У закарпатському гірському селищі Ясіня відбулася доброчинна всеукраїнська акція художників

Аборигени закарпатських урочищ та полонин, як ніде в Україні, міцно тримаються отчого дому. Попри споконвічні виїзди на заробітки у близькі й
далекі світи, а надто теперішніх не вельми веселих часів, переважна більшість неодмінно повертається до рідних осель. Бо ніде у світі, кажуть вони, немає такої краси, як на Срібній землі. Неповторні краєвиди смерекових бескидів, наче потужний електромагніт, впродовж багатьох
десятиліть притягують до себе майстрів пензля та об'єктива, поетів і композиторів, представників інших творчих професій, - що вже казати про
непосидющих романтиків-туристів.

Краса, "яка врятує світ", тут генетично передається з покоління у покоління, вона (факт незаперечний!) назавжди увійшла у плоть і кров краян, сформувавши їхню ментальність. Скажімо, твори малярства у вигляді краєвидів рідної землі, різної художньої цінності та манери виконання, як ніде в Україні, тут зустрінеш практично скрізь - у готельному номері і крихітній кав'ярні, кабінеті посадовця і дитячому садку, лікарняній палаті і залі очікування вокзалу... А найбільше їх в експозиціях незліченних краєзнавчих музеїв, часто-густо сільського рівня, та (уявіть собі!) таких же картинних галереях.

На жаль, одну з них, що розчинила двері у смт.Ясіня Рахівського району невдовзі після возз'єднання Закарпаття з материковою Україною, нещодавно спіткала сумна доля. Сталося банальне пограбування (прикро, але останнім часом подібне в Україні набуває пошесті), внаслідок чого з півсотні полотен у галереї зосталось лиш 27. Ясна річ, втрати від скоєного не ті, що мали місце в Ермітажі, ба навіть з украденими картинами Марії Приймаченко, котрі все-таки вдалося віднайти, та від цього жителям Ясіні не легше.

І тоді, вживаючи клерикальну лексику, сталося диво Господнє. Олексій Козаченко, народний депутат України четвертого скликання, знаний на рідній Одещині як щедрий меценат високого малярства, кому Закарпаття, певно, стало другою батьківщиною, сприйняв чужу біду наче особисту. Досить було Олексію Олексійовичу дізнатися про цей випадок від колеги-депутата минулих скликань
Ореста Климпуша, уродженця Ясіні, аби разом вони прийшли до спільного рішення: на місці викрадених полотен мають тішити око шанувальників принаймні не гірші. Причому не лише художників Закарпаття, а, скажімо, Італії, Німеччини чи нашої красуні біля моря Одеси.

О.О.Козаченко запросив взяти участь у доброчинній акції відомих майстрів пензля, вихованців Одеського державного художнього училища імені М.Б.Грекова на чолі з Вадимом Целоусовим , який з німецьким колегою Зігфрідом Йорданом свого часу заснував Незалежну європейську ініціативу художників (UEKІ) - об'єднання творчих особистостей, що постійно вдосконалюють мову
живопису, цікавляться передовими ідеями та будують стосунки на засадах християнської етики. Одне слово, на початку вересня у гірськолижній Ясіні висадився солідний "десант" живописців з вельми серйозними намірами.

Спершу тут відбувся всеукраїнський симпозіум "Живопис у Карпатах", потім у селищному будинку культури впродовж тижня тривала виставка творів відомих майстрів пензля України та зарубіжжя, але про неї трохи нижче. Хоч, як на
мене, справжньою родзинкою цього дійства стали виходи гостей на пленер у мальовничому урочищі Драгобрат, праця від світання до смеркання, аби
насамкінець місцеві гуцули могли її гідно поцінувати.

Власне про художню виставку з півсотні творів живопису, графіки, іконопису, значна частина яких експонувалася на доволі престижного рівня європейських вернісажах. Вона без перебільшення стала помітною подією культурного життя не лише жителів та гостей 16-тисячного селища міського типу Ясіня, а й розташованого за кілька десятків кілометрів шляхетного норову Рахова, де непогано знаються на малярстві. Приємно вразила як кількість, так і вік пересічних відвідувачів - від малого до старого.

Напевно, ми вже втомилися від тиражованих з телеекрана, дискотек та ін. убогої "попси", "музики" з критично небезпечною кількістю децибелів і дедалі більше прагнемо камерної обстановки театрів, особливої тиші музеїв та картинних галерей, хочемо сам на сам поспілкуватися з творами високого мистецтва, помилуватися зображеними на полотні грою сонячних зайчиків серед лісового різнотрав'я...
Оглянути й, так би мовити, просмакувати на згаданій виставці було що.

Передусім пейзажі місцевого патріарха малярської справи 72-річного І.В.Доробана, члена обласної Спілки художників та Спілки художників сусідньої
Угорщини, чий творчий доробок перевищує півтори тисячі робіт. Вічна тема Івана Васильовича - до щему рідні Карпати, де практично знає він, принаймні у Рахівському районі, кожну гірську стежину й потічок, де з ним радо вітається перший зустрічний.

Художник не лише захоплюється красою довкілля. Гострий погляд небайдужого громадянина миттєво помічає вбивчо-документальні сліди наруги над ним. Та все ж у доробку майстра домінує прекрасне. Він репрезентував на виставці відоме полотно "Форелевий рай", хоч незліченним анувальникам більш до вподоби "Потоки", де стрімкий біг потужних кришталево чистих краплин
студеної гірської води - здається, відчуваєш їх на смак та дотик. І тішить душу барвиста веселка над потоками від жаркого літнього сонця, і
навертаються спогади про красне літечко, що так швидко промайнуло...

Вдало дебютувала на вернісажі селищного рівня Марина Білак - молода рахів'янка, хоч виставлялася, окрім обласного центру, Мукачевого та Івано-Франківська, про всяк випадок у Будапешті та Сегеді сусідньої Угорщини, містах Польщі та Словаччини. Її експресивної манери виконання пейзажі та натюрморти збагатили приватні колекції Іспанії і США. "Цікава Марина тим, що дуже талановита,- так відгукується про колегу вже згаданий Іван Доробан, - погляньте лиш на її картини".

І я зачудовано вдивляюсь у триптих "Закохана", де жінка постає у трьох вікових іпостасях, шкодуючи, що навряд чи побачу найближчим часом дипломну
роботу панни Марини "Материнство, як воно є", про яку схвально відгукуються і пересічні шанувальники малярства, і мистецтвознавці. Там її героїня зображена на всіх етапах життя - від перших кроків ще немовлям і першого поцілунку юності до тяжко-солодких мук, коли вона виконує одвічне своє призначення, стаючи матір'ю.
Ще один місцевий художник Юрій Бокоч, з яким автор цих рядків мав нагоду спілкуватися, живе у с. Біла Церква на автошляху Рахів - Ужгород і
предметно займається ... іконописом. Особистість цікава, непересічна. На жаль, а може, й на краще, його роботи "Богородиця", "Вседержитель" та
"Преподобний Іов, ігумен Почаївський" представлені не у власне виставковому залі, а вестибюлі, виконуючи роль своєрідної увертюри до художнього дійства. Великого духовного наповнення образи Юрія Бокоча знайшли чільне місце у Почаївській лаврі, є вони у приватних колекціях.

Втім, повернусь до головних винуватців торжества, очолюваних Вадимом Целоусовим, котрі впродовж двох тижнів у поті чола відводили душу за
мольбертами в розташованому неподалік від Ясіні урочищі Драгобрат. Плідним став цей пленер для заслужених художників України Миколи Прокопенка та Анатолія Горбенка, їхніх колег із Санкт-Петербурга Сергія Стародубцева та Віктора Татаренка (останній, визнаний майстер світового рівня, учасник багатьох престижних міжнародних виставок, до всього іншого є нашим народженим у тодішньому Сталіно, а тепер Донецьку земляком) та інших майстрів пензля, чимало з яких вперше побували в краю високих смерек та дзвінких потічків.

Третьої вересневої суботи, коли в Рахові відбувалася традиційна казкова феєрія, своєрідне національне свято місцевого рівня фестиваль-ярмарок "Гуцульська бринза", поважне товариство вручало в Ясіні для тамтешньої художньої галереї свої полотна як кількарічної давнини, так і щойно
написані.

Перелічу лиш найпомітніші з них. Це "Осіння Одеса", "Гурзуф після грози", "Осіння Балаклава" згадуваного Анатолія Горбенка та його сина Святослава, "Будинок" італійського художника Паоло Волта, "Бузок біля хати" Миколи Прокопенка, "Біля моря" Зігфріда Йордана, "Квіти" Вадима Целоусова - усього 21 картина. Вручалися подарунки в урочистій атмосфері і належної кількості жителів селища та гостей. Ясна річ, лунали при цьому щирі слова подяки як художникам, так і тим, хто надихнув їх на добру справу, - Олексію Козаченку та Оресту Климпушу.

Та чи не найбільш задоволений подарунком селищний голова Дмитро Поляк.
- Відтепер, - каже він,- можна однозначно стверджувати, що реанімування картинної галереї відбулося. Ба більше. Маємо найсерйозніші наміри
найближчим часом збудувати новий краєзнавчий музей, на другому поверсі якого розміститься картинна галерея. Коштуватиме цей об'єкт понад 660 тис. грн., але нівроку, з місцевого бюджету вже нашкребли 385 тис. Отак потроху відроджуємо культурні осередки, відновлюємо туристичну інфраструктуру, прагнемо, як старих часів, активно принаджувати до Ясіні споконвічного інвестора-туриста.

Якось теплішає на душі від усвідомлення того, що до благочинної справи, як і фінансової підтримки національної школи малярства, вже докладають зусиль довгоочікувані українські меценати. Як колись Терещенко, родина Ханенків та інші. Нехай збуваються їхні високі помисли.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати