Двічі магістриня

Наприкінці минулого року, як тільки помпезно щезли зовнішні кордони Чехії і країна вступила до Шенгенського простору, у пресі з’явилися перші скандальні публікації, до яких саме місць цей Шенген «не дійшов» і де його просто саботують. Зокрема, «Лідове Новини» розповіли, як дві студентки-сестри, які навчаються на юридичному факультеті в Празі, вирішили вранці 21 грудня відвідати Відень. Сіли до машини, та й поїхали. До Південної Моравії, як кажуть, ніщо не передвіщало…

Але не встигли від’їхати далі на південь від чесько-австрійського кордону, як їх, як і усі машини із чеськими номерами, зупинила поліція. Дівчата, громадянки України, показали свої паспорти із дозволами на довготривале перебування у Чехії. Вони знали, що цей документ уже протягом кількох годин надає їм право перебувати до трьох місяців у інших країнах Шенгенського простору, без необхідності отримувати візу. Але… цього чи то не знали, чи то не хотіли знати люди у білих кашкетах. Дівчат звинуватили у недозволеному перетині кордону, видали акт про депортацію, та переконавши їх підписати документ німецькою мовою (якої вони не розуміли), повернули на територію Чеської Республіки. Не допомогли при цьому ні пояснення (австрійці все одно не розуміли ні чеської, ні англійської мови), ні дзвінки в чеське консульство в Австрії. Замість казкового Відня дівчатам довелося задовольнитися казковим святкуванням католицького Різдва у Зноймі. Але після повернення до Праги Оксана та Ленка справу так не облишили: написали скаргу до міністерств внутрішніх справ обох країн і вимагали сатисфакції. Чеське МВС одразу ж відповіло, що австрійські колеги були не праві. У Відні певний час думали інакше...

Але про це вже нині дипломована у двох (!) вузах (Ужгородському Національному та празькому Карловому університетах) магістр права Оксана Різак (27) розповідає сама. Ужгородська дівчина, ще будучи студенткою, активно організовувала різні акції, постійно була у центрі уваги та подій, не лізла до кишені за словом під час зустрічей на факультеті. Хоча на ній ще помітна перевтома від постійної «гризні граніту» юриспруденції перед іспитами та захистом диплому, активно домагатися дотримання прав людини бачить своїм життєвим кредо. Ми зустрілись зі співрозмовницею в одній із корчм у празькому районі Палмовка ще перед ї відльотом на... навчання до Флориди, США.

Оксано, чому тобі не сиділося в Ужгороді?..

Я готувалася поступати на фізмат або на медичний, та батьки переконували, що юриспруденція – це дуже перспективно. Тато мій інженер, мама вчитель математики, і я мала стати сімейним першопрохідником у цій справі. Вступила на юридичний факультет УжНУ, але заочно, тому ходила як вільний слухач на стаціонар. Це якраз був кінець 90-х років. Юрфак в Ужгороді був новинкою, я вчилася лише на третьому випуску. У нас було лише двоє чи троє викладачів з юридичною освітою, решта – історики. Десь на третьому-четвертому курсі вирішила залишитися у аспірантурі, домовилась, що буду на кафедрі допоміжною науковою силою...

А яка була система? Не треба було платити хабарів?..

Треба було насамперед ходити до репетитора, який був викладачем університету. І він у якійсь мірі гарантував, що ти туди поступиш. Тобто хабар не давався, але курси у репетитора були платними. Та в УжНУ я чекала більшого зацікавлення з боку академіків, бо зі школи звикла до якоїсь логічної послідовності. А тут давалася книга Василя Лемака «Основи правознавства», нічого іншого, крім відтворення написаного у тій книзі, не вимагалося. Тобто треба було зазубрювати. Але я так принаймні пам’ять тренувала (сміється)...

Може, до тебе було заздалегідь упереджене ставлення – блондинка, сині очі, говірка...

Від самого початку я чула, що з мене юриста ніякого не буде, я це «не потягну». Репетитор казав, що дівчатам юридичний стаціонар взагалі не потрібен. Місце треба залишити, мовляв, хлопцям, щоб вони в армію не йшли. Навіть місце вільного слухача щороку «вибивала» у декана. До заочників не ставилися серйозно. Тому я хотіла роботою на факультеті і аспірантурою довести, на що я здатна. Та якось одного дня влітку ми приїхали до нашої тітки до Плзня. А вона й каже, що як би добре було, що якби хоч одна з нас тут навчалася. Вона мала на увазі Західночеський університет у Плзні. Вона нам завжди робила запрошення і ми приїжджали на Різдво і на канікули до Чехії.

І це було поштовхом до навчання тут?

Ні, бо я готова була з першого вересня йти працювати на факультет. Але... на моє місце взяли іншу дівчину. Це була остання крапля розчарування.. Зрозуміла, що нічого мені на юрфаці УжНУ й робити.

Ти хотіла взагалі покинути університет?

Чехії без пива не буває...

З часом трохи заспокоїлась, але до Праги вирішила таки поступати. В Празі знайомий вчився на хімічному факультеті, ще один – на медичному... Вони розповідали про Карлів університет як заклад з давніми традиціями... Давня знайома мого тата викладає у УжНУ чеську мову. Я стала відвідувати її приватні уроки і готувати документи до вступу. Писала електроні листи, дізнавалася про подробиці, нострифікацію атестату із середньої школи. Робили виписку з ужгородського юрфаку. Весь процес зайняв понад півроку.

Тобто, у той час, коли всі твої ровесниці думали про заміжжя, ти знов думала про науку?

Так! Мені ніхто, навіть тато, не вірив, що я вступлю! Казали, що я зшаленіла, що «маю забаганки»! Мама боялася мене пускати. А коли я приїхала подавати документи, то сама не могла сказати ані слова! Хоча чеську вже більш-менш розуміла. Замість мене говорив знайомий. Пані на студійному відділенні коментувала, що якщо я не говорю чеською, то ніхто мене сюди не прийме. Отак я, знов розчарована, й поїхала з Праги. Але... у кінці травня прийшло рішення, що вони переводять мене на перший курс до Карлового університету. За результатами співбесіди!

А що ж рідний ужгородський?

Удома в Ужгороді буває рідко

УжНУ не залишила, два роки відмучила у двох вузах одразу. Було дуже важко. На першому курсі у Празі я лекцій не розуміла. Записувала їх на диктофон, увечері дома розшифровувала, переписувала. Книги також конспектувала. Так на ходу засвоювала мову. Паралельно вчилася і вдома.

Згодом і сестру Оленку сюди притягла?

Так, після першого курсу. Мені самій тут було дуже важко. Вона повторила майже точно мої кроки. Ми вже так звикли бути всюди разом...

Якщо порівняти процес вступу до УжНУ і сюди, до Праги?

До Праги, звичайно, набагато важче. Тут нема «свого» репетитора, який підкаже, на що саме при підготовці звернути увагу. Чехи, умовно кажучи, «вороже налаштовані», і бачать у тобі конкурента. Тут знайомства грають мінімальну роль. Постійно за себе воюєш. На іспиті тобі ніхто не підкаже, бо кожен переживає за себе. Доки не отримаєш диплом на руки, не маєш впевненості, що довчишся. Треба мати знання, енергію, витримку, багато над собою працювати. В Ужгороді багато чого вирішує «блат» Курс в УжНУ нараховував біля 60 студентів, а в Празі – мінімум 400. В Ужгороді викладачі знають студентів в обличчя, і оцінка знань базується на аналізі роботи протягом року, а не протягом 10 хвилин іспиту в стресовій ситуації. В Празі за всі шість років за жоден іспит, ані за залік не надала винагороду Справді!

В Ужгороді тобі заздрили?

Із сестрою Оленкою.

Так. Думали, що я сюди вступила «за нашою системою». Мовляв, «от мої батьки купили мені лише машину, а їй (тобто мені) «організували» вступні в Прагу». Наші люди бідні, коли нікого не обговорюють. Але тут вступити – це ще не найважче, найважче протриматися. Тут не йде все, наче «намазаним шляхом».

А що було найважче?

Перший письмовий іспит з теорії держави у зимовому семестрі на першому курсі. Мова у мене була такою... чесько-словацькою, як професор казав. На той іспит я готувалася понад півтора місяця. Нині я його склала і без підготовки. На юридичну термінологію у мене був малий запас слів. Потім було важко наприкінці третього курсу, коли мені не дозволили скласти залік. Я мала індивідуальний план, бо захищалася в Ужгороді на магістра. Тоді я хотіла все закинути, бо все набридло: чужа країна, важка наука... Цей шок я ледь переборола. Знайшла роботу в адвокатській фірмі. Цей нещасний залік склала аж у травні, і мене перевели на четвертий курс. Але згодом все вляглося. Сама себе заспокоювала: з кожним іспитом наступний буде легший.

А скільки ти екзаменів склала?

У празькому університеті, здається, 33. Державних – три після першого курсу, теж три – після другого, потім ще 6, тобто разом 12. Останній був у психологічному плані найважчий. Я «жила» у Клементинумі (головна празька бібліотека) від ранку до ночі у книжках.

А що ж ти тоді жила, що їла, чи взагалі не їла?

Перший і другий курс нас повністю утримували батьки. Я не дуже люблю готувати, але все змінилося, коли приїхала сестра, вона винятковий кулінар. Вона більш домашня, ніж я. На мене перейшли організаційні питання – документи, візи, заяви і так далі. Я й Прагу почала інакше з нею сприймати, бо рідній людині при потребі завжди можна виплакатись.

А у Празі тебе сприймали як?

Бувало, що чехи дорікали, що я лиш хочу переїхати, вийти заміж за чеха, громадянство отримати... Та якби це була моя мета, то для цього мені б п’яти років науки не треба було б (сміється). Я на такі питання реагую дуже бурхливо, у кращому випадку не звертаю уваги. Думаю, що ще маю час для створення сім’ї... З іншого боку наші мужчини бодай за дівчатами залицяються на вищому рівні, вони більш джентльмени, доки не оженяться (що далі – питання інше), але в Чехії навіть того немає... Тут індивідуалізм, кожен за себе. Хоча за шість років проживання тут розумію, що все у відносинах дуже індивідуально...

Твій останній студентський рік був найбільш насичений....

Так, десь з вересня-жовтня минулого року стала інтенсивно готуватися до державних іспитів, яких є два блоки – у січні і травні. Від 9-ї ранку до 10-ї вечора сиділи із сестрою у Клементинумі (Національна бібліотека Чеської Республіки - авт.). Там багато студентів, які у такій самій ситуації. У жовтні мене повідомили, що за конкурсом проходжу на навчання в Університеті в Маямі на Флориді. Була рада, але, з іншого боку, це означало нову хвилю навчання.

Ти була ж уже тричі в Америці!

Так. Спочатку за програмою «Ворк енд тревел». Яксь увечері, за пивом, із другом-хіміком з Ужгорода вирішили у ній взяти участь. Він єдиний, хто наважився зі мною поїхати. Заплатили 500 доларів за програму, візу, купили квитки, і полетіли. Але наступного літа вже до США вирушила із сестрою. Працювали в піццерії біля «Америкен юніверсіті», подорожували. Це були перші самостійні кроки у плані заробляння грошей. Вашингтон для нас став знайомим містом. Потім я швидко знайшла роботу на «Капітол гіл», у грецькому ресторані офіціанткою. Бізнес греків – сімейний, таверна належала старому грекові. Зустріла багато цікавих людей серед них конгресмени сенатори Потрапила на екскурсію до Білого Дому. Там чиновники дуже прості, якщо порівняти із нашими – «недоторканними». Цікаво, що вони вже знали, де Україна, відрізняли її від Росії, але Чехію від Словаччини – не дуже. Як іноземка там, у США, у тому міш-маші народів, я себе відчувала краще, як інколи у Чехії. Втретє їхала лише на 10 днів. Просто так – відвідати друзів. Вже могла це собі дозволити.

А де ти ще побувала?

У Франції, а от до Австрії не доїхала... Між іншим, закінчилась та історія гарно. Мене всі відмовляли від того, щоб я з ними воювала, облишила ту справу подалі від зайвого клопоту. Чесно кажучи, мене це тоді сильно зачепило, бо ми були святково налаштовані на Відень і на різдвяний ринок, а настрій нам зіпнули порядно. Спочатку мені австрійці написали, що я все вигадала. Я тоді вислала їм офіційного листа про депортацію. І згодом отримала відповідь з вибаченням від Міністерства внутрішніх справ Австрії. Що ми з Оленкою дійсно мали рацію, і вони назвали дії своїх співпрацівників непрофесійними. Це, мовляв, був перший день після розширення Шенгену, і не всі все знали.

А що ти хочеш робити у цьому житті?

Я саме на роздоріжжі. Щойно вступила до аспірантури на кафедру цивільного права. Спеціалізація – договірне право, охорона споживачів тощо. Тема дисертації – договір купівлі-продажу через Інтернет, порівняльна характеристика України, Росії, країн Західної Європи та Америки. Вже й отримала підприємницьку ліцензію на переклади юридичної тематики. Минулого року навіть пробувала робити синхронний переклад, постараюся опанувати і цей профіль. Цікавить й міграційна політика. Людям, які сюди приїжджають чи лише хочуть приїхати, це потрібно.

А що кримінальне право?

Воно не дуже мене цікавить, але університет нам дав чудову можливість взяти участь у конкурсі на стажування у судах. Ми пройшли, і рік мали можливість бачити судові засідання у цивільних та кримінальних справах, у тому числі й закриті. В Ужгороді такого не було, лише одна теорія. Тут я зрозуміла, що робота юриста – творча. Думаєш, зіставляєш аргументи, докази. І де два юристи – там три думки (сміється).

Як твої подруги реагують на твої життєві темпи?

Люди поділяються на дві групи. Одні підтримують, радіють за успіхи. Як от моя однокласниця по парті. Друга група просто заздрить: мовляв, ти дуже добре маєшся, для тебе не проблема поїхати до Праги чи до Америки, вільно про це говориш, не подзвониш, зазналася, ну й так далі... Бувають навіть озлоблені. Але свого я досягла своїми силами. Це кожен може зробити. Коли я приїхала з Америки уперше, то переважно думали, що це «усе заплатив її няньо, бо він митник». Цей фактор завжди гризе комусь очі. Але не знаю, хто б із наших ужгородських студентів-юристів наважився б на роботу «якимось-там» офіціантом. Я б і зараз без проблем попрацювала офіціанткою. Відпочила б від всіх цих параграфів.

А чи думаєш повертатися до Ужгорода?

Не знаю... Якби була хороша робота, на якийсь час можна було б але після всіх моїх подорожей Ужгород здається маленьким містом. Зараз їжджу додому, наче на відпочинок – набрати позитивної енергії та побути з батьками. Поки планую бути у Празі, вчити далі право, іспанську мову, але якщо треба, то легко можу зібрати речі й поїхати чи то на Схід, чи то на Захід, або Америку Жити на одному місці – це гарно, але переїжджати, пізнавати нове – цікаво То поки є енергія і можливість, буду продовжувати пізнавати світ. До речі, під час навчання і перебування в Маямі я відкрила для себе новий обєкт інтересу – Латинська Америка. То хотілось би там побувати, чи навіть спробувати реалізувати себе як правник в міжнародних відносинах.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати