В Ужгороді відбулася художня виставка творчого подружжя Бровді з Мукачева (ФОТО)

Кожний художник прямує до своїх мистецьких обріїв власним шляхом. Один з легкістю віднаходить надійні орієнтири у образотворчій атрибутиці минулих і сьогочасних естетичних програм, інші ідуть окільними дорогами, вдаючись до низки нескінченних формальних експериментів та інноваційних малярських спроб, спрямованих на утвердження свого особистісного світобачення. Найсуттєвішим є виоформити свій індивідуальний творчий стиль, не загубитися в коловороті різноколірних мистецьких з’явлень, не розчинитися у світлі визнаних художніх авторитетів.

Вже упродовж понад півстоліття разом торують свої життєві і мистецькі дороги Лариса та Іван Бровді – яскравий творчий дует з Мукачева. Неординарні  і самодостатні креативні особистості, вони близькі і водночас несхожі за ознаками свого стильового мовлення, за образно-емоційним наповнення авторських мистецьких праць. Проникливо-ліричні і поетичні художні одкровення пані Лариси звучать особливо зворушливо і по-жіночому принадно  поряд з твердою чоловічою мужністю пана Івана. Втім, цей малярський дует єдиний у своїй послідовній вірності і незрадливості образотворчій традиції закарпатської художньої школи, у своїй безмежній закоханості у рідний край, у чистій несфальшованій любові до життя і мистецтва, а головне – у своєму щирому прагненні виобразити світ під знаком гармонії і злагоди.

У східній філософії існує дивовижне образне визначення людської діяльності, гранично коротке і дуже об’ємне – „ріка життя...”. Споглядаючи роботи Лариси та Івана Бровді подумки осягаєш їх особистісну „ріку життя”: витоки – зустріч і знайомство в Ужгородському художньому училищі в далеких 50-х роках минулого століття; повноводний, здавалося, спокійний плин – течія, де є глибокі вирви, тихі заводі, стрімкі, іскристі перебіги подій.

Найбільш притягальне в цій парі – артистичний оптимізм, невгамовна жага і любов до життя. Незважаючи на усі  випробування та складнощі долі, Лариса та Іван зберегли вірність один одному, не зрадили улюбленій мистецькій темі, якій присвятили себе змолоду: отча  земля  - Закарпаття, для Івана рідна, для Лариси – щасливо набута  завдяки взаємному коханню. Тоді, понад п’ять десятиліть тому під впливом життєвих обставин вони захопились тим різновидом образотворчого мистецтва, котрий був найближчим кожному з них: Лариса - гобеленом, Іван – скульптурою. Всі їх мистецькі праці можна виозначити лаконічно і коротко – це високо художні твори, унікальні за своєю образністю та стилістикою візуального мовлення... Гобелени Лариси вражають найтоншими  переливами колірних сполучень та строго продуманою композицією, органічною узгодженістю формату  гобелену і його сюжетній оповідності, надзвичайною поетикою  і тихою мелодійною, мрійливою красою. Натомість, камерна жанрова скульптура Івана привертає, передовсім, оригінальним вибором сюжету, що нерідко забарвлюється жартівливими всміхненими інтонаційними відтінками слушним використанням образотворчих можливостей фактури дерева (липа, хвоя, черешня та ін.). Дерево ніби світиться  із середини зігріте теплом долонь різьбяра. Будь-який пластичний сюжет  несе в собі риси індивідуальності автора, його життєвих переконань, мистецьких позицій.

Лариса Бровді народилася 18 липня 1939 року в далекому місті Ашгабат. У лабіринті дитячих спогадів збереглися картини гарячої туркменської землі – сліпуче південне сонце, безмежна пронизлива блакить неба, п’янкі аромати орієнтальних прянощів та розквітлого мигдалю і тихі кароокі жінки, талановитими руками яких упродовж багатьох віків створювались знамениті килими.  Мабуть, якимось дивовижним чином сам факт її народження на батьківщині тканих шедеврів, виконаними безіменними народними майстринями, став провісником майбутніх мистецьких захоплень художниці.

Молодою дівчиною пані Лариси разом з родиною переїздить на Закарпаття, яке стає її другою батьківщиною. Ця земля вразила і захопила чутливу натуру юнки не тільки гучною красою місцевих краєвидів, але, передовсім, своєю багатою самобутньою і яскравою народною етнокультурою. По закінчені Ужгородського художнього училища, де фахові дисципліни викладали такі визнані цінителі і дослідники фольклору та етнографії краю, як Ф.Манайло, В.Свида, подружжя М. та Е.Медвецьких, молода мисткиня без вагань визначає свої творчі пріоритети, що  знаходяться в царині  декоративно-ужиткового мистецтва з домінантою ручного ткацтва.

Художнє килимарство та гобелени – мистецтво традиційно жіноче, воно потребує чутливої, легкої вправної руки, безпомилкової художньої інтуїції, витонченого естетичного чуття, великої працездатності і терпіння. Творець сповна наділив цими  чеснотами Ларису Бровді. ЇЇ ткані творчі праці стали вагомим словом, помітним знаковим явищем в образотворчості краю. Довершені за композицією, вишукані за кольором і пластикою, артистичні за технікою і манерою виконання, вони об’єднали в собі декоративні якості традиційного народного килимарства та образотворчу стилістику професійного ужиткового мистецтва. Прикметність гобеленів майстрині – в розгорнутому сюжетно-оповідному наповнені. Це, переважно, картини з життя земляків – сцени свят і буднів, повсякденної праці і відпочинку. Вони викликають бажання довготривалого споглядання, „вслуховування” в тиху мелодію, творену згармонованою поліфонією кольорових і фактурно-пластичних виоформлень. 

 Художнє ткацтво - надзвичайно складний різновид художньої творчості. Воно потребує докладання значних фізичних сил і відчутних матеріальних затрат. А з часом, з роками мистецькі переваги пані Лариси схиляються до станкового малярства. Олійні фарби, так само як і пряжа, стали піддатливим матеріалом у талановитих руках майстрині. Живописні полотна, як і гобелени, організовуються за законами декоративності, за законами краси і гармонії. Мисткиня своєю легкою рукою ніби відкриває вікно у „жіночий” світ, звідки „струмує” світло – світло духовності, добра і любові. Пані Лариса звеличує своїх героїнь. Тема жінки пронизує усю її творчість. В полотнах авторки часто зустрічаються зображення світлосяйних, легких видовжених жіночих постатей у вбранні пастельних відтінків. У сенсі творчості пані Лариси вони є символами високої шляхетності і сумління, віри і життя, об’єктом і джерелом любові. Ці картинні образи, піднесені над прозаїчною повсякденністю, набувають ознак позачасовості і непроминальності, Слушно віднайдена формула художнього мовлення звучить „в унісон”  з творчою ідеєю: плавні мелодійні лінії та пластичні ритми, „стишений” згармонований колорит, що тримається на світлоносних відтінках перлястих, блакитно-бузкових та „угамованих” смарагдових барв,  утверджують думку авторки про духовну красу і всепереможну ходу жінки по Життю.

Лариса Бровді щиро переконана, що Краса таки врятує світ. Пошуками краси і природної досконалості позначені краєвиди та натюрморти мисткині. В цих полотнах особливо захоплює дивовижний дар живописця передавати свою щиру та показну радість, зачарованість красою та довершеністю натурних форм. Художниця виображує світ чистим і осяйним, позбавленим неспокою, провокативності, конфліктності і збурених почувань. Праці такого емоційно-оповідного спрямування позначені особливим дуалізмом художнього бачення авторки: здатність в гранично простому відкривати безмежну складність, помічати те, чого не фіксує сторонній погляд, дивитися на світ очима першовідкривача і щедро ділитись набутим життєвим і мистецьким досвідом. Таке неоднозначне ідейно-смислове та образне потрактування в поєднанні з багатозвуччям кольорів, форм і емоційно-настроєвих забарвлень надає натюрмортам та пейзажам авторки інтригуючої недомовленості, запрошує глядача до співтворення картинного світу.

Нерідко серйозні інтонації в творчості пані Лариси змінюються доброзичливим теплим гумором, жартівливою грайливою настроєвістю. Вона з доброю посмішкою дивиться на нехитре життя-буття своїх земляків, згадує веселі сценки щасливого безтурботного дитинства – пори одвічного свята і радості. І тоді під пензлем мисткині народжуються картини навпрочуд чистосердні, розфарбовані у радісні веселкові кольори. Спрощеність і узагальнення живописно-пластичної форми, умовність і яскрава декоративність палітри зближують ці полотна з формотворчою естетикою народного малярства та щирою неупередженістю дитячого малюнку.

Вже майже п’ять десятиліть поряд з пані Ларисою живе і працює її обранець вірний супутник життя, перше і єдине кохання, помічник, товариш і колега нині народний художник України Іван Бровді. Атмосфера толерантності, взаємоповаги, порозуміння і взаємопідтримки, що панує в родині, уможливлює формування незалежної особистості, забезпечує мистецьку самодостатність та індивідуальну виозначеність кожного. Життєва мапа пана Івана, що народився  20 червня 1939 року, небагата географічними назвами. Уродженець Закарпаття, він усе своє життя пов’язав з отчим краєм, з рідним народом, є невід’ємною часткою його екзистенції. Художник міцно укорінився в глибинні пласти народної культури, надихається і живиться його потужною творчою енергією. 
 

Як і пані Лариса, він є вихованцем Ужгородського художнього училища,  навчався у творчих майстернях відомих закарпатських скульпторів, засновників професійної пластики краю І.Гарапка та В.Свиди. Тут він не тільки успішно засвоїв уроки професійної майстерності, але й зумів осягнути і зрозуміти непроминальну цінність витворів народних майстрів – зодчих, гончарів, різьбярів. Рані самостійні скульптурні праці молодого художника були зорієнтовані на стилістику народного різьблення. У дусі народної художньої образності виконані скульптурні праці на фольклорну тематику, у яких автор щирою теплотою і симпатією відтворює повсякденне життя земляків. Ці щиросердні за своїм образно-сюжетним наповнення твори позначені високою культурою обробки дерева, виразною стилізацією та узагальненням скульптурних форм. В цьому чується відлуння народної естетики..

Творчий потенціал скульптора не замикається камерною пластикою. Іван Бровді – автор цілого ряду монументальних скульптурних праць, що органічно „живуть” в природньому та архітектурному середовищу, змістовно та естетично збагачуючи наш життєвий довкіл.

Амплітуда творчих захоплень Івана Бровді – широка. В останні роки його мистецькі домінанти – в царині живопису. Скульптура з чіткою тривимірністю і монохромністю візуального мовлення поступається місцем площинному живописному відтворенню з яскравою поліхромією звучних декоративних кольорів, що  складають прикметну ознаку  його полотен. Пензлик, як і різець, стає слухняним інструментом в талановитих руках Майстра. Сюжетні наголоси і пріоритети не покидають меж тематичної оповідності ранніх скульптурних творів. Колоритні сценки побутування земляків – селян і лісорубів, ковалів і вівчарів, їх будні і свята, яскрава обрядовість залишаються в центрі мистецької уваги автора. Герої його малярських віддзеркалень – сильні і мужні люди з великими натрудженими руками, кремезними міцними постатями, чесними відкритими обличчями. Їхньою шляхетною сумлінною працею, вчинками і помислами твориться добро, звищується духовна екзистенція народу, примножуються багатства рідної землі та життєві статки горян. Не обмежений бажанням догодити невибагливим смакам, щасливо оминаючи спокуси та зваби комерційного кон’юнктурного попиту, автор вдається до філософічно-асоціативної образності мовлення, використовує зображальні можливості сміливих деформацій, художніх гіпербол та метафор. Живописець успішно уникає поверхової красивості, штучної правдоподібності та глянцевого гламуру картинного відтворення. Слушно віднайдена образотворча лексика цих малярських звернень творена сильними, динамічними, енергійними живописними формами, соковитим звучним лунким колоритом, сміливими зіставленнями та контрастами барвистих площин, міцною виваженою композиційною та об’ємно-структуровою побудовою.

Мужня епічна інтонаційна нота присутня в краєвидах художника, які вражають величчю і розмахом. В них – філософсько-епічне віддзеркалення вселенського кругообігу: людина – найвищий витвір Природи, водночас, вони є нерозривною взаємозалежною часткою мудрої упорядкованості світоустрою.

Нерідко Іван Бровді у своїх малярських шуканнях звертається до сюжетів морально-етичного спрямування. Він розмірковує над високим призначенням творця на землі, над сенсом людського життя, над його одвічними чеснотами і правдами. Пензлю художника належить ряд автомонографічних живописних сповідей, що відтворюють непросту долю та шляхетну місію художника, який живе радостями і тривогами часу, переймається і тішиться, страждає і заспокоюється, бореться і перемагає. Важливе місце в творчості мистця посідає сакральна тема, яка виявилась для живописця найбільш привабливим різновидом авторського оригінального художнього мовлення, у  яку І.Бровді вклав свої найпотаємніші споглядання і уявлення. В його численних камерних виображеннях Небожителів, Мадонн та Янголів, вгадується спорідненість з народною міфопоетичною творчістю.

День свого спільного, одного на двох ювілейного семидесятиліття  подружжя Бровдіїв зустрічає в доброму гуморі, здравії, взаємному коханні, в щасливому оточенні родини – люблячих турботливих доньок і чарівної онучки, в доброзичливому колі колег і численних симпатиків і поціновувачів їх таланту. Існує справедливе ствердження, що добре виконана праця – то молитва до Бога. Лариса та Іван Бровді роблять свою справу чесно, сумлінно, натхненно. Переконані, Всевишній почує їхні молитви і завдяки їхнім творчим зусиллям і намаганням Світ стане хоч трішечки добрішим, чистішим, прекраснішим.

Олена Приходько, зав.експозиційним відділом Закарпатського обласного художнього музею ім.Й.Бокшая

Галина Рижова, головний зберігач фондів Закарпатського обласного художнього музею ім.Й.Бокшая

мистецькі критики, лауреати обласної премії ім.. Й.Бокшая та А.Ерделі.

Теги: Ужгород, Мукачево, Лариса Бровді, Іван Бровдігобелен, скульптура

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати