Марія Бадида: “Готую щось на кухні, а сама прокручую в голові плани на наступний робочий день”

Марію Петрівну Бадиду в Ужгороді, мабуть, знають усі. Вона очолює ДПІ, викладає в ЗакДУ, є депутатом Ужгородської міськради від Блоку Юлії Тимошенко і головою бюджетною комісії. А ще встигає порадіти онучці, мало не щомісяця виступати в прямому ефірі місцевого телебачення, писати докторську дисертацію та наукові статті, вивчати англійську, стежити за публікаціями в найрізноманітніших ЗМІ, подорожувати — усього й не перелічити. Як тільки їй вдається втискати все це у рамки стандартних 24 годин — не зрозуміло. Зате з Марією Петрівною цікаво поговорити на будь-які теми, і ми скористалися можливістю запросити її на “Суботні зустрічі”.

— Маріє Петрівно, те, що вам одній з небагатьох стільки років удалося утриматися на керівних посадах у податковій системі — ознака того, що досвід і професіоналізм потрібні за будь-якої політичної погоди?
— На жаль, хочемо ми того чи ні, реально усі залежимо від політичних змін, які відбуваються у державі, хоч столичні керманичі запевняють нас у зворотному. Але досвід, набутий за 31 рік роботи на державній службі (якраз 2 серпня відзначає цю дату — авт.), фахові здібності, навички керівництва — а колектив ДПІ великий, і щоденно націлювати його на якийсь результат не така й легка справа — все це разом і дало, напевно, результат, про який ви говорите. Хоча у моїй трудовій кар’єрі бували і складні моменти — не без того. В Ужгороді я осіла з 1977 року: потрапила сюди за направленням Міністерства фінансів СРСР після закінчення Львівського фінансового технікуму. Починала з рядового інспектора бюджетного відділу Ужгородського райфінвідділу, потім 10 років — на посаді начальника КРУ в Ужгородському районі. У перехідний період від планової до ринкової економіки, коли почалося створення кооперативів і спільних підприємств із залученням іноземних інвестицій, були введені посади головних державних податкових ревізорів-інспекторів, і я зайняла одну з них. А коли зрештою створили повноцінні податкові органи — вже мала відповідний досвід, тож мене взяли туди. В 1990 р. Марта Гнатівна Волощук, начальник ДПА в Закарпатській області, з якою ми пропрацювали згодом понад 10 років, рекомендувала мене начальником ДПІ в Ужгородському районі, а з 2003-го я очолила ДПІ в м. Ужгороді. Шкода тільки, що керівники ДПА після Марти Гнатівни стали часто мінятися, приходили на півроку-рік. Робота значно ефективніша, якщо люди добре знають потенціал і може навіть людські риси один одного, можуть довіряти один одному.
— Ніколи не пошкодували, що стали на цю стежку?
— Ні. Це робота важка, але цікава. Без податків не може обійтися жодна держава, і мають бути люди, які відповідають за наповнення бюджету. Ми іноді так гаряче сперечаємося на роботі, що й своє власне так би не відстоювали. Якось у мене сидів хтось із керівників підприємств, а я якраз телефонувала до казначейства. Там повідомляють: у місцевому бюджеті у вас 1 млн. 700 тис.грн., у Державному — 2 млн. Я так щиро зраділа, що відвідувач аж засміявся: “Ви такі задоволені, наче це вам особисто кошти надійшли”. Але ж це робота, якій віддано все життя, тому, звичайно, вболіваєш, береш усе близько до серця.
— А цікаво: ви на роботі і вдома — це дві різні жінки?
— (Сміється — авт.). Безумовно, дома не можна бути такою, як на службі. Хоча мій єдиний син часто нагадував: “Мамо, ти вже дома, забудь про роботу!” Діти ж усе розуміють і відчувають. Свого часу я не раз картала себе, що у зв’язку з постійною зайнятістю не стільки часу, як хотілося б, приділяла сім’ї. Але людина так влаштована, що не може, вийшовши з кабінету, начисто забути про всі професійні проблеми. От і я готую щось на кухні, а сама прокручую у голові, яким чином завтра переконуватиму якогось керівника сплатити ПДВ 20 числа, а не 30-го. Бо ж гроші в бюджет потрібні постійно, а не тільки в кінцеві терміни, відведені законодавством. Кожна нормальна людина, яка відповідально ставиться до справи, планує свої дії на наступний день, і я не виняток. Це життя, і добре, поки ми можемо знаходитися у його вирі. Словом, роботі віддаю чимало часу: не можу примусити себе вдома забувати про неї і ставати зовсім іншою жінкою.
— І як за такої зайнятості ви наважилися піти ще й у політику?
— Чесно кажучи, довго відмовлялася від цього, хоча мандат депутата могла отримати й раніше. А потім, в один з нелегких періодів, про які я говорила, під час виборчої кампанії мені запропонували місце в списку БЮТ, ідеологічні засади якого мені імпонували, тож вирішила балотуватися, щоб допомогти чимось людям, реалізувати свій досвід на користь міста. Звичайно, будучи керівником податкового органу, могла відвідувати сесії, висловлювати свою думку, через депутатів порушувати і вирішувати якісь питання. Але одна справа, коли ти сидиш збоку, і зовсім інша, коли береш активну участь у процесі особисто, можеш щось ініціювати й довести до логічного завершення.
— В міській раді ви ще й голова бюджетної комісії…
— У нас дуже серйозна комісія, тому з самого початку ми сформували її так, щоб депутати були різнопрофільними. Федір Брецко представляє освіту, Єлизавета Лях і Тарас Шляхта — медицину, наймолодший, Андрій Риба, опікується молоддю, культурою і спортом, є кілька чоловік — Ігор Баран, Іван Ванджурак та Віктор Мартин, — котрі добре знають специфіку економіки та приватного підприємництва. І коли постають конкретні питання, в яких слід розібратися, на місце виїжджає той, кому ця сфера діяльності ближча. Взагалі, тепер ми практикуємо виїзні засідання бюджетної комісії, щоб безпосередньо від керівника того чи іншого закладу почути про його проблеми, потреби.
— Ваша основна робота і депутатська виявилися тісно пов’язаними. Ось нещодавно як голова ДПІ перевиконали план надходжень до місцевого бюджету, а як очільник бюджетної комісії — розподіляли ці кошти.
— План, який доводиться нам по Держбюджету, дуже складний — 150% зростання щодо минулорічних показників. Його виконання забезпечити справді важко. А по місцевому бюджету затвердили 135% зростання і за півріччя перевиконали його на понад 4,5 млн. грн. Левова частка пішла на енергоносії, решту розділили згідно із запитами між освітніми, медичними, культурними закладами. Всіх, звичайно, задовольнити не могли, але зараз у нас теж намічаються непогані тенденції, за липень перевиконання може сягнути 1 млн. 700 тис. — будемо дофінансовувати те, що не вдалося з першого разу.
— Маріє Петрівно, прийнято вважати, що у нашому суспільстві жінці важче отримати керівну посаду. Вам доводилося стикатися з гендерною нерівністю, чи це питання надумане?
— Зараз я цього вже не відчуваю, але колись доводилося. Примусити суспільство рахуватися з собою жінці дійсно важче. Багато чоловіків дивляться на неї трохи зверхньо: та що там за керівник із неї, їй дітей доглядати та борщі варити треба. Пам’ятаю, навіть по лінії комсомолу таке ставлення було — секретарями комсомольських організацій переважно ставали хлопці. Хоча мені це теж вдалося. На моє глибоке переконання, жінки більш посидючі, старанні, краще уміють (і хочуть!) працювати над собою (нехай чоловіки не сприймають це за образу), тому можуть досягти не гіршого, а часом і ліпшого результату, як сильна половина. Ось тільки гендерна політика у нас могла б проводитися більш продумано і послідовно — починаючи з державного рівня і закінчуючи місцевим. Як у ряді європейських країн: такий-то відсоток депутатів чи урядовців мають становити жінки. Зараз, коли уряд України очолює жінка, цей процес потроху посувається і на нижчі рівні. Але все-таки якесь сприяння в кадрових питаннях для прекрасної половини слід би закріпити законодавчо. Скажімо, якщо на посаду претендують чоловік і жінка, — щоб перевагу надавали саме їй.
— А вам особисто у роботі доводиться використовувати такий суто жіночий “коник”, як інтуїцію?
— Та я завжди покладаюся на неї: вона мене практично не підводить. Не раз у складних ситуаціях одні радили одне, інші — кардинально протилежне, а я, дослухаючись до цих думок, інтуїтивно все ж обирала свій варіант. І він виявлявся правильним. Хоча, звичайно, були й помилки в житті — не помиляється той, хто нічого не робить. А щодо інтуїції, то в мене часом доходить до якоїсь містики: спаде на думку якась людина, котрої не бачила вже кілька місяців, а то й рік, — і неодмінно протягом тижня вона до мене прийде. Часом аж самій страшно стає. (Сміється — авт.). Проте, якщо серйозно, сильна сторона жінки-керівника — не тільки інтуїція, а й, я б сказала, більш чуйне ставлення до підлеглих. У нашій системі останнім часом зловживають доганами, не розбираючись, винний ти чи ні. А кожна людина — індивідуальність, і її треба поважати. Навіть якщо хтось не накричав на тебе, а просто глянув не так — це вже вибиває з колії. До речі, я відчуваю це й на собі, коли мешканці міста приходять до мене на прийом. Усім, звичайно, не допоможеш, мушу ж діяти в рамках законодавчого поля, яке не завжди буває справедливим з моральної точки зору, але такі випадки потім довго не виходять з голови.
— Якщо вже мова зайшла про законодавче поле: як думаєте, буде у нас нарешті колись податок на нерухомість чи ні?
— Мене це болить не тільки як керівника податкового органу, а й як депутата. Адже йдеться про колосальні суми до місцевого бюджету: ми якось підрахували, що Ужгород у разі введення податку на нерухомість щорічно отримував би додаткових 5—6 млн. грн. — навіть виходячи з далеко не ринкових оцінок БТІ. Фактично це вивело б із тіні людей, які якимось чином раніше заробили солідні кошти й скупили нерухомість — часом і на тисячі квадратних метрів. Ті будинки, квартири зараз записані на дружину, свата-брата чи водія, але якщо із них сплачували б податки — всі питання були б зняті. До 100 кв. м маєш пільгу, а далі, навіть якщо формальний власник пенсіонер, — плати. У розвинутих країнах взагалі не розуміють, як можна наповнювати бюджет без податку на нерухомість. Чому у нас Верховна Рада його гальмує — можна хіба здогадуватись. Ось уже 5 років серйозно розглядається досить якісний проект Податкового кодексу, котрий пройшов уже й друге читання, але до логічного завершення ніяк не дійде.
— Давайте трохи забудемо про роботу. Що вам дає можливість найкраще відволіктися від неї?
— Я вже казала, що навіть виконуючи домашню роботу, завжди тримаю в голові професійні справи. Як усяка нормальна людина, щодня дивлюся новини по телебаченню, читаю місцеву й республіканську пресу (особливо люблю серйозну аналітику в “Дзеркалі тижня”), вболіваю за політичну й економічну ситуацію в країні. Але коли є можливість на годину-дві вибратися до сім’ї сина і погратися з онучкою — отоді забуваю, здається, про все. Ніколи не вірила, що внуків можна любити більше за дітей, адже задля єдиного сина готова була зробити все можливе і вважаю, виховала його хорошою людиною. Але Марійка, якій 7 серпня виповниться 1 рік, — це щось особливе: отримую величезне задоволення від спілкування з нею. Може, вся справа в тому, що з дітьми любов обтяжується значною відповідальністю, а з онуками вона лягає уже на плечі їхніх батьків, і ти можеш любити без усяких пересторог. До речі, дуже добре, що в Україні пішли такі допомоги при народженні дітей — це покращить демографічну ситуацію. Я це бачу на прикладі нашої ДПІ, де працює 150 чоловік, і половина з них — молоді люди. За останні 2 роки у нас просто бум народжуваності: у деяких відділах 4—5 жінок знаходяться у декретній відпустці, хтось наважився і на третю дитину. Звичайно, це означає, що кваліфіковані працівники на 3—5 років випадають із трудового життя, нам важко, але ми з цим якось впоруємося і все одно щиро радіємо з такої ситуації. Зараз уже маємо позитивні тенденції — на Закарпатті народжуваність випереджає смертність.
— Про відпочинок у будні ми вже говорили, а як любите проводити відпустку?
— Морем не захоплююся, мені, швидше, підходить санаторно-курортний варіант, щоб можна було підкріпити здоров’я. А взагалі більше 2 тижнів відпустки за раз не беру і обов’язково намагаюся щороку відвідати якусь нову країну. Адже ми живемо в Європі, а вона така гарна! У січні цього року, наприклад, побувала у Ватикані на аудієнції у Папи. Це просто чудово! Зараз у кінці серпня, якщо все буде добре, хочу поїхати у Лурд до Франції, де буде велике святкування з нагоди 150-річчя появи Божої Матері, на яке приїдуть і Папа Римський, і єпископ Гузар. За запрошення на цю подію я дуже вдячна владиці Мілану Шашіку. Заодно побачу все Лазурове узбережжя.
— Коли буваєте за рубежем, цікавитеся і місцевою податковою системою?
— Безперечно. Благо, про податкову систему там знають усі, адже сплачують податки: у них акцент робиться якраз на фізичних особах, а не юридичних, як у нас. До слова, я почала вивчати англійську, щоб вільно спілкуватися за кордоном і зняти мовний бар’єр. Ідеальної податкової системи нема: з ким би не говорила — німцем, італійцем чи французом — усі скаржаться. Хоча за рубежем люди виховані так, що вони сумлінно сплачують усе належне — це єдина суттєва відмінність від нас. Особисто мені імпонує наша податкова система, вона загалом хороша, потрібно тільки змінити адміністрування ПДВ, щоб не виникало спокуси відшкодувати те, чого нема, і, звісно, ввести податок на нерухомість. Ось Франція має подібну систему — досить ліберальну, але дієву для наповнювання бюджету.
— Мабуть, знання чужого досвіду стає вам у нагоді в науковій і викладацькій роботі. Адже, крім усього іншого, ви встигаєте займатися ще й цим…
— Так, свого часу закінчила аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію у Києві і зараз працюю над докторською — про податкову базу місцевого самоврядування. Під час відпустки щонайменше 2 години на день намагаюся відвести на це. Пишу й наукові статті до серйозних фахових журналів, займаюся підготовкою підручника для студентів — на прикладі аналізу роботи 10 років податкової системи Закарпаття хочу показати наші резерви, над чим треба працювати далі. Це наукова робота з практичним ухилом, і сподіваюся, в кінці цього року або на початку наступного книжка побачить світ.
— Маріє Петрівно, виходячи з усього почутого, не можу зрозуміти: скільки годин на день ви працюєте?
— 24 години на добу! (Сміється — авт.). А якщо серйозно, встаю о 7-й ранку, лягаю о 12-й ночі, і весь цей час працюю. Коли над чим.
P.S. Від себе додамо: при цьому Марія Петрівна примудряється залишатися Жінкою — хорошою дружиною, люблячою мамою та бабусею, просто світлою людиною, яка уміє радіти життю і готова підставити плече тим, хто цього потребує.

Мирослава Галас, “Ужгород”
04 серпня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
18:40
/ 1
Загинув Герой з Вишківської громади Святослав Корнійчук
11:17
/ 1
У Берегові діти принесли додому з річки стару протитанкову міну
10:45
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Михайлом Козаком
10:35
/ 3
Сьогодні, в четвер, у Буштині попрощаються з Героєм Іваном Рущаком
11:29
/ 7
Державний "Ощадбанк" долучиться до приватного нищення унікального високогір'я Карпат вітряками
23:14
/ 4
Рік Августина Волошина
» Всі новини