Ко газда в державі?

На запрошення зголосилися: заступник голови Закарпатської обласної організації партії "Батьківщина" Андрій Сербайло, народний депутат України Ігор Кріль (Блок "Наша Україна"), Перший секретар обкому Компартії Іван Мигович, та Юрій Машіка — секретар з ідеології Закарпатського обкому Соціалістичної партії України.

Оскільки «круглий стіл» проводився в День пам’яті жертв голомору та політичних репресій учасники заходу вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Відтак почалася жвава полеміка навколо проблеми народовладдя в Україні, його зародження, сучасного стану та перспектив розвитку.

Пропонуємо вашій увазі окремі, втім, на наш погляд, найважливіші позиції, учасників «круглого столу».

Іван МИГОВИЧ, Перший секретар Закарпатського обкому Комуністичної партії України:

— До референдуму 1 грудня 1991 року Україна йшла поступово. Наприкінці 80-х у нас з’явилися елементи багатопартійності: в березні 1990 року була відмінена шоста стаття Конституції про роль Комуністичної партії, вже діяв Рух, як громадська течія, Демократична платформа, Республіканська партія. У липні 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. І хоча Компартія впливала на всі сфери політичного життя, із прийняттям Декларації розпочалися серйозні демократичні зміни. 1991 рік був цікавий тим, що відбулося одразу два референдуми: березневий – на якому абсолютна більшість людей проголосувала за оновлений Союз, і грудневий – коли українці висловилися за незалежність. Тобто з березня до грудня відбулася велика революція в поглядах та орієнтаціях українців. А тепер давайте відповімо на головне запитання – чи зародилося справжнє народовладдя після референдуму про незалежність?
Справді, спочатку відбувалися більш-менш демократичні процеси і перші вибори в Україні можна назвати вільними. Однак останні, на мою думку, демократичними вже не назвеш. Та найгірше те, що більшість населення України зневірене у можливості позитивних змін в нашій державі. Чому в Росії та Білорусії рівень життя вищий ніж у нас? Чому ми опинилися на одному рівні з Вірменією та з Таджикистаном і з-поміж 15 республік СРСР знаходимося в найгіршому становищі? Все тому, що відбулося велике пограбування століття, після чого олігархи оволоділи понад 50% багатств України, натомість більшість людей опинилися за межею бідності. То про яку демократію можна говорити, коли громадянин держави бідний і економічно залежний? Тому, допоки Україна буде бідною і корумпованою державою про справжнє народовладдя нічого й говорити.

Юрій МАШІКА, секретар з ідеології Закарпатського обкому Соціалістичної партії України:

— Вважаю, що у 1991 році був побудований справжній фундамент народовладдя в Україні. Та, на жаль, не було сформульовано програми поширення цього народовладдя і тому українська еліта повела розвиток української демократії не в той бік. Однак переконаний, що політична реформа, запроваджена в нашій державі – це саме той інструмент, який надасть можливість перевести владу від однієї людини до більш широкого загалу.
Також наша партія вважає необхідним створення потужної системи громадських організацій, які мають бути різноплановими, і саме через них повинен відбуватися вплив народу на владу. Тобто не стільки через партійні структури, як через громадські організації. І якщо ми створимо всі умови для їхнього розвитку, то тоді й вплив народу на владу різних рівнів буде набагато суттєвішим.

Ігор КРІЛЬ, народний депутат України (фракція Блоку «Наша Україна»):

— Я цілком підтримую ідею щодо функціонування громадських організацій, оскільки переконаний, що в партії народ масово не піде. Тим паче в ті, які маємо сьогодні. Я, як народний депутат, який вже відпрацював півроку, можу спокійно заявити, що в нас немає жодної нормальної парламентської партії. А в державі є багато людей, яких болить серце за те, що відбувається в країні і вони хотіли б щось робити, однак їм соромно вступати у наші партійні структури. Тому нам потрібно запровадити світовий досвід, коли для вирішення тої чи іншої проблеми створюються коаліції – не плутати з тими, що у нас в парламенті. В даному випадку збираються лідери громадських організацій, узгоджують позиції і, не побоюся цього слова, починають тиснути на владу вимагаючи прийняття потрібного рішення. І саме такий шлях в контексті народовладдя я вважаю найбільш вірним. Згодом, цим же коаліціям буде легше об’єднатися і підтримати ту політичну силу, яку вважають за потрібне, водночас не будучи її учасником. Це є наш шлях і я гадаю, що цей процес уже розпочався, зокрема і на Закарпатті.

А що до того, чи бува не помилився наш народ у 1991 році, я маю дуже просту відповідь – народ ніколи не помиляється. Бо будь-які події, в тому числі і ті, що відбувалися наприкінці 80-х початку 90-х, стали наслідком внутрішнього стану громадян. Те ж саме було і під час Помаранчевої революції, яка до речі, є одним із наслідків референдуму 1991 року.

Андрій СЕРБАЙЛО, заступник голови Закарпатської обласної організації партії «Батьківщина»:

— Безумовно, що референдум 1991 року був проявом народовладдя в державі і визначив майбутнє розвитку суспільного ладу України на перспективу. Голосуючи за незалежність, віддаючи свій голос за те, щоб прямувати іншим шляхом, кожен українець мріяв про своє щасливе майбутнє. Однак, за 15 років, що минули з того часу, відбулися надзвичайно складні і серйозні процеси, держава перегорнула позитивні і негативні сторінки історії, однак найбільшим досягненням є те, що в Україні з’явилися перші паростки громадянського суспільства. Народ став більш активним і дуже приємно, що росте покоління, яке живе у нових політичних та соціально-економічних умовах і має можливість висловлювати власне бачення на ту чи іншу подію. І саме через побудову громадянського суспільства можна досягнути реального народовладдя.

Якщо говорити про участь партії і громадянських організацій в суспільно- політичному житті держави, то, приміром, в тій же Європі немає високої відвідуваності виборів, бо громадяни не переживають за соціально-економічний розвиток держави, оскільки в цих країнах є чітка стратегія розвитку, якої дотримується кожна політична сила, що приходить до влади. Хотів би бути оптимістом, і вірю, що ми теж прийдемо до цього і наші діти будуть свідками реального народовладдя в країні.

Сергій ФЕДАКА, доктор історичних наук, політолог:

— Насамперед слід замислитися, що таке народовладдя і яким чином народні маси можуть здійснювати владні функції і впливати на владу. Нині цей вплив є доволі опосередкований, оскільки безпосередньо владні функції здійснює політична еліта і її представники. Тому, мабуть, слід говорити про народовладдя в наступному смислі – як народні маси впливають на політичну еліту, її формування та еволюцію? В даному контексті 1 грудня 1991 року можна розглядати як переломний момент в історії формування політичної еліти в Україні. Якщо до того у нас була політична еліта орієнтована на союзну державу та інтереси Кремля, то після першого грудня, з’явилися перші паростки формування національної еліти України, не лише за формальними ознаками, але й за духом.
Також говорячи про народовладдя не слід забувати і про інше слово — демократія. І хоча українське та грецьке визначення є взаємним перекладом одне одного, разом з тим і народовладдя і демократія мають свій букет смислів. Так от, чи стало більше демократі після 1 грудня 1991 року? Зрозуміло, що демократія є дуже залежною від життєвого рівня у тому чи іншому суспільстві і в цьому плані ми добре пам’ятаємо як змінювався життєвий рівень і рівень демократичних свобод у нашому суспільстві. Цей процес не можна змалювати якимось простеньким графіком, а тим більше висхідною прямо. Це була дуже складна крива. Демократії було то більше, то менше, то були великі прориви, то навпаки великий спад. Але мені здається, у кожному суспільстві так відбувається. А тому, якщо розглядати народовладдя як можливість широких мас, кожного громадянина так чи інакше впливати на політичну еліту, то безперечно після 1991 року народовладдя і демократії стало більше, однак це не означає, що не стало більше проблем.

Олександр ПЄЛІН, кандидат філософських наук, соціолог:

— Як соціолог скажу, що політичний погляд на цю ситуацію дуже відрізняється від наукового. Політичні доводи метафоричні, повторюються з року в рік, але відповідь на це питання, як колись казав Кузанський, кричить на вулиці. І якби політичні сили дійсно прислуховувалися до голосу народу, то можна б було більш впевнено відповідати чи зростає народовладдя в нашій державі чи ні. Я згідний з Сергієм Федакою, що крива народовладдя то піднімається, то опускається. І в 1991 році акт народовладдя наближався до 100% позначки. Тоді дійсно дослухалися до думки українців під час референдуму і дистанція між народом і владою (а її можна виміряти соціологічними методами) була майже нульовою. Після цього почався спад довіри, дистанція знову почала зростати аж до 2004 року, досягнувши пікової межі, після чого відбулася Помаранчева революція. Потому дистанція знову почала збільшуватися. Тому наше народовладдя схоже на маятник, який ми час від часу запускаємо. Однак такий маятниковий рух може закінчитися дуже серйозними проблемами і не лише для народовладдя, але й незалежності України загалом.

Також учасники круглого столу висловили різні бачення із питань проведення Всенародних референдумів та виборів, можливих маніпуляцій та свідомого вибору народу під час голосування, співпраці політичних еліт, змісту конституційної реформи, повноважень гілок влади, співпраці політичних партій та установ громадянського суспільства. Та не зважаючи на те, що представники різних політичних сил та оглядачі мають власні бачення на більшість запропонованих тем, все ж зійшлися на тому, що ефективне народовладдя може забезпечити поєднання сильної центральної влади та громадянського суспільства.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати