Що "світить" кіногалузі на Закарпатті

У другому тижні вересня Україна відзначає День вітчизняного кіно. Зробивши екскурс у не таке вже й далеке минуле навіть важко уявити, що за радянських часів доходи від кіногалузі на Закарпатті були однією з найважливіших частин поповнення держбюджету і, за розміром, займали третє місце після горілки та тютюну. Що ж нині у краї «світить» українському кіно, з’ясовуємо у фахівців.
Майже всі закарпатські кінотеатри ліквідовано…
В обласному управлінні культури дізнаємося, що ще два роки тому на Закарпатті вся кінематографія підпорядковувалася такій структурі, як «Закарпаткіновідеопрокат». Її підрозділи діяли в кожному районі краю і мали досить розгалужену мережу. Підпоряджковувався закарпатвідеопрокат управлінню внутрішньої політики ОДА. У 2006-му держава припинила фінансування подібних установ по всій Україні, чим фактично спричинила їх зникнення. На Закарпатті деякі функції цієї структури перейшли до управління культури облдержадміністрації. Зараз українським кіно тут займається методист Надія Кондратенко.
Жінка розповідає, що нині у області більшість кінотеатрів ліквідовано, а на балансі держави залишилися лише застарілі установки. Їх у краї нараховується 31. З них формально працює 13, з яких справді діють лише чотири. Це — кінотеатр «Перемога» (Мукачево), кінотеатр «Доміон» (Ужгород), кінобар «Європа» (Свалява) та кінотеатр «Мир» (Рахів).
Останній же є яскравим прикладом чи то «рецептом» того, як за нинішньої скрути потрібно виходити з ситуації. Тут працівники колишньої районної кіновідеомережі не опустили руки і за власні кошти купили відеопроектор та створили пересувний мінікінокомплекс. Тепер на Рахівщині справжнє кіно дивляться майже в кожному населеному пункті. А в районному кінотеатрі створено хороший відеозал, де демонструються художні та тематичні фільми. При чому, адміністрація кінотеатру уклала прямі угоди з власниками авторських прав на ці фільми. Аби могти це все фінансувати, частину кінотеатру, за погодженням із місцевим фондом держмайна, віддано в оренду.
Ще кілька років тому в обласному центрі діяв один із найбільших у краї кінотеатрів «Ужгород». У відділі приватизації Ужгородської міськради нам повідомили, що цей «об’єкт» уже давно приватизовано. А минулого року він був викуплений трудовим колективом, який спершу створив господарське товариство ТОВ «Кінокомплекс «Ужгород» і взяв комплекс в оренду, а потім, за погодженням з ОДА, отримав першочергове право на викуп. Міська рада виставила свої умови: об’єкт має зберегти свій профіль і діяти. З останнім, як бачать усі городяни, ніяк не складається. Управління майном міста раз на півроку-рік (законодавство ці терміни взагалі не врегульовує) перевіряє об’єкт на предмет дотримання умов приватизації. Наразі працівники відділу приватизації разом із юристом заактували, що заклад не функціонує і не використовується за призначенням. На початку цього тижня власникам направили листа, де повідомили, що у зв’язку з цим порушуватиметься питання про повернення об’єкта в комунальну власність міста і розірвання угоди купівлі-продажу. Вже найближчим часом з цього приводу оформлятиметься позовна заява до суду. Словом, найближчим часом тут кіна точно не буде…
Подібна ситуація з кінотеатрами майже в усіх райцентрах Закарпаття. Хоча, Надія Кондратенко каже, що приватизовувати кінокоплекси дозволяється лише при умові збереження профілю споруди. Незважаючи на це та на спеціальні рекомендації місцевим органам влади з боку Міністерства культури про збереження кіномережі, у області майже ніде повністю не збережено профіль кінотеатрів.
Нові фільми дорогі, а старі — нікому не потрібні
— Причин зубожіння кіно галузі є кілька, — розповідає Надія Кондратенко. — По перше, нові фільми дорого коштують, а старі не мають попиту. Крім того, поодинокі приміщення, які місцева влада ще не встигла продати, аби прийняти глядачів, потребують капітального ремонту. По третє — навіть ті фільми, які залишилися у кінофонді Закарпаття ми транслювати не можемо, бо всі вони — на російській мові. А згідно з рішенням Конституційного Суду України від 24 грудня 2007 року, усі без винятку фільми іноземного виробництва не можуть розповсюджуватися та публічно демонструватися на території України, якщо вони не дубльовані, не озвучені чи не субтитровані українською мовою.
Нині ж переклад одного середнього фільму на українську мову коштує 60 тисяч доларів. Можна собі уявити скільки може коштувати сам так званий паспорт на право демонстрації фільму, який видає Державна служба кінематографу при Міністерстві культури. Відомо лише, що навіть за фільм на ДВД-диску, який ви збираєтеся публічно демонструвати потрібно викласти 3000 гривень.
Звичайно, в області майже ніхто не дотримується «Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» від 17 серпня 1998 року. Так Надія Федорівна розповіла, що кілька тижнів тому вони виявили порушення правил відеопрокату в санаторіях «Поляна», «Сонячне Закарпаття», «Кришталеве джерело» та в культурно-розважальному центрі «Європа» на Свалявщині. На перший раз порушників попереджено і ознайомлено з правилами демонстрації фільмів. Наступного ж разу їх буде оштрафовано.
Закарпаття — найменш кінофіковане
Незважаючи на таку невтішну картину, Надія Кондратенко каже, що в Україні продовжується будівництво мегамаркетів з багатозальними кінотеатрами. Зростає також валовий збір від кінопоказів: якщо за 2006 рік він становив близько 200 мільйонів гривень, то у 2007-му — вже 280. На Закарпатті ж доходи у 2006-му становили лише десяту частину середнього показника по Україні, тобто 883 тисячі, а в 2007-му — взагалі близько 500 тисяч. Якщо ж узяти показник забезпеченості закарпатців сучасними кінотеатрами на 100 тисяч населення, то він є найнижчим у країні. У той же час в Україні кінотеатрів, в середньому, у 10 разів менше, ніж у європейських країнах…
Попри все Надія Кондратенко впевнена у майбутньому українського кіно.
— Нам все одно доведеться повертатися до відновлення кінотеатрів, — переконує методист управління культури. — Адже кіно — прибуткова галузь. Для цього Державною службоя кінематографії вже розроблено проект Закону України «Про загальнонаціональну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2008-2012 роки». Програма передбачає створення у кожній області і в кожному районі України центру українського кіно, тобто добротного кінотеатру з хорошим кінофондом. Поки ж депутати не поспішають приймати цей законопроект, але я переконана що це рішення — на часі…
Поки ж, за словами керівника закарпатського кінофонду Анатолія Чередниченка, область має 20 тонн списаної кіноплівки і близько 2000 найменувань фільмів, придатних для показу. Але, знову ж, на російській мові. Фахівець навіть не впевнений, що всі ці стрічки колись доведеться використовувати.
— Щоб нормально зафункціонувати нам обов’язково треба поповнити кінофонд, — каже Анатолій Чередниченко. — Для цього потрібні чималі кошти, яких ми не маємо. Єдине, що ми можемо зробити для пропаганди кінематографії на Закарпатті, це — безкоштовний показ деяких стрічок на базі шкіл-інтернатів та демонстрація тематичних фільмів для студентів-художників. Цим і займатимемося найближчим часом. Паралельно ж чекатимемо на добру волю наших депутатів…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати