Спалах Української державності у Срібному Закарпатті

Спалах Української державності у Срібному Закарпатті

Освіта, преса, культурне життя підпорядковувались українській ідеї. Національним меншинам були збережені усі права.

14 березня 1939 року Августин Волошин проголосив самостійність Карпатської України. Того ж дня за наполяганням Гітлера війська Угорщини перейшли її кордон. 15 березня на засіданні всенародно обраного Сойму (парламенту) Карпатської України у Хусті було ухвалено історичні документи - про незалежність, державний устрій, назву, мову, герб і гімн Карпатської України. Таємним голосуванням обрали президента. Ним став Августин Волошин.

ІСТOРИЧНA ДOВІДКA

Гуцульська Республіка була проголошена 8 листопада 1918 року у селищі Ясіня народними зборами, які обрали Гуцульську Народну Раду (ГНР) і ухвалили возз'єднати Гуцульщину з Україною. Перед тим у Ясіні самочинно був створений загін місцевої міліції під назвою Народна Оборона (НО).

22 листопада 1918 р. угорське військо відновило окупацію Ясіні. ГНР перейшла у підпілля. Вночі з 7 на 8 січня 1919 р. ГНР організувала в Ясіні повстання, понад 400 угорських військових було взято у полон. ГНР перевела школи на українську мову, на зборах лунала пісня-гімн "Ще не вмерла України...", майоріли синьо-жовті прапори. 13.01.1919 р. загони НО розпочали наступ на південь і встановили владу Гуцульської Республіки у містечках Рахів, Великий Бичків, а 16.01.1919 р. звільнили старовинне місто Сигіт. На той час у Сиготі діяла Руська Народна Рада, котра 21 січня 1919 р. скликала у Хусті з'їзд делегатів від 420 сіл і міст, який проголосив злуку Закарпаття з Україною. 17.01.1919 р. на загони НО у Сиготі напала румунська бригада. Близько 400 добровольців НО потрапили в полон, 18 загинули, 39 були поранені. Рештки загонів НО відступили. Незважаючи на поразку в Сиготі, ГНР продовжувала організовувати життя на території Гуцульської Республіки (тепер Рахівський район Закарпатської обл.). У травні 1919 р. румунська армія розпочала окупацію Гуцульської Республіки. Керівництво ГНР (голова Д. Іванюк, керівник управи і командир НО Степан Клочурак) вирішило здати територію без бою. 20.05.1920 року після приєднання до Чехословаччини до Ясіні на зміну румунському війську прийшло чеське.

Виставка з такою назвою відкрилась у столичному Музеї книги і друкарства України. Присвячена вона 70-річчю Карпатської України, 90-річчю Гуцульської республіки та 135-річчю від дня народження Августина Волошина.

- Подібної ще не було, - каже її упорядник, заступник директора музею Дмитро Палій. - Вдалося зібрати унікальні фотографії, листівки і газети тих часів, спогади учасників подій.

ПРОМЕТЕЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Якою людиною був президент Карпатської України Aвгустин Волошин?

Видатний педагог, учений-філолог, журналіст, просвітитель, громадсько-політичний і церковно-релігійний діяч він усе своє життя присвятив педагогічній роботі, був довголітнім викладачем і директором Ужгородської учительської семінарії, а останні роки життя, після поразки Карпатської України, - професором, продеканом філософського факультету і ректором Українського Вільного Університету у Празі. Він - автор десятків підручників для шкіл, на яких виховувалися цілі покоління закарпатських українців.

Волошин - педагог і вчений - невіддільний від Волошина-політика. Саме на прикладі його життя можна простежити, як угорські русини поступово усвідомили себе закарпатськими українцями, частиною єдиного українського народу. З іменем А. Волошина підкарпатські русини інтегрувалися у загальноукраїнський визвольний рух, заявили перед усім світом про своє існування і свої державотворчі змагання.

Народився він 17 березня 1874 р. у селі Келечин нині Міжгірського району.

У 20-30-ті роки був головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сойму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. перебував у вимушеній еміграції.

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття.

Заснував у Закарпатті "Просвіту" й "Учительську громаду".

Поруч із ним працювали видатні діячі того часу Ю. Ревай, А. Штефан,

С. Росоха, Д. Климпуш. Їхні фотографії демонструються на виставці.

Відвідувачі довго затримуються біля меморіальної вітрини, присвяченої Головному команданту (командиру) Карпатської Січі Дмитру Климпушу. Тут демонструються його фото, особисті речі і листи. Знаменно, що сини команданта Орест і Мирослав примножували славу України у наш час. Зокрема Орест Дмитрович був міністром, а потім послом нашої держави в Угорщині.

Напруження тих далеких днів передають нам численні спогади учасників подій. Зокрема великий твір Василя Гренджи-Донського "Щастя і горе Карпатської України", книжка Василя Рогача "Щастя в боротьбі".

Відображено на виставці й трагічні події в житті Карпатської України. Як відомо, 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримки гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели криваві бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород - Мукачево - Берегове - Севлюш. Головна битва з окупантами відбулася 15 березня 1939 року на Красному Полі поблизу Хуста. Карпатську Україну героїчно захищала Карпатська Січ, сформована переважно з добровольців. 16 березня 1939 р., зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

Окупація супроводжувалася жорстоким мордуванням і розстрілами. Упродовж березня-червня 1939 р. у Закарпатті було знищено понад 5 тисяч українців.

Біль і сум викликають фото, на яких задокументовано розстріл полонених. На жертви закарпатці йшли свідомо. Це засвідчує відповідь Августина Волошина на пропозицію Гітлера не чинити опору угорській окупації у 1939 році:

"Битися до останнього, не піддатися! Ми не переможемо; вони нас поконають. Однак коли б ми піддалися, ми свою Україну вкрили б вічною ганьбою. Коли ж ми згинемо у боротьбі, увінчаємо її славою. Наша кров буде посівом нових героїв. Україна певно повстане!"

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОРИВ ГОТУВАВСЯ ВІКАМИ

Називаючи виставку "спалахом", її організатори прагнули підкреслити національний порив, який привів українців до перемоги. Готувався він довгі віки. Давні грамоти свідчать, що з X ст. н. е. Закарпаття перебувало у складі Київської Русі. Правили тут князі, обрані на віче. В XІ ст. цю землю завоювала Угорщина і володіла нею, за деякими винятками, до 1918 р. Зокрема у 1281-1321 рр. Закарпаття входило до Галицько-Волинського князівства. Коли у листопаді 1918 року розпалася Австро-Угорська імперія і впала влада угорського королівства, у східній частині Закарпаття виникла Гуцульська Республіка.

Історики вважають, що утворення Карпатсько-Української держави, перш за все, стало результатом багаторічної співпраці українських патріотичних сил у всіх сферах суспільно-політичного життя.

Автономна, а згодом самостійна Карпатська Україна, існувала впродовж надзвичайно короткого відрізка часу. Проте сучасні вітчизняні політологи й історики ввели Карпатську Україну в періодизацію українського державотворення. Іншими словами, сьогодні Карпатська Україна розглядається як один із етапів державного будівництва незалежної України. У цьому полягає найважливіше значення історичних подій, що визнано в наші дні й на офіційному рівні. Героїчний виступ у 1939 році став своєрідним ланцюжком на хронологічній осі від державності Київської Русі до здобуття незалежності на початку 90-х років минулого століття. Карпатська Україна стоїть в одному ряду з державністю Гетьманщини, ЗУНР і УНР.

Виникнення Карпатської України як держави продемонструвало всьому світові, що на Закарпатті живуть українці, які бажають мати свою державність у складі Великої України. Мрія ця збулася.

Теги: Закарпаття, Карпатська Україна, Августин Волошин

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати