Поета Олександра Рішка з Ужгорода привітав живий Максим Рильский

У ньому завжди це поєднувалося дивним чином — робота у владних органах (починав в університетському комітеті комсомолу) і писання віршів, котрі читав мені на перервах між парами. Друкувався у місцевій пресі, а минулоріч і у збірнику віршів працівників СБУ "Честь та поезія". Для багатьох це перша книжкова публікація. Такому дебюту можна було тільки заздрити — тверда палітурка, крейдований папір, елегантні фотоілюстрації. Наклад аж 5000, так зараз видають хіба що класиків! Сам Ю.Андропов, що теж писав вірші, не мав подібної книжки. Лише тодішній голова СБУ О. Турчинов видав цілий роман, він же написав і передмову до поезій своїх.

Студентські вірші Сашка вражали поєднанням публіцистичного пафосу з неприхованою іронією. Це щось родинне, бо батько поета - відомий журналіст, котрий багато років вів сторінку гумору у "Новинах Закарпаття". Вірші однокурсника особливо гарно сприймалися на полігоні, під час польових навчань на військовій кафедрі. Незмінною лишалася його трохи втомлена посмішка і якийсь юнацький оптимізм. Назавжди запам'яталися його ще студентські рядки: "Когда-нибудь в пустынном тихом баре мы позвеним бокалами за жизнь".
Найперше, що ми зробили після їх появи, це реалізували такий прекрасний намір (звісно, у позанавчальний час). З того часу муза О.Рішка змужніла, його голос набув нові обертони. Поет не прагне бути автором багатьох віршів, а постійно шліфує одні і ті ж тексти. Це дуже ужгородські вірші, наповнені неоновими вогнями наших вивісок, мокрим асфальтом, богемними розмовами, світанками і сутінками над Ужем. І наш міський брук, за яким так сумуєш, коли довго не буваєш в Ужгороді:

Брук споглядав розмаїття топанок,
Гонведські чіжми, постоли сільські,
Ніжки стрункі ужгородських панянок,
Кочій колеса, копита кінські.
Він увібрав і культури, і мови,
Лайки бомжів та шляхетні слова,
В пам'яті є кон'юнктурні промови,
Порох анафем, минуща хвала.

Колись саме цей вірш надихнув мене на статтю "Як замощувалися ужгородські вулиці". Поезія О.Рішка містить типово чекістські мотиви про миттєвості весни, літа, осені, про са-моцінність кожної такої секунди. Усяка пора тут має свій смак і колір. Час стає якимось твердим на дотик, усе лишає вічний слід у фотографічній пам'яті ліричного героя.

Весь світ стає схожим на ретельно вимальовану картину. Точніше — недомальовану. Тому що творчість продовжується.

Останньою за часом такою трикрапкою стала участь О.Рішка у всеукраїнському поетичному вернісажі "Троянди й виноград". Дійство приурочене до дня народження М.Рильського, відбувалося у його садибі-музеї у Голосіївському лісі на околиці Києва під керівництвом поетового онука, теж Максима Рильського.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати