Сергій Олеоленко та Андрій Яремус: “За одне тренування піднімаємо до 20 тонн ваги!”

Усім закарпатцям добре відоме ім’я земляка-богатиря Івана Фірцака з Іршавщини, який під псевдонімами Іван Сила, Кротон своїми спортивними виступами багаторазово прославляв рідний край не лише вдома, а й далеко за межами Батьківщини. Відтоді промайнули цілі десятиліття, і з роками в песимістів тільки додалося реплік: мовляв, такі богатирі в нас іще не скоро з’являться, бо і їжа, і повітря, і земля вже не “ті”, зрештою, і молодь уже не “та”…

Але, схоже, не перевелися на Закарпатті богатирі-кротони. Принаймні два з них є реальними претендентами потрапити до спискку найвидатніших силачів краю за всю його історію. Знайомтеся: гості “Суботніх зустрічей” сьогодні — ужгородські пауерліфтери, або простіше силові триборці, Андрій Яремус та Сергій Олеоленко. Вони не бачать себе поза спортом, а тому й ця розмова, на яку з етичних і дружних міркувань атлети погодилися в парі, переважно видалася спортивною.

— Судячи з усього, 2008 рік у спортивному плані був для вас удалим. Розкажіть читачам про основні свої здобутки.

С.Олеоленко: — Справді, минулого року насичені тренування принесли свої результати. Я здобув титул багаторазового рекордсмена світу (один раз у жимові й тричі в тязі), переможця Кубка і чемпіонату Європи та чемпіонату світу у ваговій категорії до 140 кілограмів.

А.Яремус: — У мене здобутки дещо скромніші, але з огляду на силу суперників можна сказати, що теж максимум “витиснув” зі старого року — став рекордсменом планети, володарем Кубка Старого континенту, срібним призером чемпіонатів світу та Європи у ваговій категорії до 110 кілограмів.

— Плюс до сказаного ви, військовослужбовці Чопського прикордонного загону, — срібні призери командного чемпіонату Європи. Андрій є ще й майстром спорту міжнародного класу, заслуженим тренером України з гирьового спорту та заслуженим працівником фізичної культури і спорту. Можна продовжувати й далі послужний список ваших спортивних звитяг, але все ж таки: наскільки прогнозованим і закономірним був шлях до них?

С.О.: — У нашій родині спортом займалися майже всі. Батько був майстром із плавання, “тягав” гантелі, штанги. Тітка, двоюрідний брат, сестра… Хтось захопився катанням на лижах, хтось на велосипеді. Я теж із дитинства зацікавився спортом. У 7 років завдяки батькові почав займатися плаванням. А ще грав на піаніно. Тричі ходити на тренування й стільки ж на репетиції було для мене обтяжливо, тому в другому класі віддав перевагу плаванню. Потім займався карате, кікбоксингом. Але одного разу зайшов у тренажерний зал, і мені сподобалося піднімати велику вагу. Після того навіть займався американським футболом, але все ж узяло гору силове триборство. 2002 року посів друге місце на чемпіонаті області. Потім захотілося стати першим на Закарпатті. Свою мрію здійснив уже наступного року. Далі прагнув ще вищого. Так і ставав переможцем та рекордсменом Європи й світу.

А.Я.: — У мене в родині теж є спортсмени. Скажімо, брат — кандидат у майстри з пауерліфтингу. А батько ще в 50 років виконував на перекладині 25 разів підйом з переворотом, коли я, навчаючись у військовому інституті у Львові, міг виконати таку вправу лише 20 разів. Тому з дитинства мріяв бути спортсменом і, можна сказати, цілеспрямовано йшов до своєї мети. Пригадую, коли вже навчався в коледжі, для заліку з фізкультури потрібно було піднімати гирі. Не довго думаючи, купив дві додому. Віз їх через усе місто, навіть порвалася сумка, але потім активно займався, щоб успішно пройти випробування. Відтоді серйозно “захворів” на гирьовий спорт. У 1997 році був навіть чемпіоном світу серед юніорів, виконав норматив майстра спорту міжнародного класу, а 2003 року посів третє місце на дорослому чемпіонаті світу. Маю також титулованих вихованців-гирьовиків, завдяки котрим став заслуженим тренером України.

— І як після цього перейшли в силове триборство?

А.Я.: — Захотілося випробувати себе в чомусь новому. Так і вирішив зайнятися пауерліфтингом, який загалом є нескладним видом спорту. Два роки ходив до залу. У 2007 році взяв участь у перших змаганнях.

— І разом із Олеоленком високі результати підкорювали, що називається, семимильними кроками.

С.О.: — Справді, так сталося, що 2002 року я був тільки срібним призером чемпіонату області, а тепер чемпіон і рекордсмен світу.

А.Я.: — Я взагалі досягнув своїх висот за якихось два роки. І все завдяки наполегливості й насиченим заняттям. Причому займаємося практично без тренерів, часто власним коштом і долаючи цілу смугу суб’єктивних перешкод.

— Наприклад?

А.Я.: — Ну, скажімо, доводилося спати на автозаправних станціях. Якось виїхали на турнір за кордон. Прибули вночі, а місць у готелі немає: на 7 чоловік тільки 2 ліжка. Ось на АЗС і заночували. Іншим разом розмістилися прямо в культурному центрі, де проходили змагання, бо теж місць не було. І після дороги в 700—800 кілометрів попри втому виходили й перемагали.

С.О.: — А коли треба було змагатися в Австрії, місцеві організатори, знаючи нашу силу, очевидно, зв’язалися з представниками посольства й зробили все, щоб нам не дали візу на в’їзд до цієї країни. Проте ми викрутилися й цього разу. Приїхали до Угорщини й там отримали дозвіл на в’їзд до Австрії. Подиву організаторів не було меж: мовляв, вас же не мало бути!

— Як зазвичай проходить підготовка до змагань рівня чемпіонатів світу та Європи?

А.Я.: — Займаємося тричі на тиждень. Для розминки беремо вагу в 70 кілограмів, потім збільшуємо до показників із тризначними числами — від 200 до 300 кілограмів перед самими офіційними стартами. Загалом за тренування піднімаємо до 20 тонн ваги.

— Ого!

С.О.: — Так, саме до 20 тонн. Утім для досягнення високих результатів одних тренувань і зусиль замало. Приміром, відіграє роль екіпіровка. Вона, звичайно, не з дешевих, та водночас може збільшити підйом ваги на 15—20 відсотків.

— Тепер мені не дивно, що ви, Андрію, на змаганнях присідали з вагою 355 кілограмів, а ви, Сергію, підкорювали понад 4 центнери ваги. У тязі обидва взагалі рекордсмени світу — відповідно 322,5 та 370 кілограмів!

С.О.: — Ми не хизуємося своїми успіхами, але, повірте, вони даються важкою працею.

А.Я.: — Справді, треба добре попітніти, щоб досягти потрібного результату. Особливо важко без тренера. За його відсутності слід уважно стежити за тим, щоб не було недо- і перенавантажень. Інакше можна отримати травму або не показати в потрібний час запланований результат.

— Ще, кажуть, спорт великих досягнень неможливий без допінгу…

А.Я.: — І багато хто вважає, що стимулятори — прерогатива в основному важкої атлетики чи силового триборства. Але з проблемою стимуляції фізичної й нервової діяльності стикаються практично всі спортсмени — легкоатлети, плавці, футболісти. Тому сьогодні потрібно інакше ставити питання. А саме: використовуючи ті чи інші препарати, насамперед думати, наскільки вони можуть завдати шкоди здоров’ю. Я ось знаю одного “качка”, який допінг уживає ледь не пачками й банками. Запитую його: “Навіщо ти це робиш?”. А він у відповідь: “Хочу піднімати не 120, а 180 кілограмів!”. Але ж із такою дозою стимуляторів потрібно показувати результат уже у 280 кілограмів! Не можна так бездумно й безвідповідально ставитися до свого здоров’я. Недаремно ж кажуть, що із великого спорту потрібно поступово виходити стільки років, скільки ти в ньому провів часу. А якщо свій організм ще й свідомо отруювати… Тому я, наприклад, дуже обережний з усілякими добавками, уважно вивчаю рекомендації щодо їх уживання, стежу за новинками в Інтернеті.

— А їжа в цілому має для вас якесь значення?

С.О.: — Є види спорту, де харчування відіграє особливо важливу роль. Для нас це не так принципово. Хіба що вуглеводам як джерелу енергії приділяємо значну увагу. Адже нам потрібно піднімати велику вагу, а на це затрачається багато сил. Відтак для їх відновлення треба насамперед просто поповнювати необхідні калорії.

— Кажуть, ви часто разом і обідаєте…

С.О.: — І обідаємо, і тренуємося, і працюємо, і спілкуємося телефоном, бо в нас і робота, і заняття — одні.

— За стільки часу разом мали б уже бути двома однаковими краплями води, а наскільки мені здалося, ви — дуже різні й наче доповнюєте один одного.

А.Я.: — Мабуть, так і є. Сергій народився в Ужгороді, закінчив математичний факультет УжНУ, загалом незабобонний, спокійний, неквапливий. Я ж — випускник військового інституту й, навпаки, зростав у селі, більш емоційний, вибуховий, вірю в прикмети.

— В які з них найбільше?

А.Я.: — Скажімо, першою взуваю ліву штангетку (спеціальне взуття — авт.). Або коли на Кубку Європи зав’язував шнурок, то він порвався. Усе, думаю, бути поразці. А виявилося — якраз на фарт. І досі переконаний, що без участі фортуни спортивних перемог не буває.

— Очевидно, що робота й тренування забирають у вас багато часу. Чи лишається він на сім’ю?

С.О.: — Хотів би приділяти їй більше часу. Утім за можливості я завжди із сім’єю. Особливо разом люблю зустрічати Новий рік. Тим більше, що 1 січня ще й день народження мого батька. Тому в нашій родині це подвійно традиційне свято.

А.Я.: — Через постійну зайнятість теж приділяю дружині й дітям менше часу, ніж хотів би. Тому радий, коли випадають дні, в які ми обов’язково разом. Наприклад, на Різдво збираємося на Тернопільщині, моїй батьківщині, зокрема в селі, де останнім часом жила моя бабуся. У 2006 році в 90 років вона пішла із життя, але хата залишилася. Люблю там бувати із сім’єю.

— А хобі маєте?

С.О.: — Щодо хобі, то якщо маю час, беру участь у богатирських іграх, також із сім’єю катаюся на лижах, роликах, плаваю.

А.Я.: — Мені за хобі теж слугує спорт, який фактично є моїм життям.

— У такому разі що потрібно зробити для його популяризації, зокрема того ж силового триборства в краї?

С.О.: — Це доступний і простий вид спорту. Для нього не потрібно створювати якихось надумов. Але в той же час пауерліфтинг потребує мінімальної уваги. Адже не обійтися без спортивного залу, снарядів, відповідної форми. Тобто силове триборство вимагає насамперед певного фінансування.

А.Я.: — Я б говорив не стільки про популяризацію пауерліфтингу, скільки про необхідність пропаганди спорту в цілому. Ви проїдьтеся країною. Чи багато зустрінете щитів, плакатів із закликом займатися рухливим, здоровим способом життя? Зате реклама ресторанів, аптек, ігрових залів на кожному кроці. Потрібно кардинально змінити політику держави в плані популяризації фізичної культури і спорту. Особливо серед молодого покоління. Як військовий на прикладі допризовників скажу вам, що статистика є вкрай невтішною.

— До речі, як ви стали військовим?

А.Я.: — Питання армії вирішив практично за 10 хвилин. Коли в Києві став другим на чемпіонаті України, до мене підійшли офіцери й запропонували піти на військову службу. Я одразу ж погодився, бо вирішив: в умовах Збройних сил краще зможу себе розкрити. Саме тоді й погодився вступити до військового інституту. Не так давно до себе на службу “притягнув”, так би мовити, і Сергія. На роботу навіть при сьогоднішній заробітній платі не нарікаю. По-перше, займаюся улюбленою справою: відповідаю за фізичну та спортивну підготовку. По-друге, військова справа, крім іншого, вчить дисципліни, правильного розподілу часу й сил.

С.О.: — І ми їх сповна кладемо на вівтар тих висот, які ще мріємо підкорити в спорті та житті загалом!

Володимир Тарасюк, Ужгород
20 січня 2009р.

Теги:

НОВИНИ: Спорт

20:27
Кіберполіція заблокувала Telegram-канал, що лякав терактами в школах Мукачева
12:46
Закарпатці повернулися з нагородами з чемпіонату України з пауерліфтингу
20:42
В Ужгороді відбувся турнір пам'яті полеглого захисника Данила Богуславського
10:38
/ 6
Зимова першість Закарпаття з футболу: блокпостів біля стадіонів не буде, але й "ухилянтів" не прихищатимуть
10:28
/ 1
Стадіони у Минаї та Ужгороді допущені до УПЛ, хоча освітлення відсутнє
11:24
/ 3
5 організаторам підпільних гральних клубів на Закарпатті повідомили про підозру
20:53
/ 5
Закарпатська облрада просить УАФ дозволити й надалі проводити футбольні матчі на стадіонах "Авангард" та "Минай-Арена"
23:48
/ 4
Вартість встановлення освітлення на стадіоні "Минай Арена" сягне близько 16 млн грн
16:36
/ 1
На Закарпатті за допомогою квадрокоптера "вичислили" двох "ухилянтів"-"плавунців"
11:19
/ 9
УАФ заборонила матчі на "Минай-Арені" та "Авангарді" в Ужгороді до встановлення освітлення
23:41
Результатом благодійного забігу до Дня Святого Миколая в Ужгороді стали зібрані майже 40 тис.грн
12:41
/ 2
ФК "Минай" втратив ключових футболістів – Любеновіч
17:02
/ 1
Військовослужбовець із Закарпаття Андрій "Бродяга" Ткачук здобув "бронзу" Чемпіонату світу з бігу на 24 години
14:00
/ 3
За останні 2 дні "Минай" покинули вже 5 гравців
16:55
Закарпатський Воловець прийме Кубок України з армреслінгу
11:36
Закарпатські пауерліфтери повернулися з кубка України з медалями і навіть рекордом
15:20
Матч "Минаю" з "Динамо" в Ужгороді перенесено на весну через повітряну тривогу та відсутність освітлення на стадіоні
16:09
У Мукачеві відбулися змагання з художньої гімнастики "Мукачівська зірочка"
16:46
Мукачівці долучилися до забігу проти насильства
11:39
/ 1
Поліція розповіла про обставини зіткнення легковика, вантажівки, мікроавтобуса і велосипедиста у Вонігові на Тячівщині
10:40
/ 1
У Мукачеві сьогодні стартують чемпіонат Закарпаття та відкритий Кубок Мукачева зі змішаних єдиноборств (ММА)
21:07
Мукачівець вдало виступив на "Biegu Niepodległości" в Польщі
09:54
/ 1
9-річний хлопчик з Закарпаття встановив світовий рекорд у гирьовому спорті
17:49
/ 1
Перший благодійний Krayna Uzhhorod Half Marathon зібрав понад 316 тис. грн гривень на підтримку ЗСУ
16:52
Через півмарафон в Ужгороді в неділю перекриють ряд вулиць
» Всі новини