Двоногого звіра із Закарпаття видав "почерк"

...Йдучи вранці на поїзд один з жителів селища Буштино Тячівського району запримітив, як у будинку подружжя Олесь (прізвище з етичних міркувань змінено) палає вогонь. Чоловік одразу ж забив нас сполох. Сусіди, що почули крики про пожежу швидко збіглися й до приїзду пожежної команди стали гасити вогонь. На місце пригоди крім пожеників та медиків приїхала також слідчо-оперативна група працівників Тячівського райвідділу УМВС та досвідчені фахівці з обласного управління міліції.

Коли вдалося приборкати “червоного півня” очевидці помітити обгоріле тіло господині. Спочатку все скидалося на те, що нещасна загинула від самозагорання каміну. Про це спочатку засвідчила й проведена пожежно-технічна експертиза. Та при ретельному обстеженні потерпілої на тілі небіжчиці виднялися численні тілесні ушкодження.  Як пізніше встановила судово-медична експертиза, на тілі нещасної були множинні колото-різані рани грудної клітки з пошкодженням серця та правої легені, різані рани живота та лівого вуха, рвані рани мочок обох вушних раковин. Значить у помешканні побував хтось невідомий, котрий, позбавивши газдиню життя, певніше за все, і скоїв підпал помешкання. Отже замасковане вбивство!

Під час огляду кімнат версія щодо навмисного вбивства знайшла своє підтвердження. Схоже на те, що злочин було скоєно з корисливих мотивів. Як засвідчили родичі потерпілої з помешкання зникло чимало золотих виробів: ланцюжки, каблучки, кулони, сережки. Крім того зникло жіноче пальто,  хутрова шапка, кришталева ваза типу ладдя, кілька упаковок ліків, 600 доларів, 1000 гривень та деякі інші речі. Попри всі намагання розкрити злочин за гарячими слідами, правоохоронцям не вдалося виявити злочинця. Невідомий убивця продумав свої діяння, здавалося б, до найменших дрібниць. Знайти попервах хоча б якісь зачіпки не вдавалося. Здавалося б, справа зайшла у глухий кут. Та оперативники не опускали руки, а стали відпрацьовувати всіх осіб з т.зв. спецконтингенту, хто міг бути причетний до цього кривавого злодіяння. Звертали увагу на кожну, здавалося б, найдрібнішу деталь, котра допомогла б пролити світло на цю темну історію. У помешкання потерпілої правоохоронці встановили сліди проникнення у помешкання. Хтось невідомий витягнув скло з вікон, непомітно пробрався у будинок.

Як з’ясувалося під час розстеження, потерпіла займалася реалізацією ліків на ринку. Працівники міліції не виключали, що убивця мав слідкувати за своєю жертвою, вирахувати, коли вона одна залишиться вдома. Ймовірніше всього невідомий зловмисник міг не один раз бачити її саме на ринку. Але хто він?

Під невидимий контроль були взяті всі торгові точки, де невідомий нападник міг збувати награбовані речі. Та, наче на зло, зловмисник, як мовиться,  заліг на дно. На початку наступного року в поле зору правоохоронців потрапив 34-річний (на той час) Іван Михей з Хуста. Варто сказати, що цей був непростий тип. Такого, як кажуть, голими руками не візьмеш. Хитрий, скритий, підступний. Словом, битий вовк. За скоєння тяжких злочинів цей молодик чотири рази побував у місцях ув’язнення, маючи солідний стаж тюремних “університетів”. Приїхавши в черговий раз з місць позбавлення волі у жовтні 1996 року Михей став співмешкати з жителькою Буштина Мар’яною (назвемо її так). Однак за кілька місяців Іван раптово повідомив співмешканці, що переходить жити до свого батька. Після його зникнення газдиня з братом зауважили, що з помешкання зник сувенірний ніж. Як пізніше стало відомо, Іван знайшов собі пасію на Виноградівщині, чоловік якої, до слова, знаходився з ним на “зоні”.

Про всяк випадок оперативники вирішили затримати цього типа. Під час розмови Михей навіть зізнався, що вбивство у Буштині, то його рук справа. Однак тоді довести його вину так і не вдалося. Під час кількох розмов молодик давав різні суперечливі покази, оговорював різних осіб, котрі нібито з ним вчиняли убивство. Та згадувані ним люди знаходилися за межами області і довелося витратити тривалий час, щоб з’ясувати, що вони непричетні до кривавого злодіяння. Інші деталі, що він говорив “видаючи себе”, також явно не в’язалися. Більше того, Іван став розповідати всілякі небилиці: мовляв, я і те, скоїв, і те натворив, прикинувшись таким собі дурником. Та під час проведення перевірок ніяк не вдавалося хоч щось з’ясувати. При кінцевому відпрацюванні все, як кажуть, розсипалося, не тримаючи купи. Довести тоді справу до логічного завершення працівникам міліції так і не вдалося. Не маючи на руках вагомих доказів, правоохоронцям довелося підозрюваного відпустити.

Тим часом, у 1999 році після скоєного злочину Михей потрапив на 5 років на “зону”. Відтак “засвітився” скоєнням кривавого злочину в Криму. Здавалося б, справа щодо замаскованого вбивства з підпалом так і залишиться нерозкритою. Та все ж вийти з цієї ситуації допоміг професіоналізм слідчих. Під час перегляду справи щодо буштинського злочину працівник слідчого управління УМВС Микола Стець вирішив ще раз ретельно вивчити всі особи, котрі можуть бути причетні до цього злодіяння. Зупинився на справі Івана Михея. Переглядаючи досьє підозрюваного, правоохоронець завважив, що у 2004 році цього типа засудили в Криму на 14 років ув’язення за... вбивство з підпалом. Ретельно вивчивши матеріали, міліціонер завважив, що “почерк” злочину аналогічний тому, що мав місце на Тячівщині: проникнення в приміщення, знявши скло на вікні, той самий стиль пограбунку, підпал... Для з’ясування всіх обставин було прийнято рішення для подальшої перевірки етапувати Івана Михея на Закарпаття.

 Схоже, що на такий поворот подій ув’язнений явно не чекав. Під час досудового слідства було встановлено, що Михей схильний до обману, шахрайства, хоча нібито й зізнавався раніше, але для того, щоб завести слідство в оману. Тому при проведенні слідства з ним було враховано його психологічні трюки. Зрештою, як кажуть, скільки ниточці не витися... Хоч-не-хоч, довелося розповідати зловмисникові й про кривавий злочин 11-річної давності. На це в слідчого виявилися вже вагомі докази. До того ж у ході слідства були проведені обшуки та здобуті нові речові докази, котрі явно свідчили про пряму причетність Михея до вбивства.

...Коли захворіла донька співмешканки в Буштині, Іван подався на ринок, щоб купити для хворої ліки. Там він, під час придбання медикаментів і запримітив свою майбутню жертву. Раптом у нього виникла думка: раз ця жіночка торгує ліками, значить вдома повинна мати добрі гроші. Відтак у голові визрів план непомітно пробратися до її помешкання й скоїти крадіжку. Для “діла” тихцем прихопив у співмешканки сувенірний ніж. До візиту готувався кілька місяців. Ретельно відслідковував кожен її крок. Довідавшись, що Марія (так її звати) має їхати в Румунію по ліки, вирішив діяти. Щоб ніхто його не бачив, на “промисел” подався до пізньої ночі. Хоча у вікні було темно, про всяк випадок, вирішив ще трохи зачекати. За його підрахунками господині вдома не повинно бути. О першій годині тихцем витягнув скло з вікон і проник у кімнату.  Намагався діяти так, щоб ніхто не почув. Опинившись у кімнаті став нишпорити у пошуках цінних речей. Почувши в будинку якийсь шум, газдиня спитала хто там знаходиться. Далі включила нічний світильник, і, побачивши непроханого гостя стала відчайдушно кричати. Звісно, зустріч із жінкою у плани візитера явно не входила. Тепер, міркував, вона точно здасть його міліції. Підскочивши до переляканої газдині кілька разів щосили вдарив її ножем. Вона схопила його за одяг, однак від чергових ударів лезом нещасна замертво звалилася на долівку.  З її вух нападник зірвав сережки. Пізніше медики нарахували на тілі небіжчиці одинадцять ножових поранень. Витерши закривавлений ніж, положив потерпілу в ліжко. Нервово став нишпорити по кімнатах, хапаючи все цінне, що потрапило під руку. Щоб замести сліди, вирішив інсценувати пожежу. Спиртом, котрий знайшов у кладовці, облив ліжко та меблі. Поставивши електрокамін ближче до ліжка, включив його у розетку. Все повинно було скидатися до того, що це самозагорання. Відтак, не витримавши, підпалив запальничкою білизну і швидко покинув помешкання...

Під час розмови Михей зізнався, що в минулому давав суперечливі покази, добре знаючи всі нюанси справи, Розраховував, що при обранні вироку суд не зможе засудити його на “довічно”, не маючи на це всіх підстав, а він, використавши відсутність багатьох аргументів, мав шанс виправдатися. Після завершення слідства справу було передано до суду.

У 2008 році під час судового засідання підсудний визнав свою вину і детально розповів всі обставини скоєння кривавого злодіяння. Вироком Закарпатського апеляційного суду Івана Михея засуджено на 15 років ув’язення.

Теги: Закарпаття, вбивство, жертви

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати