше навантаження лягало на громадський транспорт, комунальну інфраструктуру. Але попри це Еміл Попович зумів установити високі стандарти розвитку. До речі, він із честю пройшов випробування Міжнародними дитячими олімпійськими іграми, які Ужгород приймав у 1990 році. Тоді привели до порядку стадіон, уперше поставивши там тартанові доріжки, басейн, спорткомплекс “Юність”. Звісно, багато допомагав спорткомітет України, та й місто вкладало максимум можливого. Деякі газети писали, що Ужгород не встигне належно підготуватися до цього свята, та Еміл Попович на такі закиди відповідав: “Усе, що ми взяли на себе, буде виконано, і на високому рівні”. Слова дотримав.

Я би хотів зачепити ще такий аспект. Еміл Михайлович сформувався як керівник у часи жорсткого партійного контролю, коли голова виконкому не міг приймати самостійні рішення, більше того, виконуючи розпорядження, інколи доводилося переступати через себе. Тож коли в 1990-му рада заборонила членам виконкому брати участь у роботі партійних структур, а втручання останніх у роботу ради визнала неприпустимим, він щиро зрадів. А через деякий час сказав: “Я вперше за всі роки роботи відчув повноту відповідальності за свої рішення”.

Залишається додати, що Еміл Михайлович — хороший сім’янин, у мирі й злагоді прожив із дружиною Валерією 46 років, виховали доньку й сина, котрі успішно реалізувалися в житті, мають трьох онуків. Словом, це талановитий керівник і хороша людина”.

Степан СЕМБЕР, міський голова 1999-2002 років, вдячний імениннику за хорошу школу, яку пройшов, працюючи поряд із ним: “З Емілом Михайловичем я познайомився, можна сказати, випадково в червні 1990-го, коли мене порекомендували на посаду заступника голови міськвиконкому. Тоді якраз у повному розпалі була підготовка до Міжнародної дитячої олімпіади, тож ми зустрілися на “Авангарді”. Сіли в машину й поїхали, розмовляючи, а паралельно оцінювали стан виконання ремонту доріг, які прилягали до стадіону. Потім призначив мені зустріч для офіційної співбесіди. Правда, заступників тоді затверджували на сесії міськради, тож перед тим вони повинні були пройти співбесіду в усіх 10-ти депутатських комісіях. Незважаючи на дошкульні різносторонні запитання, які там ставили, мене одностайно підтримали. Хоча кандидатів було ще 4 чи 5. Після цього ми почали працювати разом. Вважаю, що в період керівництва Еміла Поповича був пік розвитку Ужгорода. Він домігся будівництва заводів “Турбогаз” та “Електродвигун”, котрі при ньому ж і запрацювали, ініціював зведення житла в мікрорайонах “Перемога-1” та “Перемога-2”. Фактично, там виріс ще один Ужгород. Треба було продумати не тільки те, скільки квартир ввести в експлуатацію, а й які комунікації. і якщо власне зведенням багатоповерхівок через “Турбогаз” займалися чехословацькі будівельники, то інженерні мережі, дороги, благоустрій залишалися за містом. Доводилося подбати й про джерела газо-, водо— та теплопостачання. Тоді розробили проектну документацію на розширення Минайського водозабору, зведення котельні “Південна” і почали їх реалізацію. Так само йшло будівництво в культурно-спортивній, медичній, освітянській сферах. Саме в той час звели УЦМКЛ, школи №№ 12, 19, для ЗОШ № 20 і гімназії — запроектували й підготували всю необхідну документацію і приступили до будівництва. Я все це називаю дуже побіжно, щоб люди просто уявили, які масштабні роботи велися. і продумані. Тоді за пропозицією Еміла Михайловича фахівці розробили альбом архітектурно-художнього оформлення міста, де було чітко сформульовано, який вигляд повинна мати кожна міська площа чи скверик, клумба і навіть панно на стінах будинків. Він утілював у життя всі ці проекти, чим і наближав Ужгород до європейських міст. (До речі, дружні стосунки з містами-партнерами зав’язувалися ще тоді, хоча залізна завіса й не давала можливості вільних контактів.) Я вже не кажу про те, що ямковий ремонт вулиць мав бути завершений не пізніше 1 травня, а далі вся увага приділялася капремонту й будівництву нових доріг та об’єктів благоустрою. В той час фінансування ЖКГ в державі теж ішло за залишковим принципом, на першому місці завжди виявлялися енергетика, літако— й приладобудування, та кошти на капітальний ремонт житла й доріг виділяли централізовано, хоча й далеко не за нормативами.

Не знаю, чи зумів я переконати читачів, наскільки всебічною й об’ємною була робота міського голови Еміла Поповича, але однозначно констатую, що він виявився чудовим диригентом розбудови Ужгорода. Основи його планів у майбутньому продовжували розвивати й реалізовувати його наступники”.

На завершення представники ради старійшин, нинішній міський голова та апарат міськради, депутати сердечно вітають Еміла Поповича із 70-літтям і бажають йому міцного здоров’я, довгих і щасливих років життя, любові та радості від рідних, поваги від ужгородців. Ви на неї дійсно заслуговуєте. і велике спасибі за все, що зробили для нашого міста.

Мирослава Галас, "Ужгород"
21 липня 2009р.

Теги: Ужгород, мер, Еміл Попович, рада старійшин

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 3
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини