Тепер я можу вільніше шукати нову й кращу роботу

На початку цього року громадяни України отримали можливість вступити до пілотного проекту Мінпраці Чехії “Вибір кваліфікованих закордонних працівників”. Нині у проекті – біля вісімдесяти українців різних професій. З однією з учасниць - Мариною Кравчук – ми зустрілися у невеликому містечку на південь від Праги.

Вона народилася на сході Закарпаття, неподалік румунського кордону. В Україні закінчила гуманітарний вуз, нині працює монтажницею. “Я перше приїхала до Чехії у 1998 році. Тут працював мій двоюрідний брат, я вирішила його відвідати, хоча надовго залишитись не планувала, - пригадує вона. - Згодом також спробувала попрацювати. Я була дуже молодою, не мала сім’ї і нічого мене удома не тримало. Знайомий посередник знайшов мені роботу на фабриці у Добржіші, допоміг і з житлом, де я й залишилася аж на п’ять років”. На фабриці, де влаштувалась Марина, вже працювали люди з України, тому для її керівництва не було проблемою оформити дозвіл, необхідний для влаштування іноземця. Дівчина стала швачкою, виробляла наплічники для одягу. “З часом мені дали кращу роботу, я виробляла взірцеві вироби. Також дивилися за якістю матеріалу, ну й таке інше. Я була задоволена, бо мала добру роботу та колектив”, - каже вона.

Мали кращу зарплату, ніж яку б Ви мали в Україні?

Звичайно, принаймні якщо порівняти з тим, що за неї можна було придбати. Шість років тому я отримувала вісім тисяч крон, мала восьмигодинний робочий день та перерву на обід, так само, як і чеські колеги.

У Вас були проблеми з чеською?

Звичайно, спочатку. Хоча це слов’янська мова, я розуміла її лише поверхнево. Мені сильно допомогло телебачення, я постійно намагалася розмовляти чеською.

Через п’ять років Ви вирішили повернутися назад в Україну.

Так, я думала, що решту життя хочу провести саме там, завести сім’ю та виховувати дітей. Скасувала тут дозвіл на роботу та перебування. У Чернігові мені гарантували роботу бухгалтера. Та через три місяці вирішила повернутися назад до Чехії, хоча це означало починати повністю з нуля. Попередні п’ять років мені не зарахувалося до терміну, необхідного для отримання дозволу на постійне місце проживання. Подружки, які залишилися тут, такий дозвіл вже мають, бо умовою отримання є безперервне п’ятирічне, а раніше десятирічне перебування на території Чехії.

Чому, власне, Ви повернулися сюди?

Я сама не знаю... Проживання в Україні не є настільки важчим, ніж тут. Сьогодні там молоді люди вже мають досить добрі шанси на реалізацію, особливо якщо мобільні та розмовляють різними мовами. Якби я таку роботу мала в Україні, як тут, то була б надзвичайно щаслива. Але речі, які відбувалися навколо, мені не були приємними. Скажімо, ментальність людей, переповнені автобуси, ставлення у лікарнях... Просто я звикла до іншого життя. Я казала собі, що я ще молода та ще можу щось здійснити в Чехії, хоча тут я маю гіршу роботу. Але я б хотіла ще вчитися та шукаю кращу роботу, щоб мати більше часу для навчання.

Як Ви знову потрапили до Чехії?

На щастя, утримувала контакти зі знайомими тут. У тій самій фірмі, де мене добре знали, погодилися знову надати роботу. Подруга з моїм дорученням почала “оббігати” за всіма необхідними документи. Без подруги усіх документів, будучи в Україні, я б їх не змогла виробити.

Що Вам необхідно було?

Насамперед – трудову угоду, з якою треба було з’явитися в уряд праці. Моє місце роботи насамперед запропонували чеським безробітним. Але ніхто зацікавленості не проявив, і я отримала дозвіл на роботу. З ним та іншими документами – угодою про житло, довідками про несудимість, страховкою та ін. – я пішла у чеське консульство в Києві. З часом там отримала візу, а коли приїхала, то звернулася в поліції і по дозвіл на перебування.

Через два роки фірма переїхала до Болгарії. Важко було знайти нову роботу?

Виробництво поступово обмежувалося, так що я заздалегідь, десь за три місяці, знала, що треба шукати нову роботу. Як іноземка, я мушу одразу ж після того, як втрачу роботу, влаштуватися на нову, інакше мій дозвіл на перебування буде втрачено. Я дуже нервувала, бо знайти нову роботу мені не вдавалося. Звільнених було багато, отож до нас почали зверталися інші роботодавці з навколишніх районів. Так я потрапила в Здіце, де монтують різні запчастини до автомобілів.

На початку цього року Ви були включені до урядового пілотного проекту, спрямованого на кваліфікованих закордонних працівників. Ви знали про нього раніше?

Так, від своїх приятелів з Казахстану. Одразу ж подзвонила у Міністерство праці, і спиталася, чи мають там зацікавлення до громадян України, хоча я знала, що для нас поки що проект не відкритий. Через Інтернет я стежила, коли так станеться, і зголосилася. Заповнила формуляр, зробила іспит з чеської у державній мовній школі, отримала документ про те, що я її знаю. Потім мені прийшов лист, щоб я принесла усі оригінали документів, які підтверджували дані, які я вказала у заяві.

Що Вам дає участь у проекті?

Я вже знаю, що таке втратити тут роботу. Тепер маю місяць для того, щоб знайшла нову працю, якщо втрачу її не власної вини. Крім того, можу запросити й членів своєї родини. Це не дуже достатній термін, але хоч якась впевненість. Вже зараз я так не боюся, що фабрику знову закриють. А це легко може статися, бо будується філія у нас в Україні. Знаю, що матиму хоч якийсь час для пошуку нової роботи.

Що для Вас є отримання дозволу на постійне місце проживання?

Я б могла отримати іпотечний кредит та платити не за оренду, але вже за власне житло. При пошуку роботи вже діяли б інші правила. Місце, яке б я знайшла, уже б не пропонувалося насамперед чехам, тож його втрата мені б не загрожувала. Люди б не боялися надати мені роботу, як зараз.

Ви вважаєте, що такий проект корисний?

Звісно, тому що тут потрібно кваліфікованих людей. І з Чехії люди виїжджають працювати до країн ЄС, але чеським громадянам не потрібно виробляти стільки документів, дозволів, підтверджень усіляких... По суті, їм досить зібратися та й поїхати.

Як чехи до Вас ставляться?

Інколи я відчуваю дистанцію, але й серед них маю багато друзів.

Дякуємо за розмову.



Boxem:

Міністерство праці та соціальних справ підрахувало, що у 2030 році в Чехії не вистачатиме біля 428 тисяч робочих рук. Тому країна вирішила вже зараз шукати кваліфікованих працівників за кордоном. Пілотний проект “Вибір кваліфікованих закордонних працівників” повинен посприяти імміграції молодих та освічених людей, які б могли швидко та без проблем інтегруватися у тутешнє суспільство.

Кваліфікований працівник з-за кордону може подати заяву про надання дозволу на постійне місце проживання вже через 2,5 роки проживання та роботи на території ЧР. Це удвічі менше, ніж необхідно за нормальних умов. Постійне місце проживання має разом із учасником проекту право отримати так само його найближча сім’я (чоловік чи дружина, діти). Учасники проекту мають тридцятиденний термін для пошуку нового робочого місця, якщо попереднє було втрачене не з власної вини. Учасник, таким чином, не втрачає права на перебування в Чехії. Іноземці можуть вільно й безкоштовно шукати нове робоче місце на Інтернет-сторінці www.praceprocizince.cz, на якій зазначено тих працедавців, які бажають або мають дозвіл на набір закордонних працівників. За наявності візи чи дозволу на перебування з метою працевлаштування заяву до проекту можна подати з Інтернет-сторінки www.imigracecz.org.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати