Літописці землетрусів

Незважаючи на недільний ранок, геофізична станція у Троснику працювала, а стежив за роботою черговий. Невдовзі підійшов і її керівник Василь Ігнатишин, котрий люб’язно погодився відповісти на всі питання.

Станція була збудована 1986 року. Вона є відносно новою, адже першу у нашому краї відкрили 1934 року в Ужгороді ще Чехословацький уряд. А за СРСР – у Рахові у 50-х роках. У будівництві Тросниківської станції нинішній її керівник сам брав участь, а потім очолив її. Відтоді вже 20 років й фіксує всі підземні поштовхи.

Василь Васильович розповідає, що вимірюють силу поштовхів за допомогою сучасного сейсмічного приладу ДАС-04 – останньої розробки українських вчених. Цими цифровими приладами облаштовані всі пункти досліджень на Закарпатті. Вони зв’язані з комп’ютерами, тому збільшена точність отриманої інформації, оперативність її передачі. Раніше було інакше: стояла станція, що записувала дані чорнилом на папір, ще раніше – записувала на темному чутливому папері.

Однак фіксація землетрусів – не єдине, чим займаються науковці. У Троснику вимірюють також електромагнітну емісію та проводять метеорологічні спостереження – швидкість і напрям вітру, вологість повітря, атмосферний тиск, температуру. Причому робиться це все щогодини – частіше, аніж на метеорологічних станціях.
На території станції є свердловина глибиною 530 метрів, в якій розміщені прилади, що колись робили комплекс вимірювань – тепловий потік, температуру, гамма-випромінювання і т.д. «Ці прилади видавали дуже цікаві результати», – розповідає Василь Васильович. Але нині вони не працюють. Найімовірніше, відірвався датчик. Щоб поставити його знову, треба чималі гроші. Коли у 1986 бурили свердловину і ставили на глибині прилади, то ці роботи обійшлися аж у 130 тисяч карбованців! Хоча плани відновити роботу свердловини є, тільки невідомо, коли вони будуть втілені у життя. А отримані, завдяки всім цим вимірювальним машинам дані, передають що два тижні на дискеті до центру обробки у Львові.

ЧИМ БІЛЬШЕ СТАНЦІЙ, ТИМ ТОЧНІША РОБОТА

«Але якщо трапиться така природна катастрофа, як землетрус, дані передаємо терміново до Львова та до інших закарпатських станцій. Обмін між місцевими пунктами відбувається регулярно, аби люди могли працювати», — ділиться специфікою власної роботи мій співрозмовник. Одна станція може визначити напрям, силу землетрусу, але для того, щоб більш-менш точно визначити епіцентр – місце на поверхні землі, яке є проекцією гіпоцентру – тієї точки, в якій землетрус розпочався, потрібна координація якомога більшої кількості станцій.

Прилади працюють безперервно. Навіть, якщо зникає електронна напруга, вони мають автономне живлення, завдяки якому можуть працювати кілька годин. Давніше, коли відключали світло, бувало, й на добу, то прилади зупинялися. На щастя зараз такого більше немає. Станції на Закарпатті працюють надійно, без збоїв і за якістю досліджень нічим не поступаються закордонним.

ЛІЇТАРИК, ЯКИЙ ПРОСВІЧУЄ ЗЕМНУ КОРУ

«А яка практична користь з тієї маси інформації?», – цікавлюся у співрозмовника. «Робота станцій потрібна для вивчення внутрішньої будови Землі, її сучасних рухів. Щоб ми знали, які процеси відбуваються під ногами саме сьогодні на Закарпатті. Також нам необхідно знати статистику землетрусів – їхню будову, частоту, періодичність. Все для того, аби в майбутньому, сподіваюся, могли прогнозувати появу землетрусів. Крім того, наші дані використовуються для визначення сейсмічного районування, створення карт – це необхідно для будівництва. Ми ж не можемо будувати на території, що зазнає частих впливів землетрусів. Сейсмологія – це своєрідний ліхтарик, який просвічує нашу земну кору. Оскільки, якщо просто бурити землю, то можемо говорити про стан кори лише на цю відстань і лише в цьому місці. А в кожному місці земна кора різна. Так, в загальному вона має спільні ознаки в різних кінцях Землі, але відмінностей чимало. Наприклад, Балкани відрізняються від Паміру і т.д. Відповідно, й землетруси там різні і всіх їх треба вивчати».

А от чітко визначити, коли саме і в якому місці відбудеться землетрус, сейсмологія, на жаль, поки що не здатна. Прогноз на даний момент проводиться лише стратегічний – на багато років вперед. І то робиться він за допомогою статистичних даних. Такий землетрус, який відбувся у 1999 році на Виноградівщині, повинен відбуватися раз у 5-6 років. Великі землетруси, 6-7 балів, згідно зі статистикою, трапляються раз в 100 плюс-мінус 30 років. Робляться ці безперервні дослідження для того, аби локалізувати, бодай приблизити поняття прогнозу. Тому треба вивчити внутрішню будову Землі: визначати, де є розломи, яка швидкість поширення хвиль. Землетрусів у Берегові (таких, що відбувся минулого тижня) Василь Васильович на станції в Троснику раніше не фіксував. Останній відомий землетрус у цьому райцентрі був у 1965 році. Відтоді було спокійно аж до останнього часу.

ЗАКАРПАТТЯ Є СЕЙСМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИМ

Для Закарпаття характерні неглибокі землетруси, гіпоцентр яких розташований на глибині кількох десятків кілометрів. Впродовж останніх 20 років на Закарпатті спостерігається загальне зниження активності землетрусів. Раніше могли бути й два-три на рік, а ось останній відчутний землетрус був у 1999 році, однак інтенсивність також має періодичність.

У 1908 році у Сваляві відбувся один з найсильніших землетрусів на Закарпатті. А найбільший із зафіксованих у Троснику , був у 1999 році у Виноградівському районі. Його інтенсивність була 5,5 балів. «Загалом, землетруси ми записуємо щодня, з будь-якої точки земної кулі. Найдальший, який ми зафіксували, відбувся аж за 15 тисяч кілометрів від нас. Звичайно, в епіцентрі він мав бути дуже великої сили, гадаю, то був руйнівний землетрус, потужністю від 7 балів і вище. Землетруси, що відбуваються в Японії, доходить до нас за 13,25 хвилин – повздовжні хвилі рухаються зі швидкістю 5-7 км/год. А от місцеві землетруси проявляються рідко. Трибальний (саме поштовхи такої сили починають відчувати люди) може відбутися раз в 4 роки, однак похибка складає ще кілька років. Закарпаття вважається сейсмічно активною зоною, але назвати його сейсмічно небезпечним я не беруся».

Причини виникнення підземних поштовхів можуть бути різними. Зокрема, сучасні рухи земної кори, зрушення тектонічних плит. На Закарпатті, за результатами деформографічної станції у Берегові, йде стиснення кори у південно-східному напрямку і розширення у північному. У Королеві також стоїть деформограф, який реєструє рухи кори у напрямку схід-захід. Дуже важливо фіксувати дані цілодобово, аби інформація не втрачалася. Інакше можна загубити якусь проміжну ланку. У Королеві деформограф працює з 1999 року, в Берегові з 1989, але цього дуже мало. Треба мати дані за набагато більший період і таких станцій побільше, аби вони могли реєструвати не лише розширення на схід-захід, але й на південь-північ. «Це дуже кропітка робота, яка забирає десятки років. Через це нашу роботу місцеві мешканці оцінити можуть не завжди, кажуть: «Ну, яка з вас користь? Землетрус ви передбачити не можете, то для чого всі ці дослідження?» У місті цінність нашої роботи розуміють краще.

"ВИВЧАТИ ЗЕМНУ КОРУ ТРЕБА В КОМПЛЕКСІ"

Люди поки що не здатні викликати земні поштовхи
Виділяються також землетруси, спричинені вулканічною діяльністю і так звані техногенні землетруси. Наприклад, коли будують греблю, то наповнення водосховища призводить до зміни сейсмічного режиму, через що можуть з’явитися мікроземлетруси. Однак сам Василь Васильович не вірить, що люди здатні викликати потужні коливання земної кори. «Людям, на мою думку, це поки що не під силу. Бо землетрус – це результат дії великої сили. Його енергія оцінюється в районі 10 у 30 ступені джоулів. Людина таку силу викликати не може. Можливо, вплинуть якимось чином підземні випробовування атомної бомби, але й вони таку силу не викличуть. Адже це рух гігантських мас».

Поцікавився я й чим було обумовлено розташування геофізичної станції в Троснику і чи є різниця, де їх ставити. По-перше, як пояснив мені Василь Васильович, місце, де будується станція, повинно відповідати спеціальній мережі, згідно якої розташовані всі сейсмічні пункти в області. Місце треба обирати віддалене від людей, аби не було поблизу якихось великих заводів, тому що все це створює додаткові перешкоди, які спотворюють технічну інформацію, створюючи свої технічні шуми. Хоча нові прилади дають можливість відфільтрувати всі лишні шуми.

Пан Ігнатишин каже, що матеріальним забезпеченням станції він більш-менш задоволений. «Гріх скаржитися. Зарплату та аванс нам завжди виплачують вчасно. Раніше були затримки по зарплаті, борги за електроенергію. Щодо технічного забезпечення, то трохи важче. Певно, що ніхто б не відмовився від сучасніших комп’ютерів, хоча й тепер маю ноутбук. Хотілося б, звісно, Інтернет. Це б значно підвищило швидкість передачі інформації, бо тепер передаємо дискетами. Телефонний зв`язок у нас сільський. А от вдома не можу провести телефон. То технічних умов немає, то вільних ліній, а відсутність телефону значно ускладнює зв`язок зі станцією. Хоча я й оптиміст по життю, але вже не віриться, що колись проведуть».

СЕЙСМОЛОГІЇ ТРЕБА ВЧИТИСЯ 20 РОКІВ

Так і працюють на сейсмічній станції шестеро чоловік: 4 чергових, інженер та начальник станції. Всі працівники місцеві: з самого Тросника чи із сусіднього Фанчикова. Крім того, турбується Василь Васильович і про перспективу станції, тому веде гурток по геофізиці. Торік його вихованець став призером обласних змагань малої академії наук. Каже, що діти геофізикою цікавляться і мріє, аби колись станцію очолив син. Штат станції з часом треба збільшувати, бо дослідження треба розширювати. « Мій вчитель Іван Григорович Вербицький говорив, що сейсмології треба вчитися мінімум 10 років. Я вважаю, що тепер вже вчитися треба років 20, аби бути в ній компетентним. Я нині можу розрізнити, звідки надійшли хвилі землетрусу: Закарпатські, Балканські, Турецькі чи інші. А загалом наша робота, як у лікаря: головне – не зашкодити».

АЛЛА МАЗУР НЕПРАВА!

Ми прощаємося з Василем Ігнатишиним. Наостанок він просить: «Ви обов’язково напишіть, що ми працюємо цілодобово і ніколи роботи не припиняли, навіть у найважчі часи. А то була колись ситуація після землетрусу на Виноградівщині. На станції зник телефонний зв`язок і ніхто не міг додзвонитися для вияснення ситуації. А ввечері дивлюся новини і чую, як Алла Мазур каже: «На жаль, ми не зуміли зв’язатися з Тросником. Як нам повідомили, вона вже давно закрита». Так телеканалу повідомили зв’язківці, аби не визнавати, що телефон не працював через їхню провину. Так от, ми працювали й працюватимемо надалі!»

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати